УДК 81"272:303.832.2 Ганна Черненко (м. Київ)
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: ШЛЯХИ ГАРМОНІЗАЦІЇ (за результатами експертного опитування)
У статті розглядається методика експертного опитування як один із шляхів вирішення мовного конфлікту. Наведено результати такого опитування стосовно мовної ситуації в Україні, в якому взяли участь філологи-русисти, філологи-україністи, а також деякі інші фахівці-гуманітарії (політологи, історики, юристи тощо). Зазначено різницю у поглядах різних груп експертів. Зроблено висновок про те, що фіксація спільного ціннісного зна- менника , Інтереси держави" у питаннях анкети підвищує шанси на вирішення мовного конфлікту мирним шляхом з урахуванням різних поглядів.
Ключові слова: мовний конфлікт в Україні, експертне опитування.
2001-2006 рр. Комітет з питань культури й духовності Верховної
Ради України ГУ скликання зареєстрував більше десяти проектів нового Закону про мову, які передбачали різні принципи розподілу сфер функціонування між мовами України. З них дев'ять пропонували особливий статус для російської мови!. Депутати Верховної Ради МУ скликання встигли зареєструвати ,лише" шість законопроектів про мову, з них особливі права російської мови обумовлено у чотирьох. У Верховній Раді УІ скликання картина дещо змінилася: із восьми зако- нопроектів лише у трьох російській мові приділено окрему увагу.
Наміри надати російській мові особливий юридичний статус викли- кали різко негативну реакцію з боку націонал-демократичних політичних сил. До дискусії політиків щодо мовного законодавства приєдналися й гу- манітарії, у тому числі філологи -- русисти й україністи, для яких ці пи- тання не переставали бути актуальними |5 -- 10; 12 -- 14 та багато ін. |».
! Детальніший аналіз цих законопроектів див. в | 161. 2 Зважаючи на численність публікацій з цього питання, ми наводимо лише деякі, за часом найближчі до згаданих подій.
о Г.А. ЧЕРНЕНКО, 2009 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 3
Черненко Г.А.
Однак впадає у вічі, що одні репрезентують позицію, спрямова- ну на збереження з5бабиз дпо за російською мовою, інші -- орієнтова- ну на розширення сфери функціонування української. Закономірно, що рівнодійна протилежно спрямованих векторів впливу цих двох груп наближається до нульової позначки. Ставлення до соціолінг- вістичних досліджень з мовної політики в Україні нагадує ситуацію, описану Р.Т. Беллом у 1976-му р. ,..соціолінгвіст мусить довести їм «економістам, історикам, педагогам і політологам»?, так само як і психологам, що коло його зацікавлень і знань безпосередньо дотич- не до тієї галузі, де представники соціальних наук є визнаними екс- пертами" |1: 2171.
Слово філолога про мовне питання звучатиме вагоміше, якщо це буде рішення, узгоджене з представниками обох конфліктуючих табо- рів, зокрема з русистами і україністами. Між тим, серед учасників фі- лологічних конференцій, присвячених мовному питанню, зазвичай практично відсутні або ті, або інші. Зрозуміти прагнення до самоїзо- ляції можна, пам'ятаючи про те, що мовний конфлікт -- це різновид конфлікту міжнаціонального, або міжкультурного, який належить до ціннісних. У конфліктології їх вважають найемоційнішими, тому що вони зачіпають самоідентичність кожної зі сторін. Відтак небажання опонентів відкрито дискутувати між собою можна виправдати зако- ном комунікативного самозбереження -- небажанням ставити під удар своє ,я", адже фахівці, які публічно виступають з мовних питань у за- собах масової інформації, на конференціях, форумах тощо, нерідко висловлюються надто конфронтаційно. Порівняйте: ,безпрецедентне, стрімке й волюнтаристське скорочення шкіл з російською мовою на- вчання", ,сверблячка зросійщення" (автори висловлювань не вказані з етичних міркувань). Таким чином у філологічної спільноти форму- ється стереотипне уявлення про агресивну позицію фахівців-ук- раїністів та русистів загалом. Образ вороже налаштованого опонента стає підставою для породження конфліктогенних текстів. Утворює- ться замкнене коло. Бодріяр назвав би це симуляцією діалогу, кінце- вий результат якої -- відстрашення: від самої проблеми так само, як і від її вирішення |2|. Необхідно створити умови для реальної диску- сії між прибічниками різних позицій щодо мовного питання, у пер- шу чергу між україністами 1 русистами, знайти спільне у їхніх погля- дах і врешті привернути увагу влади й громадськості до фахової думки філологів.
Метод експертного опитування видається найефективнішим для досягнення цієї мети. До нього вдавалися АД. Залізняк 1 Л. Масенко Г4|, коли досліджували мовну ситуацію у Києві. Однак вони спирали-
З. Ескалація такого конфлікту веде до ,насильства, що не відає страху власної смерті: людина культури втрачає сенс життя разом з можливою загибеллю власного куль- турного світу" |3: 128.
4 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Мовна ситуація в Україні: шляхи гармонізації...
ся на думки переважно україномовних респондентів. Ми залучили до свого опитування однакову кількість експертів-русистів і експертів- україністів, таким чином доповнивши названу методику елементами порівняльного аналізу.
Розробляючи анкетні листи і визначаючись із тим, якою повинна бути процедура опитування, ми хотіли вирішити такі завдання:
1. Вивести учасників з-під впливу колективної думки і надати їм мож- ливість відповісти на питання, усамітнившись із анкетними листами 5;
2. Активізувати в особистісній структурі учасників опитування роль фахівця, таким чином спонукавши їх до неупередженої відпові- ді. Для цього у вступній частині анкети ми апелювали до професійної відповідальності, об'єктивності й компетентності експертів 5;
3. Сформулювати питання так, щоб воно не сприймалося як вияв ціннісного, міжнаціонального конфлікту. Інший кут зору на ті ж самі національні питання дає ідея державності 5;
4. Для раціоналізації конфлікту потрібно було чітко визначити його об'єкт. У мовному конфлікті це -- соціолінгвістичні сфери: ,ситуаційно- типові варіанти, які виникають унаслідок того, що на соціолінгвістичні шари накладається комунікативна ситуація. Соціолінгвістичні сфери перетинаються з функціональними стилями, але не обмежуються ними"
4 Цій меті слугувала також анонімність - апробований спосіб отримати достовірні результати під час опитувань, що стосуються міжнаціональних конфліктів, до яких належить і мовний конфлікт (див., наприклад, анонімне експертне опитування щодо міжнаціональних конфліктів на Південному Кавказі | 151).
5 Наводимо текст вступної частини повністю: , Шановні колеги! Сьогодні в Коміте- ті з питань культури і духовності Верховної Ради України знаходяться на розгляді більше десяти проектів нового Закону про мову. Міністерство освіти та науки го- тує відповідний урядовий законопроект. Ми сподіваємося, що від прийняття нового Закону виграють усі громадяни України - незалежно від національності чи місця проживання. Але 2004 рік показав, що в Україні існують політичні сили, які напо- легливо намагаються поставити головний наголос у сполученні "мовна політика" на слові , політика". Отже повинен знайтися хтось, здатний перенести цей наголос на слово ,мовна", ігноруючи сьогоденні вигоди: чи то потребу здобути прихильність виборців, чи то потребу зберегти своє робоче місце. Ми гадаємо, що саме філологи можуть компетентно оцінити мовну ситуацію в Україні 1 запропонувати політикам оптимальні шляхи її гармонізації, спираючись на досягнення лінгвокультурології, психо- і соціолінгвістики.
Щоб дати можливість висловитися кожному з вас, ми пропонуємо заповнити анкету,
питання якої відображають статті зареєстрованих у Верховній Раді законопроектів
про мову. Сподіваємося, що, порівнюючи відповіді, отримані від різних фахівців з
різних регіонів, ми зможемо визначити своєрідну межу компромісу: зафіксувати по-
зиції, щодо яких думки учасників анкетування збігаються, і звернути увагу на поло- ження, щодо яких думки опитуваних різко розходяться. В разі схвалення Верховною
Радою положень, які викликали негативну реакцію значної частини опитуваних,
владі, очевидно, доведеться вжити заходів для того, щоб полегшити адаптацію гро-
мадськості до цих норм Закону. Можливо, саме філологи під час обговорення ре- зультатів анкетування зможуть підказати, якими повинні бути ці заходи".
Протиставлення ідей націоналізму і державності саме в контексті мовної політики
пропонує Р. Т. Белл (1: 222.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 5
Черненко Г.А.
19: 196|. Природа міжмовного конфлікту полягає в тому, що носії різ- них мов прагнуть використовувати рідну мову в якнайбільшій кількості соціолінгвістичних сфер. Конфлікт виникає, коли дві мови претендують на одну сферу, в якій не можуть , поміститися": де їхнє паралельне функ- ціонування фізично неможливе (не можна двома мовами одночасно від- давати накази в армії) чи обмежене законодавчо.
Поглянувши з цієї, соціолінгвістичної, точки зору на мовний кон- флікт в Україні, можна сказати, що прихильники державного стату- су російської мови мали би прагнути обов'язкового використання цієї мови скрізь - починаючи від обслуговування в аптеці і закінчуючи мовою державного гімну. Проводячи експертне опитування, ми, 30- крема, хотіли з'ясувати, чи це справді так, але спочатку слід було ви- значити сфери, на яких потрібно сконцентрувати увагу опитуваних 7,
Погляд на мовну ситуацію як на конфлікт, що має бути контро- льований і врешті вирішений законодавчо, вимагає виключення з цього списку сфер, які на сучасному етапі розвитку суспільства без- заперечно визнаються приватними. Не підлягає регламентації з боку держави мова художньої літератури, церкви, родинного, приватного міжособистісного та групового, власне побутового спілкування. Виве- дення цих сфер за межі кола нашої уваги не означає, що вони не мо- жуть бути полем ескалації конфлікту, але він повинен стати об'єктом розгляду іншого дослідження -- присвяченого ролі ідеологічних на- станов у знятті міжмовного напруження 8.
7 Вчені, які аналізували мовну ситуацію в іспанській провінції Каталонії (11: 73 - 158, зосереджуються головним чином навколо мови:
-- освіти,
-групової неформальної комунікації,
-- професійного спілкування,
-- родинного спілкування /
Простежуючи мовну історію Сілезії - регіону Польщі, який довгий час перебував у складі Прусії, а потім Німеччини, Тереза Міцевіч (20| досліджує вияви конкуренції між польською та німецькою мовами у таких сферах:
-- офіційно-ділова (мова представників органів влади і документів),
-- освіта (школа, університету),
--наука,
-- церква,
- література,
- міжособистісне спілкування у групах,
-- родинне спілкування (сім'я).
В опитуванні Н. П. Шумарової |18| респондентам ставилися питання стосовно окре- мих комунікативних ситуацій, які мали репрезентувати:
- сферу родинного спілкування (спілкування з батьками),
-- освіту (мова викладання у школі),
- побут (спілкування в транспорті та з лікарем),
- професійне спілкування (з колегами і керівництвом),
-засоби масової комунікації (читання газету),
- літературу (читання художніх творів),
--науку (читання наукових текстів).
Див. докладніше в |171.
6 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Мовна ситуація в Україні: шляхи гармонізації...
Таким чином, роботи з соціології мови, аналіз законодавчих доку- ментів та проектів таких документів з мовних питань, зокрема проектів Закону про мову, зареєстрованих у Верховній Раді України, дають підста- ви говорити, що для характеристики мовної ситуації в сучасному україн- ському суспільстві доцільно розглядати такі соціолінгвістичні сфери: офіційно-ділову, мас-медійну, наукову, освітню, сферу послуг, рекламу.
Загальне питання до всієї анкети формулювалося так: , Який розпо- діл сфер функціонування між українською та іншими мовами, пошире- ними в Україні, ви вважаєте найсприятливішим для успішного розвитку держави?" Конкретизувалося воно у 41 питанні стосовно різних комуні- кативних ситуацій, належних до названих соціолінгвістичних сфер?.
Варіанти відповідей передбачали такі типи мовної політики:
1. Монополія української мови;
2. Українсько-російська коофіційність;
3. Українсько-англійська коофіційність (поодинокі відповіді »українська і англійська", зокрема на питання про інформаційно-об- числювальне забезпечення, мову документів, що засвідчують особу, мову маркування товару);
4. Регіональна мовна політика, яка ,дає право користуватися мо- вою лише на території, де вона поширена і вважається престижною" 19.
9. Персональна мовна політика, яка гарантує індивіду право ко- ристуватися своєю мовою у певних ситуаціях незалежно від його міс- цезнаходження (відповіді ,будь-яка мова, обрана за згодою сторін", »мова, якою зручно спілкуватися відвідувачу" тощо);
6. Комбінована мовна політика, яка означає застосування в різ- них ситуаціях і на різних територіях різних принципів мовної політи- ки. В анкеті цей тип мовної політики був представлений відповідями, що передбачали комбінацію українського монолінгвізму і персональ- ного або територіального принципів залежно від того, державний чи приватний заклад розглядається (мова освіти і сфери послуг), грома- дянам України чи інших країн пропонується цей принцип (мова судів, правоохоронних органів, вищої освіти).
В опитуванні взяли участь 57 експертів, поділені на три групи - русистів, україністів та нейтральну групу, яка складалася з германіс- тів, славістів, філологів з подвійною спеціалізацією (українська та ро-
9. Для прикладу наводимо одне з питань із варіантами відповідей.
3. Якою мовою громадяни повинні звертатися до представників центральної влади в ситуації усного спілкування:
а) тільки українською,
6) українською або російською,
в) будь-якою з мов, поширених в Україні: в органах влади повинні бути перекладачі, які знають ці мови,
г) тією мовою, якою говорить представник влади,
д) інше.
Регіональний, комбінований та персональний типи мовної політики описані за Ні- ньолесом |11: 1171.
10
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 7
Черненко Г.А.
сійська), а також деяких інших фахівців, у чию компетенцію входять питання, пов'язані з мовною ситуацією: культурологів, політологів, іс- ториків, юристів, інженерів-програмістів та бізнес-консультантів (в анкеті були питання, що стосувалися мови інформаційно-обчислю- вального забезпечення і деяких бізнес-сфер, зокрема мови маркуван- ня товару, реклами та сфери послуг).
Серед опитаних -- переважно працівники вищих навчальних за- кладів та НАН України, головним чином з науковими ступенями, з усіх регіонів України: Дніпропетровська, Житомира, Києва, Луган- ська, Львова, Маріуполя, Севастополя, Сум, Тернополя, Харкова, Хмельницького.
Опитування проводили протягом 2005-го р.
Аналіз анкет дав можливість виділити чотири типи питань у За- лежності від ступеня їхньої конфліктогенності й узгодженості між со- бою відповідей різних груп учасників:
1. Безконфліктні питання: щодо них в усіх трьох групах більшість експертів голосувала за однаковий варіант. Таких питань виявилося 8. Вони стосувалися мови збройних сил, особових та правовстановлю- ючих документів, письмових звернень до центральних органів влади (відповіді ,тільки українська"). У питаннях про усне спілкування гро- мадян з органами місцевої влади і медичних працівників зі своїми па- цієнтами експерти віддали перевагу варіанту ,будь-яка мова, обрана за згодою сторін". За використання поряд з українською меншинних та міжнародних мов проголосувала більшість, відповідаючи на питан- ня про мову маркування товару |;
ПО Класифікуючи той чи інший варіант як такий, що набрав більшість голосів у певній
групі (ця більшість могла бути меншою 5096 за умови, що інші варіанти набрали ще менше, проте чим меншим виявився цей відсоток, тим конфліктнішим є питання), ми зважали на ,дух", а не на ,букву" відповіді. У певних випадках окремі варіанти, за які проголосувала меншість учасників, об'єднані між собою, , перекривали" результат ва- ріанта неабсолютної більшості. Таке об'єднання чи ,необ'єднання" обумовлювалося сумісністю чи несумісністю варіантів. Слід, однак, пам'ятати, що: 1) вгрупі русистів і україністів відкриваються різні можливості для узгодження варіантів, 2) сумісність варіантів має одновекторний характер. Так, у групі україністів сумісним можна вва- жати варіант ,переважно українська" або ,будь-яка мова за згодою сторін" для варіан- та ,тільки українська", оскільки україніст, який обрав перший варіант, навряд чи буде висловлювати своє невдоволення другим, але не навпаки. Зате від русистів можна чекати зворотної поведінки. Таким чином, до частково безконфліктних питань із осо- бливою думкою русистів може бути зараховане, наприклад, формально безконфлікт- не питання про мову письмових звернень громадян до центральних органів влади, де в усіх групах більшість голосів набрав нібито варіант ,тільки українська" (русисти -- 4796, україністи -- 3496, нейтрали -- 6396). Однак водночас 3226 русистів проголосува- ли за варіант ,українська або російська", а 2120 -- за варіант ,будь-яка з мов, пошире- них в Україні". І якщо формально ці відповіді -- різні, а відтак кожна окремо не набирає кількості голосів, більшої від варіанта ,лише українська", то по суті в русифі- кованій поки що столиці вільний вибір ,будь-якої з мов, поширених в Україні" може означати, за поодинокими винятками, право користуватися саме російською мовою.
8 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Мовна ситуація в Україні: шляхи гармонізації...
2. Частково безконфліктні питання із особливою думкою русис- тів: щодо них однаково голосувала більшість україністів та експертів нейтральної групи, однак більше половини русистів обрали інший варіант. У першу чергу вони стосуються науки, до якої тісно приля- гає сфера вищої освіти 2. Сюди потрапили також питання про ЗМІ (3 з 4), де бачимо спротив русистів контролю за медіа-мовленням і визнання іншими групами необхідності зберігати за українською мовою обов'язкову частку мас-медійного простору;
3. Частково безконфліктні питання із особливою думкою україніс- тів: щодо них згоди досягли русисти та нейтральна група, а україністи висловлювали інший погляд. Зазвичай це випадки, коли нейтральна група не погоджувалася з наполяганням україністів на українсько- му монолінгвізмі. Відповідні питання стосуються сфер і ситуацій, де обов'язкове використання української значно прискорить процес ре- українізації. Проте водночас не можна не визнати, що подібна регла- ментація у потрапивших до цієї групи сфері послуг і дошкільного ви- ховання може сприйматися як вторгнення у приватне життя;
4. Конфліктні питання: для них не вдалося встановити варіанта відповіді, однаково прийнятного для різних груп (часто це -- питання, щодо яких рівну кількість голосів набрали різні варіанти). Вони роз- поділилися за сферами так:
-- офіційно-ділова сфера: 2 питання про мову судочинства і пра- воохоронних органів (русисти -- варіант ,будь-яка мова, обрана за згодою сторін", україністи - ,українська з наданням перекладача іно- земцям", нейтральна група -- ,українська з наданням перекладача за необхідністю");
- наука: 1 питання про мову публікацій у регіональних науко- вих виданнях (русисти -- ,не регламентується", україністи -- ,тільки українська", нейтральна група - , за державні кошти -- українська, за власні -- за бажанням автора");
- ЗМІГ: 1 питання, яке стосується мовлення на центральних теле- та радіо каналах (русисти -- варіант ,не регламентується", україністи -- Тільки українська", нейтральна група -- ,українська та інші мови, поширені в Україні");
-- реклама: 2 питання (з 2), які ділять цю сферу на зовнішню ре- кламу і рекламу на сторінках (в ефірі) ЗМІ (русисти --,на розсуд ре- кламодавців", україністи - ,тільки українська", нейтральна група -- зукраїнська і будь-яка інша за бажанням рекламодавця").
Звертає на себе увагу те, що в офіційно-діловій сфері координата- ми, які визначають конфліктогенність питання, стали дихотомії:
1) усне мовлення (на компроміс ідуть україністи) / письмове мовлення (на компроміс ідуть русисти);
12 Зауважимо, що саме функціонування в науці, освіті та органах влади забезпечує мові високий статус у суспільстві.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 9
Черненко Г.А.
2) центральні органи влади (на компроміс ідуть русисти) / місце- ві органи влади (на компроміс ідуть україністи).
Русисти з більшою готовністю пристають на варіант ,тільки українська", коли йдеться про письмові звернення громадян до вла- ди: до центральних органів влади -- 47906, до місцевих -- 2190, Для по- рівняння: в ситуації усного спілкування обов'язковість звертання до представника центральної влади українською мовою визнають 996, до місцевої -- 096 русистів.
Україністи допускають використання інших, крім української, мов для громадян, які звертаються до влади усно: до центральних ор- ганів влади -- 4790, до місцевих органів влади -- 6396. Водночас у пись- мових зверненнях обов'язкового використання української мови ви- магають 8470 україністів, якщо йдеться про органи центральної влади, ії 6896 -- коли йдеться про місцеву владу.
Як бачимо, дихотомія ,центральна -- місцева влада" виявляється сильнішою за дихотомію ,усне -- письмове мовлення". Позиція ,цен- тральна влада" у сприйнятті україністів нейтралізує опозицію ,усне -- письмове" і диктує необхідність вживати лише українську мову навіть в усному спілкуванні з центральною владою. Для русистів, навпаки, ця опозиція нейтралізується, коли актуальною є позиція ,місцева влада". В цьому випадку вони не вважають використання української мови обов'язковим ні в усних, ні в письмових зверненнях громадян.
Зазначимо також, що русисти висувають однакові вимоги до обох учасників комунікативної ситуації ,влада -- громадяни". Украї- ністи, роблячи поступки у деяких випадках щодо вживання недер- жавних мов для громадян, категоричні у своїх вимогах до представ- ників влади: на будь-якому рівні в усному і письмовому мовленні їх зобов'язують користуватися українською.
У підсумку можемо сказати, що в більшості випадків конфлікт виникав там, де україністи давали відповідь ,тільки українська", ру- систи -- ,будь-яка (за згодою сторін, за бажанням автора тощо)", тоб- то вибір постав між українським монолінгвізмом (у сумі -- 3990) і пер- сональною мовною політикою (3790).
При цьому у групі русистів на користь монополії української мови віддали голоси 1876 респондентів, у групі україністів -- 2896, у нейтральній групі - 41926. На користь персональної мовної політики віддали голоси 4996 русистів, 2396 україністів і 3626 респондентів ней- тральної групи.
Що стосується особливого статусу російської мови, загалом на його підтримку отримано 770 відповідей: 1596 -- від русистів, 126 - від україністів, 696 -- від нейтральної групи.
Комбінована мовна політика набрала -- 696 голосів, при цьому у гру- пі русистів -- 220, у групі україністів -- 926, у нейтральній групі -- 696.
Голоси на користь регіональної мовної політики склали 470 від- повідей: 896 - у групі русистів, 126 -- у групі україністів і 226 -- у ней- тральній групі.
10 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Мовна ситуація в Україні: шляхи гармонізації...
Встановити тип мовної політики, однаково прийнятний для усіх соціолінгвістичних сфер, не вдалося. Український монолінтвізм посів перші позиції в офіційно-діловій сфері (5170) та освіті (3996). Персо- нальна мовна політика -- в засобах масової комунікації (7390), сфері послуг (4226), рекламі (5390). У сфері науки різниця між кількістю го- лосів, відданих за політику українського монолінгвізму (36796) та пер- сональну мовну політику (3896), коливається на межі статистичної похибки. Варто зважати на значну особисту зацікавленість у цьому випадку експертів-філологів.
Хоча результати експертного опитування виявилися не завжди однозначними, воно дало змогу отримати деякі відповіді на ключові питання мовної політики в Україні. Так, наприклад, не набрали біль- шості голосів варіанти відповідей ,українська і (або) російська" і »мова, прийнятна для більшості населення регіону", що передбачали політику українсько-російської коофіційності або регіональну мовну політику. В усіх трьох групах експерти віддали голоси за використан- ня лише української: в армії (8296), при оформленні документів (56795), публікації державних актів України (7290). Респонденти не бачать не- обхідності робити російську обов'язковою дисципліною в усіх школах України (74906). Варто зауважити, що саме ці позиції є визначальними для державної мови.
Однак очевидне прагнення більшості русистів та частини ней- тральної групи закріпити право на використання рідної мови представ- ником будь-якої нації у сфері послуг, ЗМІ, деяких ланках освіти та на- уки. Про це свідчать відповіді на користь персональної мовної політики. Наскільки така позиція виправдана? Іноземний та історичний досвід показує: якщо мова претендує на поширення 1 вихід за межі свого етно- су, для неї важливе використання у владі, освіті, науці. Якщо носії не прагнуть поширення своєї мови, але хочуть зберегти її для нащадків, для них важливі такі сфери, як родинне, побутове, міжособистісне спіл- кування, культура і церква. Певною мірою цей поділ корелює з поділом на приватну, неформальну і на офіційну, формальну комунікації.
Сфери, щодо яких україністи висловилися за монополію україн- ської мови, а русисти за персональну мовну політику, тобто насправді конфліктні сфери, знаходяться на межі цього поділу. Сферу послуг можна потрактувати, з одного боку, як формальне спілкування, з ін- шого, як побутове -- близьке до міжособистісного. Мас-медіа, з одно- го боку, межують з офіційно-діловою сферою, оскільки завдяки ним влада доносить до суспільства свої думки, але, з іншого боку, ЗМІ ви- конують функцію розважальну, культурно-просвітницьку, функцію заміщення міжособистісного спілкування для самотніх людей. Щодо освіти, слід брати до уваги, що філологи швидше за інших схильні сприймати її не лише як підготовку до професійного, ділового спілку- вання, але і як спосіб транслювання культури. Названі, по-справж- ньому конфліктні, сфери і повинні стати об'єктом подальшого ретель- нішого дослідження і обговорення філологами-соціолінтвістами.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 11
Черненко Г.А.
При цьому необхідно пам'ятати, що застосування персонального принципу передбачає реальну рівність мовних груп, інакше він може призвести до ,асиміляції дисперсної мовної групи компактною в гео- графічному відношенні мовною групою" | 11: 117|. У разі безумовного домінування принципу персональної мовної політики така асиміляція загрожуватиме українській мові в південно-східних регіонах.
Таким чином, мусимо констатувати, що мовний конфлікт на- лежить до категорії міжнаціональних, які в свою чергу є різновидом ціннісних конфліктів, тож для його успішного вирішення необхідно зафіксувати єдиний аксіологічний критерій для всіх учасників. Роль такого критерію успішно виконують інтереси держави.
Об'єкт мовного конфлікту -- соціолінгвістичні сфери, на які пре- тендують декілька мов. В Україні це в першу чергу офіційно-ділова сфера, мас-медійна, сфери освіти, науки, обслуговування, реклами.
Оскільки філологи України часто самі стають активними учасни- ками мовного конфлікту, потрібні додаткові заходи для того, щоб їхня думка могла сприйматися суспільством як неупереджена й фахова, а відтак щоб вони змогли здійснювати реальний позитивний вплив на мовну ситуацію в Україні. Наше дослідження показало, що таким захо- дом може бути анонімне експертне опитування, яке дало б змогу порів- няти й визначити позиції, прийнятні для більшості зацікавлених сторін (філологів-русистів та україністів), а також залучити контрольну ней- тральну групу фахівців -- переважно гуманітаріїв інших галузей.
Перспективним видається використання результатів цього опи- тування під час круглих столів, присвячених проблемам мовної ситу- ації в Україні, на яких увага зосереджувалася б, у першу чергу, на пи- таннях, що потрапили в зону найвищої напруги.
Белл Р. Т. Социолингвистика. Цели, методьт и проблемьеі. -- М., 1980. -- 320 с. . Бодріяр Жан. Симулякри і симуляція. -- К., 2004. -- 230 с. . Терасіна Л. М., Осіпов Н. П., Панова М. І. Конфліктологія. -- Харків, 2002. -- 256 с. . Залізняк Г., Масенко Л. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній, -- К., 2001. -- 96 с. 5. Интеллектуальт палеолита об украинском вьгборе // Дикое поле. -- Донецк, 2004. -- 356.-С.80- 91. 6. Кудрявцева Л. А. Русский язьк в Украийне: до и после ,оранжевой революции" // Информационньй бюллетень УАПРЯЛ. -- К., 2005. -- Вьш. 11. - С.1 -- 5. 7. Междуречья. Мьгсли вслух // Дикоге поле. -- Донецк, 2003. -- С. 161 - 183. 8. Меншиков И.ЙИ. Русский язьк в современном украйнском обществе // Информационньй бюллетень УАПРЯЛ. -- Киев, 2005. -- Вьш. 11. - С.5 -- 10. 9. Мовні конфлікти і гармонізація суспільства. 28 -- 29 травня 2001 р. Матеріали кон- ференції. - К., 2002. - 222 с. 10. Мьсли вслух // Дикое поле. -- Донецк, 2004. -- Мо. -- С. 168 -- 169. 11. Нарумов Б. П. Социолинтвистика в Испанимй // Зарубежная социолингвистика. Гер- мания., Испания. - М., 1991. - С. 73 - 158. 12. Обережно -- мова! Матеріали слухань у Верховній Раді України 12 березня 2003 р. - К., 2003. -- 133 с. 13. Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознав- ство. - 2001. -- Мод. - С.3 - 19. 14. Ткаченко О. Українська мова і мовне життя світу. -- К., 2004. - - 272 с.
12 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Мовна ситуація в Україні: шляхи гармонізації...
15. Хуцишвили Г., Мшвидобадзе Р., Нижарадзе Г. Интеграция и разрешение конфликтов на Южном Кавказе: реальность или иллюзия? Результатьт социологических опро- сов. Публикация Международного центра по конфликтам и переговорам. -- 2001 // Бєрг/ /мимулм іссп.ре/50с2.Біті.
16. Черненко Ганна. Мовне меню // Дзеркало тижня. -- 18.06.2005. -- С. 17.
17. Черненко Г. А. Роль оцінки у формуванні мовної ситуації // Мова і культура. - К., 2007. -- Вип.9. - Т. П (90), Психологія мови і культури. Мова сучасного мистецтва. Міжкультурна комунікація. -- С. 202 -- 207.
18. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму. - К., 2000. -- 283 с.
19. Юсселер Манфред. Социолингвистика, -- (1982. Берлин) -- К., 1987. -- 200 с.
20. Місетісе Т. М. Війпецайзта іп |7ррег 5іезіа. її5 Ряусро- ап Зосіопецізбіс Ргобіетав. -- УМ/удахмтпісіма Юпіметяуїеїи М/агзгамзкіево, 1975. -- 141 8.
Наппа Сретепро
НОМ ТО КЕСОЇТАТЕ А ТГАМСОАСЕ ЗІТОАТІОМ ІМ ОКВАТХЕ (оп Бе гезиіся ої а РеЇрбі плебБодй іпуезііваціоп)
ТЬе аціБог ц5ез Дербі птекбодй бог йпдіпє ЄБбе зоїибіоп ої а Їапвиаєе сопНїсі. ТБе гезиї8 ої ЄБі8 іпуезбівайіоп сопсегпіпе (Пе Їапвиаєе зійцайіоп іп ШКкгаїпе аге ргезепісад. ТРе Виз- зіап рійоіовізкя, (Бе ОКктаїпіап рійоіовізія апа зоте оїБег ритапібагіап 5ресіаїзсз (Біз- согіап5, Їамуетз еїс) Бауе Бееп роПей. ТБе дїНегепсе Бесмееп оріпіопз ої (Безе вгопря 15 деїпед. ТРе апіРог азсегіаїп5 «Бас їб'8 уегу ітрогіапі о йх Бе уаїце "Пиегезія ої (Бе заїе" аз сотитоп опе Їог а рагіісірапіз ої біз сопНісі апа ої Віз дпезбіоппаїге. Пі зисВ а мау ме бек а сбапсе бо каКе діНегепі розібіоп5 оп ре ргобіет іпіо ассойті апа бо де- сіде а Їапецаєе сопПісі реасейиПу.
Кеуу/огаз: (Бе Їапбиабе сопбісі їп Кктаїпе, Дербі текброа.
Відомі постаті про мову
Багато письменників стверджують, що наріччя великоросійське і південно- руське, як і білоруське, походять від однієї гілки -- руської. А є й такі, що ви- знають його просто обласним польським наріччям (ргоміпсіаїйзти5з), або на- зивають малоросійським; і рідко трапляється, щоб цю руську мову називали руською, так як її називали за старих часів, без усякої зміни й додатку.
Русь. Ця головна галузь слов'янського племені, споконвіку складала один на- род і говорила однією мовою, якій і не може личити інша назва, крім руської, по-латині Ііпдаца гиїпепіса, по-німецьки гиїпепізспе Зргаспе. Поділ її на біло- руську і малоросійську мову помилковий і не відповідає суті справи: що поста- раємося довести. Ім'я Росії створено тільки у ХМІЇЇ ст., а назва російської мови, мабуть, без сумніву, ще новіша і їй власне відповідає латинське слово гиз55іси5 і німецьке ги58і5сП; тим же прикметником і французи позначають руську і ро- сійську мову: Іа Іапдце гиз55е.
Як руська мова, так і руський народ є головним представником усіх сло- в'янських.
М ЗО ОНА
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 13
УДК 81.373.611 (19/29) Світлана Семенюк (м. Запоріжжя)
ЗАПОЗИЧЕНІ ФОРМАНТИ В ІМЕННИКАХ З МОДИФІКАЦІЙНИМ ЗНАЧЕННЯМ ЖІНОЧОЇ СТАТІ (кінець ХУПІ -- початок ХХІ ст.)
У статті розглянуто процес становлення впродовж останніх двох століть підсистеми іменників з модифікаційним значенням жіночої статі, котрі продукують запозичені су- фікси ес-а, -ис-а, -ит-а, -ід-а, з таким невід'ємним атрибутом, як тиск системи на функціонування окремих її елементів. З'ясовуються питання продуктивності, функ- ціонально-семантичної дистрибуції згаданих формантів, їх стильової диференціації.
Ключові слова: іменники з модифікаційним значенням жіночої статі, фемінітив, корелят, запозичені форманти.
-поміж 19 формантів, які впродовж згаданого періоду творять З. г до співвідносних найменувань осіб чоловічої статі, іно- мовного походження - 4, а саме: -ес-а, -ис-а, -ит-а, -ід-а (поетеса, актриса, сеньйорита, сильфіда).
Упродовж останніх десятиліть суфікси -ес-а, -ис-а розглядалися в дослідженнях І.І. Ковалика | 16: 300|, С.П. Самійленка (28: 27 - 28|, І.Г. Матвіяса | 34: 52|, І.І. Фекети |39: 78|, М.П. Брус |З: 13| та деяких інших науковців у контексті комплексного аналізу словотворчих за- собів української мови ХХ ст. Ці ж форманти принагідно згадувано в монографії Я.В. Закревської в переліку фемінізуючих суфіксів, котрі продукують ,назви діючої особи жіночого роду" |13: 76). У вітчизня- ному мовознавстві іменники з модифікаційним значенням жіночої ста- ті на -ес-а, -ис-а або розглядалися на певному етапі розвитку україн- ської мови, або аналізувалися лише окремі лексико-словотвірні групи названого типу. Форманти -ит-а, -ід-а до цього часу не виокремлювалися в українській дериватології. Відповідно, не описані словотворчі й функ- ціональні аспекти номінацій такої структури. Тож з кінця ХМПІ до по- чатку ХХІ ст. становлення підсистеми фемінітивів, які продукуються
ОСП.СЕМЕНЮК, 2009 14 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Запозичені форманти в іменниках... жіночої статі
за допомогою запозичених афіксів, ще не було об'єктом комплексного дослідження. Важливість цієї теми зумовлена й тим, що запозичення -- один із продуктивних способів формування нових словотворчих мо- делей та наповнення лексичного складу мови.
1. Суфікси -ес-а, -ис-а
На думку дослідників, форманти -ес-а (-е5(58)а), -ис-а (-і5а) були запозичені у ХМПІ ст. з французької мови (іноді через росій- ську) у складі окремих слів: актор -- актриса |11 Ї: 57|, барон -- ба- ронеса |11 Г 146; 30: 107). За спостереженнями І.І. Ковалика |16: 300|, С.П. Самійленка |28: 27 -- 28|, розглядані суфікси характерні для всіх східнослов'янських мов. Однак на думку Н.П. Романової, ареал функціонування формантів -ес-а, -ис-а значно більший, бо вони ,відомі більшості слов'янських мов" |б: 141|. Основна маса фе- мінітивів зазначеного словотвірного типу творилася на власне укра- їнському грунті, причому суфікси -ес-а, -ис-а поєднувалися лише з повними основами співвідносних назв осіб чоловічого роду іномов- ного походження.
11. У писемні пам'ятки другої половини ХІХ ст. проникають поодинокі кореляти на -ес-а, -ис-а до співвідносних назв осіб чоло- вічої статі за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією: ме- треса | 18: 122|; директриса |23 УТ: 176); актриса |31: 354|; абатиса 136 МІ: 78, поетеса |36 ХІ: 17|. Протягом ХХ ст. під впливом поза- мовних чинників, зокрема соціально-економічного розвитку суспіль- ства, число таких утворень поступово зростає, наприклад: кіноактри- са |38 П: 334|, патронеса |38 ПІ: 232| від патрон ,господар фірми", стюардеса |38 У: 548|; лектриса |32 ТУ: 473|. На початку ХХІ ст. фор- манти -ес-а, -ис-а в цій функції не втрачають своєї активності. У пе- ріодичних виданнях (газетах, журналах), котрі близькі як до книжно- писемних стилів, так і взаємодіють з розмовним стилем, з'являються кілька новотворів, а саме: автореса | 22: 8| - ,жінка-автор", критикеса 122: 60) -- ,жінка-критик", редактриса |22: 105| - ,жінка-редактор". Зрідка деривати цієї групи вживають в переносному значенні, напри- клад: , Приїзд графині-патронеси застукав матушку Раїсу зненацька" 110 ПІ: 38|. З другої половини ХІХ ст. і протягом усіх періодів розви- тку сучасної української мови фемінітиви згаданого типу трапляють- ся в усіх функціональних стилях, як-от! , Вчительша в чорному убран- ні, з своїм невеселим, навіть сумним лицем, серед молоденьких паннів здавалась ніби якоюсь директрисою інституту" |23 МІ: 176); ,Звід- ти подружжя благополучно відпливло до берегів Франції, причому сам Ананій плив за кухаря, Анеля -- за стюардесу" |42 І: 547|; Якщо тіль- ки вона -- хороша актриса, що теж можна припустити" |29: 240|; ,,...в мене читання прибуло: маю «Вісник літератури» і ще купила собі вірші Елізабети Браунінг (по-англійськи), -- давно інтересуюсь сею поете- сою, та тільки «случая підходящого» не було купить її твори" |36 ХІ: 17; , Вчора виступав у К/иівському | театрі ім. Лесі Українки з допо- віддю про велику поетесу" |25 ХХ: 447|; ,Відома поетеса Леся Україн-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 15
Семенюк С.П.
ка в своїй драматизованій поемі «Кассандра» вражає не тільки силою мови, а й глибоким розумінням суті трагічних мотивів, які хвилюють вибраний нею момент і далеко не байдужі для нас" | 33: 11; ,,У колі по- етів, нагороджених Сталінськими преміями, ми перш за все зустрічає- мо імена литовської поетеси Саломеї Неріс 1 грузинського поета Симо- на Чіковані" |9: 89|; ,Дванадцятилітня поетеса, дочка бідного кравця, прочитає вам вірш про своє велике щастя, і ви будете схвильовані до сліз" |7: 501|; ,Не розумію, як це я потрапила до десяти найвизначні- ших актрис 20 століття..." |20 3533: 4|; , Володимирові Єшкілєву бо- ятися нічого. Бо ж у МАУЕЛ-Плеромі станіславський деміург цілком серйозно пише отакі-от глибезні речі про творчість нашої автореси" 124: 36); , Багряна Елисавета... -- болгарська поетеса, Ггрой Соц-ої пра- ці НРБ (1967)" |37 І: 318|; ,У творчості Г.Кальченко пам'ятники сла- ветній українській поетесі були підсумком великій багаторічній праці над її образом" |1: 108| та ін.
1.2. Формант -ес-а продукує жіночі відповідники до назв осіб чо- ловічої статі, котрі означають титули. Такі фемінітиви мають як пря- ме модифікаційне значення жіночої статі, так і значення ,дружина або донька особи, названої мотивувальним іменником" |26 : 98). Поодино- кі утворення цієї групи вперше засвідчені пам'ятками кінця ХІХ -- початку ХХ ст.: грандеса |?: 4|; баронеса |36 МП: 53), принцеса |36 ПІ: 183|. У загальномовні словники першої половини ХХ ст. також про- никають кілька найменувань зазначеного типу, які в обстежених дже- релах попередніх періодів не фіксувалися, а саме: віконтеса |27 І: 77), дияконіса | 27 І: 218|; кронпринцеса |38 П: 414|. Протягом першої по- ловини ХХ ст. до інертного фонду української лексики переходить номінація грандеса, нові ж слова, зважаючи на специфіку семантики таких назв, не з'являються. Іноді фемінітиви цієї групи вживаються в порівнянні або в переносному значенні, як-от: ,Який там мій пор- трет? Убрана, немов принцеса" |36 У: 20|; , Біля витоків потужної ві- троенергетики -- претендентки на корону енергетичної принцеси у розвинутих країнах Заходу і Сходу у ХХІ столітті, стояли такі ви- датні українські вчені, як Юрій Васильович Кондратюк і Ігоргій Федо- рович Проскура..." |21, 2006, Хе 11/12: 28|. Упродовж усього досліджу- ваного періоду кореляти на -ес-а до найменувань осіб чоловічого роду на позначення титулів вживаються переважно в мові художніх творів, в публіцистичному стилі, зрідка - в уснорозмовному мовленні, при- чому, за нашими спостереженнями, у другій половині ХХ -- на почат- ку ХХІ ст. використання таких лексем у засобах масової інформації помітно активізується, наприклад; ,Баронеса прийняла князя привіт- но, вона була його давня знайома, знала, який має вплив на нього, і се їй було приємно" |36 МП: 53|; , - Принцесу, -- плаче, -- Їессенську Алісу з чоловіком Миколою ПІ, з дітьми, з камергерами, з флігель-ад'ютантами, з генералітетом, з правительствующим сенатом перемогли, а мухи гессенської не переможуть" |А П 24|; ,...3 Анною пливли на Русь не самі чоловіки ієреї, а й їхні помічниці жони, звані дияконисами" |12: 22|;
16 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Запозичені форманти в іменниках... жіночої статі
»Князь рускій Романь Даниловичь и єго жена австрійска принцесса Гегр- труда" |14: 31; , Головну роль у цьому класичному танці виконувала її високість принцеса" | 19: 40|; ,..Принцеса Діана своїми оповідками про принца Чарльза намагалася показати, що він не гідний престолу..." | 20: 3|; ,«Для мене бридка ідея, що Британія може злитися з іншими краї- нами Європи», -- підкреслила в інтерв'ю «Дейлі Мейл» баронеса Тет- чер" |8: 3|; Британські мас-медіа вважають, що саме Камілла допомо- гла Чарльзу обрати гідну наречену -- вісімнадцятирічну віконтесу Діану Спенсер..." | 41: 3|; ,На чергове поповнення імператорської роди- ни не варто очікувати, бо кронпринцу Нарухіто 23 лютого виповнило- ся 45 років, а його дружина кронпринцеса Макако має 41 рік, не виріз- няється міцним здоров'ям і навіть попередні пологи для неї були дуже важкими" |35, Хо 35: 6|; , Також існує інститут дияконис..." |43| тощо. В інших стилях української мови для називання осіб жіночого роду цієї групи використовується переважно описовий спосіб.
Отже, запозичені форманти -ес-а, -ис-а непродуктивні в новій українській мові. При цьому з кінця ХІХ і до початку ХХ ст. згада- ні суфікси творять жіночі відповідники головно до найменувань осіб чоловічої статі за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією. Встановлені факти свідчать про інтенсивне формування (із залучен- ням порівняно нових словотворчих засобів) у кінці ХІХ -- першій по- ловині ХХ ст. підсистеми жіночих особових назв, які використову- валися в усіх функціональних стилях, зокрема, в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному.
2. Суфікси -ит-а, -ід-а
У продукуванні корелятів до співвідносних іменників чоловічо- го роду різних семантичних груп беруть участь і запозичені форман- ти з-ит-а, -ід-а, які виділилися протягом ХІХ ст. у словах іномовного походження: сеньйор -- сеньйорита (ісп. зейог -- 5ейогієа) |30: 754), сильф -- сильфіда (з грец. через франц. зуІГррез -- зуІТрБідез) |30: 760).
З кінця ХІХ ст. фемінітиви з цими суфіксами реєструються в пи- семних джерелах сучасної української мови: сеньйорита |2: 76); силь- фіда |32 ІХ: 177|. Зрідка такі лексеми мають виразне стилістичне за- барвлення з іронічним відтінком, наприклад: "Ернест кілька днів теревенив п'яте через десяте про свої пригоди, про сильфід, із якими водився, про нічні пиятики або й про свої божевільні плани на майбут- нє..." |40 ХМП: 438|. Деривати зазначених типів уживаються головним чином у мові художніх творів та в публіцистичному стилі: "На про- щання він зняв перстеника з руки моєї і мовив: "Поважна сеньйорито, як вам хто докорятиме за мене, скажіть, що я ваш вірний наречений..." 136 МІ: 79|; "Плащ подає -- перед нами молода, дуже вродлива дівчина в прегарному маскарадному вбранні сильфіди" | 17 П: 2621; ,,..мені байду- жими були атласи, адамашки й золоті ланцюги -- я в сіренькій одежі ходила по місту королівною, і летіли за мною вслід захоплені й заздрісні шепоти: "Принцева наречена, русалка, зголоцяла сеньйорита!" |15 І: 229|; , Це вона підказала йому ідею створення іншої редакції балету на
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 17
Семенюк С.П.
музику Шопена з кількома сильфідами, фантастичними духами і мрій- ником поетом" |З: 87|; ,Адже, окрім постійної діяльності -- участі в показах колекцій найвідоміших дизайнерів світу та зйомках у рекламі (до слова, нещодавно Жизель стала «обличчям» улюбленої фірми нашої Юлії Тимошенко, замінивши на цій «посаді» попередню модель «Луї Ві- ттон» Уму Турман), сеньйорита Бюндхен тепер іще й у кіно знімати- меться" | 35, Х» 242: 12| тощо.
Отже, у ХІХ ст. фонд суфіксальних дериваційних засобів для тво- рення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі збільшує- ться за рахунок участі в згаданому процесі запозичених формантів -ис-а, -ес-а, -ит-а, -ід-а. Словотворчою базою для аналізованих суфік- сів слугували, як правило, повні твірні основи іномовного походження.
Упродовж розгляданого періоду розвитку української мови су- фікси -ес-а, -ис-а є фемінізуючими елементами головно маскулінних утворень за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією, причо- му в цій функції згадані форманти непродуктивні, порівняно з панів- ними моційними афіксами -к-а, -иц-я. Встановити функціонально- семантичну дистрибуцію суфіксів -ит-а, -ід-а неможливо, оскільки кожний з них творить тільки одну похідну лексему.
Відіменникові деривати з модифікаційним значенням жіночої статі на -ес-а, -ис-а протягом ХІХ--ХХ ст. вживалися переважно в публіцистичному стилі, мові художніх творів та в розмовному мов- ленні, зрідка траплялися в епістолярному стилі, а поодинокі феміні- тиви названого типу виявлені в науковому та офіційно-діловому.
Найменування сеньйорита, сильфіда, які творяться відповідно за допомогою суфіксів -ит-а, -ід-а, належать до книжної лексики і вжи- ваються головним чином у мові художніх творів та в публіцистичному стилі.
Протягом другої половини ХХ -- початку ХХІ ст. у процесі тво- рення корелятів до чоловічих особових назв за сталим чи тимчасо- вим заняттям або за професією визначилася тенденція до витіснення іномовних суфіксів -ес-а, -ис-а власне слов'янським -к-а (пор. ак- триса -- акторка, директриса -- директорка, поетеса -- поетка тощо). Незважаючи на це, використання впродовж останніх двох століть порівняно нових словотворчих засобів є свідченням того, що українська мова -- відкрита система, а розвиток дериваційної підсис- теми її був інтенсифікований за рахунок запозичень як мотивуваль- них основ, так і фемінізуючих суфіксів.
1. Афанасьєв В.А. Українське радянське мистецтво 1960 -- 1980-х років. - К.: Мисте- цтво, 1984. -- 224 с.
2. Бойко М.Ф. Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки. -- К.: Наук. думка, 1985.-- 94с.
3. Брус М. Загальні жіночі особові номінації в українській мові ХУМІ -- ХМП століть: сло- вотвір і семантика: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. -- Твано-Франківськ, 2001. -- 20 с.
4. Вишня Остап. Твори: У Атт. - К.: Дніпро, 19988.
18 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
10. 11.
12. 13.
14.
15. 16.
17.
18.
19.
20. 21;
22.
23. 24.
25. 26.
27.
28.
29. 30.
31.
32. 33. 34.
35. 36. 37. 38.
Запозичені форманти в іменниках... жіночої статі
. Вітчизна. Літературно-художній та громадсько-політичний журнал письменників
України. - К., 2005. -- Мо 7-8.
. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов. - К.: Наук. думка,
1966. -- 598 с.
. Талан Я. Драматичні твори. Художня проза. Публіцистика. -- К.: Наук. думка, 1983. -
591 с.
. День. Щоденна Всеукраїнська газета. - К., 2001. -- Мо 90. . Дніпро. Щомісячний літературно-художній журнал Центрального комітету
ЛКСМУ. - К., 1947.-- Ме 7.
Донченко О. Твори: У бтт. - К.: Вид-во ЦК ЛКСМУ , Молодь", 1956. Етимологічний словник української мови: У 7 тт. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О Потебні. - К.: Наук. думка, 1982 -- 1989.
Загребельний П. Тисячолітній Миколай. -- К.: Довіра, 1994. -- 636 с.
Закревська Я.В. Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті. -- К.: Наук. думка, 1976. -- 164 с.
Зоря. Письмо литературно-наукове для рускихь родин. -- Львов», 1893. -- Число 6. Іваничук Р.І. Твори: У З тт. - К.: Дніпро, 1989.
Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору східнослов'янських мов у порівнянні з іншими слов'янськими мовами: Дис. ... д-ра філол. наук. -- Київ -- Львів, 1960. -- Т.1.-- 385 с.
Кочерга І. Твори: У 3 тт. - К.: Держ. вид-во Худ. літ., 1956.
Лексика поетичних творів Івана Франка: Методичні вказівки з розвитку лексики / Укладачі: І.І. Ковалик, І.Й. Ощипко, Л.І. Полюга, -- Львів: ЛГУ, 1990, -- 264с. Мистецтво (журнал). Орган Міністерства культури УРСР, Спілки композиторів, Спілки художників та кінематографістів України. -- К., 1964. -- Мо 5.
Молодь України. Незалежна загальнополітична газета. -- К., 1999. -- Мо 29.
Наука і суспільство. Щомісячний науково-популярний і літературно-художній ілю- стрований журнал. -- Київ.
Нелюба А., Нелюба С. Лексико-словотвірні інновації (2004 -- 2006): Словник. -- Хар- ків: Майдан, 2007. -- 144 с.
Нечуй-Левицький І. Зібрання творів: У 10 тт. - К.: Наук. думка, 1966.
Політика і культура. Всеукраїнський громадсько-політичний журнал. -- К., 2004. -- Мо 1.
Рильський М. Зібрання творів: У 20 тт. - К.: Наук. думка, 1990.
Родніна Л.О. Суфіксальний словотвір іменників у сучасній українській мові // Сло- вотвір сучасної української мови. -- К.: Наук. думка, 1979.-- С.57 -- 118. Російсько-український словник: У 3 тт. / Українська АН. Комісія для складання словника української живої мови / Голов. ред. А. Кримський. - К.: Червоний шлях, 1924 - - 1933.
Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. -- К.: Рад. школа, 1964.-- Ч.1.--234 с.
Сєрова А. Правила гри. - К.:, Махаон - Україна", 2000. -- 365 с.
Словник іншомовних слів / За ред. акад. АН УРСР О.С. Мельничука. - К.: Голов. ред. ,, Української радянської енциклопедії", 1985. - 966 с.
Словник української мови Я.Ф. Головацького // Науковий збірник музею україн- ської культури у Свиднику. -- 1982. - Ме10. - С.311 -- 612.
Словник української мови: В 11 тт. - К.: Наук. думка, 1970--1980.
Слово. Щотижнева робітнича газета. -- К., 1939. -- Мо 2.
Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. акад. АН УРСР І.К. Білодіда. - К.: Наук. думка, 1969. -- С. 32 - 137.
Україна молода. Щоденна інформаційно-політична газета. - К., 2005.
Українка Леся. Твори: У 12 тт. - К.: Наук. думка, 1975.
Українська радянська енциклопедія: У 12 тт. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1977 - 1985. Українсько-російський словник: У 6 тт. / За заг.ред. І. Кириченка. - К.: Наук. думка, 1953 -- 1963.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 19
Семенюк С.П.
39. Фекета І.І. Особливості творення назв осіб жіночої статі // Українська мова і літе- ратура в школі. -- 1974. -- Мо 4.-- С. 77--79.
40. Франко І. Зібрання творів: У 50 тт. - К.: Наук. думка, 1976 -- 1986.
41. Хрещатик. Київська муніципальна газета. -- К., 2005. -- Мо 33.
42. Яновський Ю. Твори: У 5 тт. - К.: Держ. вид-во Худ. літ., 1958.
43. уми. Бовозіоу.Кіеума
5одїйапа 5етепуик
ВОВБКОУЕЄРр КЕОБМАМТ5 ОЕ МООМУ5 УІТН А МОРІКІСАТЕ МЕАМІХС ОЕ ЕЕМАТЕ СЕКРЕВ (епд ої Фе ХУПІЬ -- Бевіппіпя ої (Бе ХХІ Б сепіиге5)
ТЬе агбісіе еЇабогаїез проп ЄБе ФеуеЇортепі ої Бе 5иБзузсеті ої пошпя мі тодійсаїе теапіпе ої Їетаїе бепдег мрісЬ аге ргодисед Бу ЄБе Ботгомеа зиййхез ес-а, -ис-а,, -ит-а, -ід-а Фигіпе Се Газі ємо сепіигіез, сопзідегіпя зас ап іпіеєта! абігібисе аз (Бе зузбетія іпйиепсе оп «Бе Гипсбіопіпя ої ії5 зерагаїе еЇетпепіз. 50те ашезійоп5 ої Бе ргодисіїуїбу, Титсбіопа-зетапііс дізітібийоп ої Ве побісед Богтпапізя, ЄБеїг 5суїе ФіНегепбіабіоп.
Кеуу/огаія: поція міс тоадїйсаке Ретиіпіпе, Їегпіпійує, сотгеЇаїе, Боггомеа Іоттапіз.
Відомі постаті про мову т.
Народ може втратити свою самостійність, але характер і мова його завжди залишаються його надбанням. Слава і досконалість мови не залежать від долі народу. Нині вже немаєні найменшого сліду старої (політичної) могутності рим- лян і греків, а знамениті їхні мови досі існують. Між тим виникло багато нових держав, мови яких тільки тепер стають відомими, в міру свого удосконален- ня. Так само нерідко і скіпетр не змінює народності підвласних йому племен. Чехи, кроати, угорці і т. п., хоча й підлеглі Австрійській імперії, але при тому не перестають бути й називатися чехами, кроатами і угорцями. Така ж доля й Південної Русі. Протекло вже багато віків з того часу, як Руське князівство, засноване Володимиром Великим, упало. Але південноруська мова від того не знищилася й не перестала існувати в устах (туземного) руського народу поряд з іншими мовами слов'янського походження!
Руський народ складав колись значну частину колишнього королівства Поль- ського, до якого входило чотири головні народи: польський, литовський, русь- кий і пруський. Країна, що лежить по Дніпру і має своєю столицею Київ, була стародавньою країною Русі; вона незмірно простяглася на північ, де виникла держава, що одержала назву Великої Русі, а потім, значно пізніше, Росії. Русь, що залишилася в межах Польщі, стала зватися Малою; частина її, що займала підошву Карпатських гір, йменувалася Руссю Червоною (красною); а ту, яку одного разу придбали за допомогою литовської зброї, названо Білою і Чорною Руссю. Три частини Польської Русі визначалися особливими іменами: Поділля, Волині й України.
М РОМЕН
20 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
УДК: 811.161.21366 Наталія Примушко (м. Київ)
МОРФОЛОГІЯ ІНФІНІТИВА З ОСНОВАМИ НА ГОРТАННИЙ І ЗАДНЬОЯЗИКОВИЙ ЗА ПАМ'ЯТКАМИ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
На матеріалах пам'яток староукраїнської мови кінця ХИП -- початку ХУПІ ст. з тери- торії Середньонаддніпрянщини досліджено форми інфінітива з основою на задньоязико- вий та гортанний г, к у зіставленні з такими ж формами давньоукраїнської мови та з сучасним діалектним матеріалом.
Ключові слова: інфінітив, задньоязиковий, гортанний, приголосні, основа, суфікс, діалект, пам'ятки.
рань пізнань говір, як відомо, належить до говорів дав- ньої формації і є основою південно-східного наріччя -- бази україн- ської національної мови. Із місцевих діалектів у кінці ХМП -- на початку ХМПІ ст. почала формуватися нова українська літературна мова. Але іс- торія цього розвитку досі недостатньо досліджена. Першоджерелами та- кого вивчення є староукраїнські тексти ХУП--ХУМПІ ст. з території Се- редньонаддніпрянщини: документи козацької адміністрації (гетьманські універсали та матеріали полкових і сотенних канцелярій), збережені ак- тові книги міст Лохвиці, Полтави, Пирятина, проповідницькі твори Іоа- никія Галятовського, козацькі літописи Григорія Грабянки, Самійла Ве- личка, вірші Климентія Зиновієва, приватні листи, щоденник Якова Марковича тощо. Вони репрезентують один із важливих періодів історії української мови й дають можливість з'ясувати зміни, що сталися в фо- нетичній системі та граматичній будові української мови. Поряд із книжно-традиційними формами в пам'ятках засвідчено живе мовлення народу. Аналіз відбитого в текстах народного мовлення на морфологіч- ному рівні дозволяє вивчити виникнення й розвиток живомовних явищ, висвітити специфіку діалектотворчих процесів. Пам'ятки ареалу пів- денно-східних говорів досліджували Г.В. Воронич, М.А. Жовтобрюх, ОМ. Маштабей, С.П. Самійленко, А.О. Свашенко, В.А. Передрієнко та ін.
оН.О. ПРИМУШКО, 2009 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 21
Примушко Н.О.
На особливу увагу заслуговує маловивчена дієслівна система українських говорів, зокрема середньонаддніпрянських. Грунтовні дослідження історичної морфології Полтавщини, у тому числі діє- слівної системи, представлено в праці відомого українського мово- знавця В.С.Ващенка |4|. Проте в ній немає спеціальної розвідки щодо інфінітивних форм з основами на приголосні. В.М. Русанів- ський |23| проаналізував структуру дієслівних основ на матеріалі пам'яток давньої й нової української літературної мови. Найповні- ше історію морфологічної будови інфінітива висвітлено в моногра- фії Г.П. Півторака (20). Автор сконцентрував увагу в основному на історичному розвитку структури інфінітива в українській, росій- ській та білоруській мовах. До сьогодні не знайшла належного ви- світлення в спеціальній літературі проблема формування кінцевих афіксів неособових дієслівних утворень середньонаддніпрянського діалекту. Завдання статті - простежити архаїчні та інноваційні тенденції розвитку форм інфінітива з основами на задньоязиковий і гортанний приголосні. Ілюстративним матеріалом для роботи ста- ли інфінітивні форми, дібрані з пам'яток староукраїнської мови ХУП-ХМПІ ст.
Відповідно з реалізацією праслов'янських груп єї, Кі у церковно- слов'янській мові дієсловам із коренем на г або к властиві форми на -щи |пор. 28: 254|. Інфінітиви типу мощи, рещи, стрьшщи засвідчено в тих пам'ятках усіх східнослов'янських мов, які помітно відбивають церковнослов'янський вплив на різних мовних рівнях |20: 106|, пор.: по удольємь крови тещи; вел'Е кумирьг испроврещи |22: 2551.
У досліджуваних пам'ятках засвідчено 18 утворень із варіантом афікса -щи від дієслів з основами на гортанний приголосний г та за- дньоязиковий к, напр.: нарещися может |24: 256|; дано єй шоблещиса 15: 172|; нарещися можеть | 15: 89|; повел'БЕ Гладкому о(т)сійщи гла- ву |б: 1461; воза стерещи оставиль |8: 303). Ймовірно, уживання церковнослов'янізмів на -щи свідчить про намагання писарів дотри- муватися традиційних книжних норм.
У давньоукраїнській мові в дієсловах з коренем, який закінчуєть- ся на г і к, функціонували інфінітиви на -чи: теку -- течи, стерегу -- стеречи, що утворювалось фонетично зі сполучення ТК і єї (? Кб) пе- ред голосним переднього ряду і; згідно зі східнослов'янською реалізацією праслов'янських звукових сполук ЄЇ, ЙК: іекії 2 течи, зягетоті 2 Язіеткій 2 стеречи |28: 253 - 254|, У відповідних основах морфологічний варіант -чи засвідчено в українських грамотах ХІМ -- ХУ ст.: насічи, помочи та ін. |7: 33|. У рукописах та стародруках ХУЇ ст. з усієї території України в згаданих формах інфінітива також від- значено давній суфікс -чи: беречи, мочи, печи | 23: 95; 11: 251 -- 252; 20: 80 -- 81.
У обстежених текстах виявлено 7 форм на -чи в інфінітивах з основою на гортанний г, напр.: стеречи казали | 17: 51|; стеречи |25: 179|; будуть стеречи |5: 89|; м'Ел біг себ'Б помочи (поч. ХУ ПІ ст.) |12: 74|; мечи Ровно мусять лечи | 16: 165.
22 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Морфологія інфінітива з основами на гортанний і задньоязиковий...
Форми на -чи: печи, стри(х,ш)чи функціонують ще й досі в говір- ках південно-західного наріччя. Їх східна межа поширення проходить смугою від білоруської території через м. Володимир-Волинський, далі трохи південніше на захід від м. Хмельницького і прямує на пів- день до Кам'янця-Подільського |2, ч. 3: карта 37.
Вирівнювання суфікса -чи до суфікса -ти в українських інфініти- вах відбулося внаслідок індукції дієслівних форм минулого часу, що мають спільну основу з інфінітивом. Відновлення дієслівних основ на к, г спричинило виникнення інфінітивів типу пекти, текти, могти та ін. |З: 68; 10: 93; 20: 88|. В "Актовій книзі Стародубського міського уряду 17 ст." Ф.А.Непийвода знайшла дві форми інфінітива з осно- вою на задньоязиковий. В одній з них виступає вже задньоязиковий к, а в другій зберігається на місці давнього звукосполучення кт звук ч: свкьти, мочи. Дослідниця припустила, що в літературній мові кінця ХМІП ст. такі форми вживали паралельно | 19: 170).
У досліджуваних пам'ятках представлено 50 форм на -ти з відновле- ним гортанним г в основі інфінітива, напр.: помогти |24: 255|; тягти ||: 53); допомогти (1690) |26: 198|; помо(г)ти не зможеє(т) (поч. ХМПІ ст.) | 12: 66|; почала мене тягти | 13: 199|; допомогти | 15: 35|; вел'Евь его стерегти |8: 126); заб'кгти |21: 28|. Виявлено також 25 форм на -ти з відновленим задньоязиковим к в основі інфінітива, напр.: одс"їкти | 24: 254|; утекти | 13: 93|; ут'5кти мустли | 15: 430|; хотячи утекьти |З: 186|; перетовкти |9: 255; не о(т)ректи |21: 122,|. В "Енеїді" І.Котля- ревського знайдено 9 аналогічних інфінітивних форм, напр: Мини прьказано втектьг Веливь побигть до дякивь | 14, ч.3: 56; ч.А: 21).
У говорах північного, південно-східного й на значній території південно-західного наріччя функціонують інфінітиви з відновленим в основі гортанним г типу берегти, стригти та задньоязиковим к типу пек- ти. Серед некартографованих матеріалів дослідниками також відмічено форми типу берегт'ї, стри(і)гт'ї, п'єкт'ї, що функціонують у говірках те- риторій, сусідніх із Білоруссю. Це, зокрема, Овруцький і Поліський р-ни Житомирської обл., Чорнобильський -- Київської, Ріпкинський, Город- нянський, Семенівський, Чернігівський, Щорський та Менський -- Чернігівської обл. |2: 215). Такі ж форми виявлено в деяких населених пунктах Херсонської обл. та Криму |?: 44, 215).
Оскільки інфінітиви на -кти, -гти, зафіксовані пам'ятками ХУП-ХУПІ ст. з території Середньонаддніпрянщини, становлять норму сучасної української літературної мови, можна припускати, що втрата морфологічного варіанта -чи у формах інфінітива з основами на гортанний приголосний г та задньоязиковий к середньонаддні- прянськими говорами спричинила їх відсутність у сучасній україн- ській літературній мові. Г.П. Півторак припускав, що редукція кінце- вого ненаголошеного -и, яка сприяла заміні суфікса -ти суфіксом -ть, не оминула Й інфінітив на -чи і стала причиною виникнення форм на -чь 20: 77|. Розглядаючи афікси інфінітива в пам'ятках староукраїн- ської мови ХУІ -- першої половини ХМІЇ ст., В.М.Русанівський лише вказав на існування морфологічного варіанта -ч |23: 95|. Інфінітиви
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 23
Примушко Н.О.
на -чь від дієслів, основи яких закінчуються задньоязиковим к та гор- танним г, знайшов І.М. Керницький у Луцьких гродських книгах: г0е бьи ма па(н) бо(г) остеречь не рачиль. Але жодних пояснень щодо їх виникнення дослідник не дав |11: 253|. Появу таких форм в україн- ських пам'ятках і подальшу їх долю детально розглядав Г.П. Півторак. На його думку, форму, засвідчену в луцькій пам'ятці, можна пояснити впливом польської мови або північних українських говорів з форма- ми типу прочитать, написать |20: 101.
У досліджуваних текстах виявлено 7 інфінітивів з основами на гортанний г та задньоязиковий к, що мають фонетичний варіант без кінцевого голосного -чь, напр.: рад помочь |24: 249|; беречся | 25: 142; даль вьжечь |27: 187|; вел'кли жечь | 15: 385|; отречься | 16: 449|; станешь толочь |9: 252).
Форму на -ч (-ч?) у словах типу б'ер'єч", стр'їч, стрич", п'єч'як основну відзначено в таких населених пунктах: Ходине Глухівсько- го р-ну і Мефодівка Середино-Будського р-ну Сумської обл., у Ми- хальчиній Слободі Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. Цю ж форму як паралельну до -ти (берегти, стригти, пекти) засвідчено в населених пунктах Стара Гута 1 Кам'янка Середино-Будського р-ну Сумської обл., у деяких населених пунктах Луганської, Херсонської, Одеської обл., Криму та Ростовської обл. Росії |2: 215).
Оскільки форми на -чь виявлено в документах козацької адмі- ністрації, літописі Самійла Величка 1 щоденнику Якова Марковича, можна припускати, що тут спостерігається вплив північних україн- ських говорів.
Отже, інфінітивні форми з основами на гортанний г та задньоязи- ковий к, засвідчені в пам'ятках ХМІЇ -- ХІХ ст. з території Середньо- наддніпрянщини, поєднують як давні риси, так і новотвори.
До архаїзмів належать форми інфінітива на -чи з дієслів із основа- ми на |г| та |к|, задньоязиковий к спостерігаємо в говірках південно- західного наріччя, його не збереглося ні в середньонаддніпрянському говорі, ні в сучасній українській літературній мові. Цілком вийшов з ужитку й церковнослов'янський варіант інфінітива на -щи. Спостері- гається тенденція до відновлення дієслівних основ на к, г. Інфініти- ви на -гти, -кти функціонують у говорах північного, південно-східного й на значній території південно-західного наріччя і становлять норму сучасної української літературної мови.
1. Актовьйя книги Полтавскаго городового уряда ХМІЇ века. Справьт поточнья 1664 -- 1671 годов / Ред. и прим. В.А.Модзалевского. -- Чернигов, 1912. - Вип. 1, - 216с.
2. Атлас української мови: В 3 тт. - Т. 3. Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддні- прянщина, Причорномор'я і суміжні землі. - К., 2001. - 274 с.
3. Булаховський Л.А. З історичних коментарів до української мови. Інфінітив та су-
пін // Мовознавство. -- 1951. -- Т.Х.-- С.61 -- 70.
. Ващенко В.С. Полтавські говори. -- Харків, 1957. -- 540 с.
. Галятовський Й. Ключ розуміння / Підг. до вид. І.П.Чепіга. - К., 1985. -- 444 с.
6. Гисторія Грабянки / Підг. до вид. В.М.Мойсієнко. М.А.Новик, С.Л.Тимченко. - Жи- томир, 2001. -- С.39 -- 173.
Слояь
24 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
8.
9.
10. 11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
26.
27.
28.
Морфологія інфінітива з основами на гортанний і задньоязиковий...
. Дем'янчук В.К. Морфологія українських грамот ХТУ і першої половини ХУЇ ст. -- К.,
1928.--41 с.
Ділова і народнорозмовна мова ХУМПІ ст. / Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України / Підг. до вид. В.А.Передрієнко. - К., 1976. -- 416 с.
Дневник Якова Марковича. Т. ТУ. 1735 -1740 роки. Видав Вадим Модзалевський. -- К.; Львів, 1913. - 385 с.
Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. -- К., 1966. -- 307 с. - карти. Керницький І.М. Система словозміни в українській мові на матеріалах пам'яток ХУЇ ст. - К., 1967. - 288 с.
Климентій Зиновіїв. Вірші. Приповісті посполиті / Підг. тексту І.П.Чепіги. - К., 1971.-- 391 с.
Книги третие м'8ские Ператинские, споряженіе в року 1683 // Стороженки. Фамильньй архив. Т. 6. - К., 1908. - Ч. ПІ. - 75 с.- Ч.ТМ.-- 71 с.
Котляревський І.П. Вергілієва Енеїда: У 6 чч. / Передм. до факсим. вид. 1842 р. Ша- бліовського Є.С., Деркача Б.А. - К., 1979. - Ч.ПІ. - 756 с. - Ч. ІМ. -- 71 с. ЛЯЕтопись собьтій вь Юго-Западной России в ХМП в. Сост. Самоил Величко, бьвший канцелярист Войска Запорожского, 1720; Т. 1. - К., 1848. -- 454 с. ЛЯЕтопись собьтій вь Юго-Западной России в ХМІП в. Сост. Самоил Величко, бьвший канцелярист Войска Запорожского, 1720; Т. П. -- К., 1851. - 612 с. Лохвицька ратушна книга другої половини ХМП століття: Збірник актових доку- ментів / Підг. до вид. О.М.Маштабей, В.Г.Самійленко, Б.А.Шарпило. -- К., 1986. - 222 с.
Маштабей О.М. Деякі морфологічні риси говорів Полтавщини ХМІЇ ст. // Серед- ньонаддніпрянські говори. - К., 1960. -- С. 184 - 203.
Непийвода Ф.А. Форми дієслів в актовій книзі Стародубського міського уряду ХУП ст. // Наукові записки Черкаського державного педагогічного інституту. Т. ХМП. Серія філол. наук. Вип. 5. - Черкаси, 1960. -- С. 163 -- 177.
Півторак Г.П. Морфонологія інфінітива в східнослов'янських мовах. -- К., 1974. -- 144 с.
Приватні листи ХМПІ ст. (Пам'ятки української мови. Серія приватних листів). / Підг. до вид. В.А. Передрієнко. - К., 1987. -- 173 с.
Русанівський В.М. Дієслово // Історія української мови: Морфологія. -- К., 1978. -- С.235 -- 341.
Русанівський В.М. Структура українського дієслова. -- К., 1971.-- 315 с.
Сумнівні та підроблені універсали, які приписувалися Богданові Хмельницькому // Універсали Богдана Хмельницького 1648--1657 / Упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич. -- К., 1998. - С.241 -- 260.
Універсали Богдана Хмельницького 1648--1657 / Упоряд. І.Крип'якевич, І. Бутич. -- К., 1998. - С.45 - 240.
Універсали Івана Мазепи 1687 -- 1709. Кн. / Упоряд. Іван Бутич. - К.; Львів, 2002. -- 780 с.
Універсали Юрія Хмельницького // Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 -- 1687) / Упоряд. І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко. -- К.; Львів, 2004. -- С. 109 -- 192.
Якубинский Л.П. История древнерусского язьтка. -- М., 1953. - 368 с.
Маїайа РгітизпВо
МОЕКРНОТОСУ ОЕ ІХЕТМХІТТУЕ МУТТН ВА515 ОМ УЕТАК СОМ5ОМАХТ5 АЕТЕК ПІТЕБКАКУ ТЕХТ5 ОЕ О.О ОККАТМІАМ ТГАХСТОАСЕ
Оп Фе Шсегагу їехіз плакетіаіз ої (Бе оі4 ОКтаїпіап Іапбцаєе (регіод їгот Бе епа ої ХМІЇ со Бевіпліпя ої ХМПІ сепішгу) гот їетгіїогу ої 5егедпепадіпіргуапясбупу «Бе Їогіп8 ої іойпійує мії Базіз оп уеіаг апд Іагупееа! г, к іп согпрагізоп мії Се зате їогтя ої Бе о14 (Хгаїпіап Іапбєцаєе апа міс подетп їіаіесіа! плаїегіая меге апаПзей.
Кеу уогая: іпбіпібіує, уеЇаг, Іагупееаї!, сопзопатіз, Базіз, зиНіх, діаїесі, Ніетагу їехіз.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 25
УДК: 81282 Оксана Остапчук (м. Москва, Росія)
ПІСЛЯМОВА ДО «АЗБУЧНОЇ ВІЙНИ»: КИРИЛИЧНЕ ВИДАННЯ ТВОРІВ ТИМКА ПАДУРИ
У статті на прикладі здійсненого 1878-го р. в Коломиї кириличного видання творів Тимка Падури з передмовою та під редакцією Г. Задембського розглянуто проблему співіснування кирилиці та латиниці в україномовному просторі. Здійснено докладний аналіз фонологічних, морфологічних та лексичних особливостей діалектів різних регіо- нів. Показано, що головною метою редакційно-правописних змін, запроваджених видав- цем, було бажання наблизити текст до західноукраїнської культурно-писемної тради- ції та тамтешньої живомовної практики.
Ключові слова: міжмовний контакт, діалекти, лексеми.
г. «азбучна війна» давно набуло в україністиці термінологічного значення. В енциклопедії «Українська мова» знаходимо визначення цього явища, сформульоване відомим до- слідником М. Худашем, як «боротьби української громадськості Га- личини в ХІХ ст. проти полонізаторських спроб латинізувати укра- їнський алфавіт» |16: 12|. Погоджуючись з основними тезами автора енциклопедичної статті та загальною оцінкою цього явища як «по- літично шкідливого», в своїй статті спробуємо зупинитись на чисто предметній стороні питання у зв'язку із творчістю правобережних україномовних авторів польського походження, одним з яких був винесений у назву доповіді -- Тимко Падура. Сподіваємось, що та- кий підхід дозволить розглянути проблему співіснування кирилиці та латиниці в україномовному просторі в більш широкому контек- сті нормування української мови. Зазначимо, що ця проблема не вичерпується періодом 1834--1859 рр. і не обмежується територією Галичини.
Конкуренцію і взаємозаміну графічних систем спостерігаємо в низці пам'яток української мови, пов'язаних з уніатською традицією,
ФО О.О., ОСТАПЧУК, 2009 26 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
починаючи з ХУП ст. аж до кінця ХУМПІ ст. (найвідомішим прикла- дом тут є надрукований в Почаєві 1891-го р. «Богогласник») |б: 282. На матеріалі пам'яток ХУП -- ХМПІ ст. Н.П. Маліневська переконли- во довела, що латиниця не менш, а подекуди більш адекватно, ніж ки- рилиця, здатна була відображати особливості української живомовної стихії на письмі |10|. У цей період латинський шрифт для писемної фіксації української мови досить широко використовували в різних частинах україномовного простору, передусім у тих, які стикалися з ареалами розповсюдження латинської графіки. Така «латинізяція» письма відбувалась головним чином з практичною метою. Показовим прикладом можуть бути тексти господарського змісту, що походять з території Закарпаття (видані М. Григою та М. Лелекачем в 1943-му р. в Унгварі- Ужгороді), де до потреб української мови було певним чи- ном адаптовано угорську графіку. Однак правдою є, що в історії укра- їнської літературної мови проблема алфавіту ніколи не сприймалася виключно в категоріях зручності та адекватності.
Ідеологізація проблеми алфавіту відбувається поступово почи- наючи з 30-х рр. ХІХ ст., і не тільки в рамках галицького контексту. Як показують дослідження архівних матеріалів з території Право- бережжя, розуміння того, що алфавіт є не тільки маркером мови, але й культури та національності, приходить уже під час підготовки по- ляками повстання 1830--1831-го рр. на українських землях. Саме цим періодом датовано знайдені нами в Краківському архіві тексти відозв польських повстанців до українського селянства !. Спочатку відозви було створено по-польськи, потім перекладено українською. В архіві збережено тексти, записані по-українськи одночасно лати- ницею і кирилицею. Трансформація латинського тексту в кирилич- ну графіку відбулась не тільки в його графічній формі, але й в стилістико-нормативному вигляді. Доволі промовистими є прикла- ди замін, де українські форми та лексеми витісняються церковно- слов'янськими: пор. сгоіотіка замінене на челов'кка; закінчення -ого замінене на заго (родиз5гпопо пор. подушнаго); з кириличного тексту зникають також певні регіональні риси, зокрема фонетичні, як твер- дий р: тотаї" пор. морять.
Латинка залишається основною формою передавання української мови в колі правобережних письменників та етнографів -- вихідців переважно зі зубожілої польської шляхти |19|. Очевидно, що природ- ній для них латинський алфавіт був одним із засобів для включення до польського культурного простору правобережних земель, що після третього поділу Польщі опинилися у складі Російської імперії. Яскра- во прочитуєтья тут ідеологічна мотивація, як і у випадку з відозвами польських повстанців до українського селянства. Водночас уживан-
ї Один з них - Одегма до міобсіап, ВіБПокека Кзіадаї СтагіогузКісі, гбібт 3940 ТМ, 8. 109.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 27
Остапчук О.О.
ня української мови як такої в літературній творчості було свідомим кроком із виразним емоційним підгрунтям: українські вірші, стилізо- вані під народні пісні, повинні були підкреслювати зв'язок з рідною для них українською землею. Нарешті, сам факт уведення української мови у сферу «високої» літератури можна розглядати як певну проти- дію офіційній мовній політиці Російської імперії.
Емоційні та певним чином ідеологічні мотиви переважають у виданні латинським шрифтом численних фольклорних українських текстів також в Галичині. Найвідомішою є тут праця Вацлава з Олеська, майбутнього губернатора Галичини, "Ріезпі роїзКіе і ги5Кіе Пиди ваїсуізКіево?, видана у Львові 1833-го р. Такі тексти безумовно виконували функцію маркера «польського», «латинського» куль- турного простору. Й. Лозинський в своєму виданні «Українського весілля» формулює, щоправда, суто практичний принцип (писати так, як вимовляється), мотивуючи вживання латинки тим, що: «Руський язик, не бувши ще письменним, має свободу вибрати собі таку азбуку, яка була би найздібніша до відання його звуків і найко- рисніша для його розвою. Таким уважаю абецадло польське» |7: 210); Реакція була передбачуваною та надзвичайно різкою: «Най- більшою обманою, ба неспрощенним гріхом в сем ділі є, що писа- тель відвергши Азбуку питому рускую, приня)у букви ляцькії, котрі ціло не пристают к нашому язикови. Чи годится безчестити святи- ню?..» |7: 64 - 68).
Таким чином, конкуренція латиниці і кирилиці саме в культурно- му просторі Галичини набуває форми свідомої конфронтації націо- нальних атрибутів -- відповідно польського та українського. Польсько- українська полеміка в часі революції 1848-го р. і подальший офіційний проект Й. Гречека 1859-го р. щодо латинізації українського письма, підтриманий австрійським урядом, тільки закріпили цю модель про- тистояння. Той факт, що тексти полонофілів, друковані латинським алфавітом, набагато краще передають особливості живомовної захід- ноукраїнської стихії, ніж аналогічні кириличні видання, до уваги не брався жодною зі сторін у дискусії |21).
Зазначимо, що латинський алфавіт сприймався як «польський» не тільки в українському суспільстві Галичини. Саме такий погляд прийняла російська бюрократія у Центральній та Правобережній Україні, що стало причиною повної заборони латинки в українсько- му (і білоруському) друкові на терені Російської імперії 1859-го р. Так, якщо 1842-го р. у Києві в університетській друкарні було ви- дано латинкою комедіо-оперу одного із правобережних полонофі- лів Кароля Гінча «Поврут запорожців з Требізунди», а в 1850-му р. у Вільні - книжку Спіридона Осташевського «Пів копи казок», то в 1860-му р. це стає просто неможливим, У своєму пізнішому листі Осташевський скаржиться родичеві з Галичини, що в Києві (де він провів більшу частину свого життя) тепер би йому дозволили друку- вати українські твори тільки «російськими» літерами і звертається з
28 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
проханням видати його нові байки «польськими» буквами. Видання врешті було здійснено у Львові 1888-го р. під назвою «У5бо РБа|оК а м пусі па)деїе Біїзге |аКк 5со ргам і парузам а ВизКкобо тіга 5рігудоп Озбоуа Озбазлем Кі».
Отже, до кінця 1850-х рр. «азбучна війна» на перший погляд за- вершується остаточною перемогою кирилиці, зважаючи на загальний соціокультурний клімат та переконання в тому, що разом з кирилицею «пропаде і дух українського народу, і віра». Однак історія співіснуван- ня кириличного та латинського шрифтів на цьому не закінчується, хоча з цього часу її можна охарактеризувати радше не в категоріях вій- ни, а як пошук контакту, оскільки проблема уніфікації та фонетизації українського правопису залишається невирішеною ще довгий час.
Так, спроби вивести проблему латинізації українського письма за рамки польсько-українских суперечок спонукали закарпатців Ан- тона Кобилянського та Костя Горбаля у 1861-му р. висунути влас- ний проект української латинки на основі чеського алфавіту (їхня праця відома під назвою «5З1оуо па 5Іоу0 4Їа гедаКбога "ЗЇоуа"»), який, втім, викликав різку критику. Латинку з окремими чеськими знака- ми використовували в 1870-ті рр. в офіційних стенограмах галиць- кого Сейму для запису виступів депутатів-українців. Одним з тих українських діячів, хто наприкінці ХІХ ст. намагався повернути про- блему латинізації українського письма до публічного обговорення, був Михайло Драгоманов. Перебуваючи в Женеві, він здійснив ви- дання поеми Т. Шевченка «Марія» латинкою для розповсюдження її в середовищі, де невідома була кирилиця: «МесРа| сгубариі" пзіакі ПаЧе иКгаріп5ки КпуЖКки, падгикоуапи роїзкут рубтога; песБа) ргу- хуста|иїзіа до зріїпозбі, а пе муогороматіа, роіаКу, гизупу і гетізпуКу- 7Уду..» 2. Вважаючи, що для українського письма потрібно викорис- товувати азбуку «загальноєвропейську, але реформовану», М. Драгома- нов намагався в своєму проекті об'єднати різні графічні системи: польську, чеську, але до кінця справу так і не довів | 14: 16 (1538)|, а женевське видання «Марії» викликало очікувані закиди в полоніза- торських намірах та нехтуванні традицією 2, хоча його проекти ла- тинізації українського письма не передбачали остаточної відмови від кирилиці: головною метою було залучення якомога більшої кількос- ті читачів до українського слова. Ідею популяризації творів Т. Шев- ченка, а також І. Нечуя-Левицького, М. Вовчка та Ю. Федьковича на території Галичини в латинській версії вдалося реалізувати дещо пізніше видавцям двомовного альманаха «51010» (вийшло 4 номери в 1886 -- 1887 рр.), де вміщено також листи й статті українською та польською і твори галицьких полонофілів.
2. Магіа табу Ізизома. М/ітвгу Тагаза 526усгепКа 2 пилуабату М. Дгаботапом/а. - Депема, 1882.- С.МІ-МП.
З Автором однієї з найрізкіших рецензій на «Марію» став О. Партицький: див. Зоря, 1882. - 7.10, 15 (27), У; пор. також Вольноєе слово. 1882, Мо 36.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2 29
Остапчук О.О.
У напрямку примирення різних правописних традицій рухалися й інші, менш відомі прихильники латинізації українського письма в цей період, наприклад, Лев Венглінський, який ще у 1858-му р. видав тритомну збірку українських віршів «Новії поезії малорускії, то єсть пісні, думи, думки, хори, танці, балади і т.п.». 1885-го р. в Кракові під псевдонімом Лірник Наддністрянський вийшли дві наступні його кни- ги під назвою «Звуки од наших сел і нив» та збірка сатиричних опові- дань «Гіркий сміх» (під псевдонімом Кость Правдолюбець). І якщо в 1858-му р. його латиниця спиралася переважно на польський алфавіт, то в «Гіркому сміхові» він запроваджує мішану систему орфографії на базі чеського письма із використанням о, е з «дашками» на позначен- ня і, очевидно, наслідуючи практику кириличних галицьких видань. В кінці видання знаходимо додатковий коментар: «Ме паза ргоуупа апі ребаїті, 2е бубате! па|де 7базіа у 5е| Кпулсі: мий, іп, муза гат. 64, бп, буза, м тат. У, і У 8Їо0уагі 57, 5767 тат. 5, б, 55, а ї0 7 85еі ргубупу, 2е ребактіа бегепок 7 Чаїкот сіїкота пе тпаїа, а дгбБпусі 7 безкої ахЬшКі і 7 гпаКоті пасузки рузтепдк ребапусі апі Кгусібу» 7.
Появу взаємних транслітерацій україномовних текстів у 1870 - 1880-ті рр. можна розглядати як розвиток процесу взаємодії та при- мирення латинського та кириличного шрифтів. Про видання творів лівобережних авторів, зокрема, Т.Шевченка, ми вже згадували. В цьо- му контексті зацікавило нас також здійснене 1878-го р. в Коломиї ки- риличне видання творів одного з найвідоміших українсько-польських бардів свого часу, (нар. 1801-го р.), з передмовою 1 за редакцією Г. За- дембського |15).
Писати українські вірші, стилізовані під народні пісні, Тимко Па- дура, представник зубожілої подільської польсько-української шлях- ти, почав ще в середині 1820-х рр., але опубліковано його твори було вже після повстання 1831-го р. У книжці «ШКгаїпКу 7 писо)и ТутКа Радшту», виданій у Варшаві 1344-го р., він розробив власну систему української фонетичної орфографії на базі польської латинки (ця сис- тема збережена ним у збірці, над якою автор працював останні роки життя, виданій вже по його смерті в 1874-му р. |22|. В «Українках» знаходимо сталі відповідники кириличних букв (070, ага, ете, р-п, Ьеб, вом -- у тому числі в закінченні чоловічого роду дієслів у мину- лому часі, згідно з вимовою, тощо). Голосні передаються: іякі, цяку, я як |а, є як |е, ю як (и, ї як ії (сполучення її часто фіксуються як її). Шиплячі мають вигляд, характерний для польської системи орфогра- фії: ш як 857, чяк с7, ж як 2 або г7. Л передано як 1 або, х як сб, гяк Б. М'якість приголосних передано, як і в польській системі письма, в аб- солютному кінці слова та перед приголосним за допомогою діакрити- ків, як у випадку з й, а також із свистячими: Є, 5, 7; перед голосним на
1 Козі? Расаоіивес 2 /сгироіа. НотКі) 58тісі. ЗКахКі і обталіі 2 2уіа м Наїуслупі. - Ктакіу, 1885.
30 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
позначення м'якості приголосного вживається також 1, для позначен- ня м'якості 8 та 4 перед приголосним та в кінці слова вжито діакри- тичний знак: й ті, «бах, дФорий". Окремо слід відзначити, що Падура запровадив особливий знак для позначення звуку середньої артику- ляції між е та и: «В південній переддніпровській Україні... найчастіше на місці е вживають и, а місці і кажуть и, тому над тими голосними ставимо дві крапки, щоб показати різницю в вимові» (Переклад наш - О.О.) 9. При цьому зближення артикуляції ненаголошених е та и є ОД- нією з характерних рис говорів волинсько-подільського регіону, на які спирався у своїх писаннях Т. Падура.
Перед видавцем творів Т. Падури передусім постало завдання транслітерації латинки кириличним письмом. Г. Задембський усвідом- лює труднощі суто технічного характеру, зваживши на неусталеність орфографічних принципів та норм, і попереджає: "Кому не дячить ся наша правопись, няй подумаз и без упередженя викаже, яка правопись найліпша" |5|. Труднощі ці були об'єктивними, оскільки процес нор- малізації українського правопису в західноукраїнській мовній прак- тиці на той момент ще тривав, а остаточне закріплення фонетичного принципу орфографії відбудеться тут тільки після 1904-го р., коли у Львові Філологічна секція НТИП ухвалить «Руську правопись зі сло- варцем». Однак для Г. Задембського головним було бажання популя- ризації українських писань, бо «кілько ж то тих рускіх співанок?». «Тому недостаткови» бажаючи «зарадити», видавець власним коштом почав видавати «Рускі співанки», почавши серію «співанками Тимка Падури, -- а то для того бо, о кілько ми відомо, не всюде и не всі за них знають, хоть годить ся, аби кождий Русин їх знав, бо Тимко жив, співав и писав лиш про свою любу рідну Україну» | Там самої.
Видавець застосовує фонетичний у своїй основі правопис, вико- ристовуючи низку орфографічних пропозицій, висунутих ще автора- ми та укладачами «Русалки Дністрової» (1837). Так, він активно вжи- ває буквосполучення ьо (ньому, сльози); послідовно знайдемо і на місці давніх о, е та «ять» тощо. Однак попри загальну настанову на наближення тексту до живого мовлення, правописна система кири- личного видання творів Падури ілюструє також певну інерційність культурно-писемної традиції в цьому регіоні. Так, у кириличному ви- данні досить рідко вживається знак є (також запропонований свого часу укладачами "Русалки"), натомість зустрічається з, якщо потрібно позначити м'якість попереднього приголосного (видана) або йотова- ний звук після голосного (співаз). Не зустрінемо у творі й диграфа дж на початку слова, його замінено на ж: жерело зам. гетейо і навіть зам. 4ге- те. Видавець не використовує знаку і (активно розповсюджуваного
«МУ ОКтаїпіе рошшапіомеі Рггедіпіергомзківі, єЧліе па)ріекпіеізгбт паггеслеті ппбміа Кгаїомсе, паіслевсіві му шіеізси Е, пдума|а У, м тіеізси Г, ппбміа У; дЇаїебо пад їбті затовіозкаті Кіаде дміе Кгоркі, абу роКахаб гбдпісе м мутаміапій ісгуКа» |22: 125- 126.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 31
Остапчук О.О.
у 1870-ті рр.), тому відповідне сполучення звуків (в латинці Падури часто це ії) передається непослідовно: після приголосного це звичай- но 1 (зіла зам. г/йа), натомість після голосного знаходимо як і (моїх, свої, дів), так и (поисущих зам. роізизасгусі, покойть зам. рокоїйї, своих зам. 5орісп, Украийні зам. Гегаїпіе). Початкове |і передано звичайно як ії (іздка зам. дігара, істи зам. /ізіу, їх зам. /сй, але теж их). Ці та подібні форми на письмі відрізняються від слів з початковим и: пор. Ивана, имя, иде, инших, инший. Слід відзначити, що "Руська граматика" (1904), яка закріпила західноукраїнську орфографічну практику, про- понує писати у відповідних словах і: іноді; натомість написання ина- кий та под. у "Словарі української мови" Б. Грінченка пояснюють зви- чайно наближенням до наддніпрянської вимови |12: 248|. Однак спостереження над передаванням в кириличному тексті латинського у свідчать про особливий характер відношень звуків і та и у фонетич- ній та фонологічній системі говірок, на яку орієнтувався видавець (див. нижче розділ про вокалізм). Припускаємо, що таке написання відображає реальну вимову; можливо, свою роль відіграли також мір- кування системного характеру, а саме -- бажання відрізнити і на місці ї та і як таке (наприклад, у випадку /ійе -- іде пор. йе -- иде). Відсут- ній у системі орфографії видавця апостроф, тому знаходимо у тексті написання не тільки словяни, але й зіла (читай з'їла), втім, інколи роздільну вимову позначено за допомогою м'якого знака (бье). За- значимо, що хоча апостроф і був закріплений в певних нормативних виданнях Західної України (пор. систему орфографії Є. Желехів- ського, С. Смаль-Стоцького 1 Т. Гартнера) принаймні для випадків позначення роздільної вимови кінцевого приголосного префікса та початкової голосної кореня, але, наприклад, апострофа не знайдемо у "Руській правописі" (1904) |12: 245-246), що свідчить про некон- венціональність цього знака.
У кириличному виданні «Співанок» в окремих випадках можна помітити також вплив латинської графіки (див. польскіе як роїяіе), що подекуди призводить до певного спотворення написання 1 відпо- відно вимови слова (див. сполучення передньоязикових з ії: Сіерки з Злегру пор. Сірко, засіаз з газіа|е, міржів з тіггіє пор. мірза, тіох з йосі, ніого з піопо). Одним з таких прикладів може бути помилкове переда- вання латинського и як у: збудуть зі грийуї, зокрема, в кириличному виданні зберігаються випадки змішування и-у, відмічені вже в оригі- нальному тексті: й/ифуп -- глубин зам. глибин, Ктизгва -- крушка зам. кришка (пор. пол. овкгизгупа). Вплив латинської графіки можна вба- чати також у появі г (не х) на місці Б: ег з ей, ган з Нап. Очевидно, внаслідок своєрідної інерції у кириличному тексті зберігаються деякі інші помилки, яких припустився з різних причин Падура (наприклад, буванам -- фритапат, в пол. тексті: факсапот), серед них, зокрема, гео- графічні назви: Горбат як Нотфаї (пор. в польскому автоперекладі Па- дури Каграї), Пултава як Рийата (пор. Полтава), втім з е на місці и: Срейтуп як Чегрин (пор. Чигирин), Дметрів як Отеїтіс (зам. Дмитрів),
32 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
Батея як Ваїе(а (пор. Батий), Хотінь як СПоїїп (пор. Хотин). Випад- ки коригування оригінального тексту Падури з метою виправлення очевидних помилок нечисленні (на вздогін пор. па гаопіп, щезнем пор. сгехпет).
Як показало дослідження мови "Українок" Т. Падури, рідною для поета була говірка на межі західноподільських та південноволинських /13|, 1 хоча вузькодіалектних рис поет намагався уникати, його мова досить добре відображає риси живого мовлення цього ареалу. Кири- личне видання здійснювалося в зовсім іншому регіоні України, на те- риторії поширення покутсько-буковинських говірок. Головною метою редакційно-правописних змін, запроваджених видавцем, слід вважати бажання наблизити текст до західноукраїнської культурно-писемної традиції та одночасно до місцевої живомовної практики, У цьому сенсі показовими є, з одного боку, заміни очевидно "книжного" (у свідомос- ті видавця) префікса од- на "народний" від-: відвернув пор. одетиг, вітчину пор. оїсгупи; з другого боку, наявні окремі виправлення у на- прямку певної архаїзації, стилістичного піднесення мови творів: пор. где зам. де, благословен зам. Ріойозіатеп.
Розглянемо здійснені у кириличному виданні трансформації послідовно, починаючи з фонетики, далі простежимо зміни на рівні морфології та лексики.
Вокалізм
я Перехід «ятя» та старих "о, е ві в нових закритих складах є од- нією з тих рис, що об'єднує всі південно-західні говірки |2: 209; 3: 91). Тому при передаванні і на місті «ять» та 70, е в нових закритих складах у кириличному тексті порівняно з оригіналом принципових змін не за- свідчено: пор. айт -- дім, ЙЙ -- ліг, зі! -- сіл, рпа -- брід. У коломийському виданні і зберігається також у випадках типу: 2і5гайо -- зістало, Йтір -- гріб, Бетій -- беріг (зам. берег), ртц(айі -- приятіль. За діалектними да- ними, гіперичні форми мід замість мед є спільною рисою західнопо- дільських та сусідніх наддністрянських і покутсько-буковинських говірок (11: 70; 2: 43|. Це явище пояснює також наявність у парадигмі іменників форм типу пісгу -- нічи (зам. ночі), ріїи -- піту (зам. поту), що виникли за аналогією до форм називного відмінка однини. Подеку- ди і в кириличному тексті з'являється навіть там, де у Падури зустрі- чаємо о або е: пор. задніпрівского замість гайпіртогоз опо;
в змішування и та е, наявне в більшості південно-західних гові- рок |2: 215|, пов'язане з обниженням артикуляції у вимові цих звуків не під наголосом |З: 91 - 92|, у варшавському виданні Падури засвід- чують випадки вживання е на місті и: с5ійде, Іішае. Розповсюджена на заході Поділля вимова ие також під наголосом відбилася, зокрема, у передаванні топонімів: напр., підмосковний Дтейте (зам. Дмитрів). Як свідчать діалектні дані, в галицько-буковинській групі говорів й нерідко також набуває обниженої артикуляції, наближаючись до е |: 48, 218|. Однак цієї риси живого мовлення видавець очевидно нама- гався уникати, зберігши е на місці и тільки в деяких основах (напр.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 33
Остапчук О.О.
шерокий, в даному випадку, можливо, під впливом польської мови) та в закінченнях окремих лексем (люде, погане), що може мати рад- ше граматичне пояснення (див. про це нижче). В інших випадках згід- но з походженням в коренях слів відновлюється и (всюди зам. сзійде) або е (престол зам. ртузіої). З кириличного тексту було вилучено за- проваджений Падурою спеціальний знак Є на позначення звука се- реднього звучання між е та и. На його місці відновлено и (відчиніте зам. сфіасгепіїе, христіян зам. спте5цйат, схились зам. 5спейуз, дитя зам. аЄїіа, дитині зам. абїупі, підливає зам. ріаїєса)е, спиняз зам. зрепіа)е, сидящі зам. 5вбаазгсті) або е (летів зам. ібїїФ, не зам. пе, лебедь зам. іеьва"). Особливо слід відзначити випадки появи е на місці 6 у спо- лученнях з плавним р: стремить зам. 5ітЄтуї, гремлять зам. ЙтЄтійаі, стремені зам. зітетбпі (але теж стримінь зі 5ітЄтіп); зазначимо, що це одна з типових реалізацій звукосполуки, що походить із колишнього Грь| в живомовній практиці південно-західного ареалу |2: 79|;
и характер вимови 1, а також співвіднесеність і та и в говірковій фонетичній системі видавця, відмінна від аналогічної опозиції в мові Падури, спричинилися до певних змін в кириличному тексті, де на місці у (и) подекуди маємо і. Це стосується позицій після задньоязи- кових (покі зам. рогу), губних (офірник зам. о/утую) та шиплячих приголосних (чію зам. сгу/и, жіз зам. 2у|е; див. про це також в підроз- ділі про консонантизм). Втім, можливі й зміни в зворотньому напрям- ку: пор. вихор зам. сісйог, зокрема після р (присний зам. ргізпу|). Ймо- вірно, це відбувається внаслідок зближення у звучанні і та и, що відзначається в деяких говірках, зокрема, карпатського регіону |?2: 41. Аналогічні явища в перехідних говірках на межі волинсько-по- дільського та галицько-буковинського ареалів К. Дейна зараховує до наслідків системних південно-західних інновацій, пов'язаних з розхи- туванням фонологічної опозиції твердості-м'якості |18: 132 -- 134). Втім, слід відзначити, що в нашому випадку такі зміни мають спора- дичний характер;
я нейтралізація у та о у складі перед наголошеним о (так зване укання), наявна в говірці, з якою Падура мав безпосередній контакт (як і в більшості говірок на заході Волині та Поділля і в Наддні- стрянщині |2: 215 -- 219; 3: 93 -- 1101), відображена в його текстах у досить частому вживанні у на місці о: дитогупа, тигій та под. У ки- риличному тексті ця діалектна риса послідовно зникає, а на місці у згідно з живомовною практикою в покутсько-буковинському регіоні повсюдно вживається о: мотіля зам. тиїйа, домовиня зам. аитошупіа, зброю зам. 2бтии. Аналогічні зміни відбуваються також у дієслівно- му суфіксі -ува: пор. наповав зам. парисат. Зазначимо, що наявність у словотвірній системі суфікса -ова (зам. -ува) вважається однією з характерних рис, зокрема, говорів районів Прикарпаття |: 56, 212). Зворотна зміна у в о зазначена у випадках "виправлення" видавцем гіперкоректних за своїм походженням форм: напр., херувимий зам. спетосуту;;
ЗА 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
Я зміна а в е після м'яких приголосних -- спільна ізоглоса для частини західноподільських та галицько-буковинських говірок |: 57, 215, 220 -- 221; А: 97|. Однак у коломийському виданні нечисленні приклади такого типу /епсгату, іепсгатку, як правило, перетворюються на: янчари, янчарки. Водночас засвідчені окремі випадки зворотньої зміни: пор. підкуплений зам. ріакиріапу; (тут під впливом домінуючого словотвірного типу). Особливо виділяються форми іменників серед- нього роду ТУ відміни з фонетично відозміненими закінченнями, при- чому з одного боку маємо козаче зам. Когасга, а з другого -- дівча зам. аїссге, пор. теж гетманя як Пеї'тапіа. Така непослідовність поясню- ється, найімовірніше, неусталеністю правил щодо передачі цієї риси живого мовлення та її статусу в мовній свідомості, а можливо також "зіткненням" говіркових ареалів з наявністю та відсутністю переходу а-е;
в доволі промовистими є також зміни початкового |і на о, зокре- ма, у фонетично відозмінених формах числівників, які вважаються однією з характерних подільських рис |2: 217|: одна зам. /іапа, одні зам. ліапі, в однім зам. /ійпут, але теж /іапі) на адній (пор. і52сге на еще, зще). Якщо в першому випадку можна вбачати радше вплив західно- української культурно-писемної традиції (норми), то другий відобра- жає живе місцеве мовлення.
Консонантизм:
Розбіжності між оригіналом, виданим латиницею, та кириличним перевиданням стосуються головним чином відображення м'яких при- голосних в рамках фонологічної опозиції м'якості-твердості та позна- чення м'якості, зокрема в консонантних групах:
Ш в оригінальних текстах Падури відображено явище асиміля- тивної м'якості губних приголосних з виділенням консонантного призвука | послідовно в усіх випадках, де м'який губний опиняється перед голосним непереднього ряду: ратіаїка, 5ї0є0ап, рійі, з9/аїойо. Це явище широко засвідчено в подільсько-волинському ареалі, що- правда з виділенням різних консонантних призвуків (не тільки й, але й м, н|11: 72 -- 73; 2: 217|). У кириличному тексті | послідовно усувається, див. наприклад, в іменниках: словян зам. 500єап, племя зам. ріет/іа, имя зам. іт(а, мясив зам. т/азує, память зам. рат(ай, па- мятка зам. ратіаїка; в дієслівних основах: пють зам. ріиі, бют зам. Ріиї, 6з зам. Біе. Однак оскільки для позначення роздільної вимови подекуди використовується м'який знак: попьемось зам. роріетоб, бьемось зам. Ріетоз, можемо вважати, що відсутність апострофа в да- ному випадку -- орфографічна конвенція, що може не відображати живого мовлення;
й збереження м'якості р в позиції перед колишнім слабким "ь, а також перед голосними непереднього ряду -- фонетична риса, що відрізняє покутсько-буковинські говірки від більшості південно- західних говорів |: 102; 2: 213, 221; 11: 60, 69). Ця розбіжність при- звела до послідовних змін у кириличному тексті: напр., у сполучен-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2 35
Остапчук О.О.
нях з голосним непереднього ряду незалежно від позиції в слові, як на його початку (тайасйП на рядах) і в середині (Лотасгу на горячий, зібтакю на стеряв), так і перед закінченням (Рига на буря, гота на зоря, тота на моря, СПогата на Хозаря, Ротота на Поморя, цаати (І особа однини) на вдарю). Аналогічні зміни зафісовані і в абсолютно- му кінці слова: 2фіг замінено на звірь, шозгукг на вширь, Риг на бурь. Втім, в словах з основою на -ар, -ир відмічено інші рефлекси: див. наприклад, лицар як іусаг, цар як саг (але теж царь), твар як їсаг (але теж тварь). Словотвірною будовою і особливим трактуванням в словозміні основ на -ар, очевидно, пояснюється поява закінчення -а в родовому відмінку однини іменників типу: лицара як іусата, бо- гатира як Рораїута;
Ш твердість-м'якість шиплячих -- ще одна ізоглоса, що відмеж- овує надпрутські говірки від сусідніх західноподільських та над- дністрянських. Розповсюджена в покутсько-буковинському ареалі пом'якшена вимова шиплячих |2: 221| може бути однією з причин по- яви в кириличному тексті сполучень шиплячих приголосних з ізам. и (у): жізм зам. зу|єт;
и; у варшавському, і у коломийському виданнях Падури пере- важають сполучення задньоязикових приголосних з и: пор. дарки як датку, датки як ааїКу, звітки як 2еіїку. Однак поява в кириличному тексті спорадичних змін типу покі зам. року при більш типовому чайки зам. сга)кі може свідчити про певні зсуви в системі твердості-м'якості в говірці, на якій він базувався. Зазначимо, що поширення сполучень кі, гі, хі властиве деяким західноподільським та наддністрянським го- віркам на відміну від надпрутських |2: 215, 221.
Ш м'якість-твердість ц/ звичайно називають серед ізоголос, що відмежовують волинсько-подільський ареал від галицько-буковин- ського |4: 101; 11: 60, 69; 2: 221|. Однак в аналізованих текстах ця розбіжність не виявлена, і м'якість африкати послідовно позначаєть- ся засобами як латинської, так і кириличної графіки пор.: тоіодес -- молодець, тізіаб -- місяць, гапес -- танець, тетісесб -- мертвець; це стосується також позиції ц" перед закінченнями -а, зу: кіньця -- Ріпсіа, шибениця -- 5гурепусіа, зірницю -- гітпусій. Не відображена в кири- личному тексті також аналогічна риса покутських говірок, що відді- ляє їх від сусідніх, а саме ствердіння с в кінці слова; маємо послідовно пьемось як ріетоз, бьемось як Ріетоб, десь як 45. Ці риси можуть відо- бражати індивідуальний мовний досвід видавця;
Ш подільсько-волинську групу говірок в рамках південно-за- хідного наріччя виділяє, зокрема, пом'якшення с", з", ц' у суфіксах с'к, з'к, ц'к |2: 214|. Ця риса, послідовно відображена в оригінальних текстах Падури за допомогою спеціальних знаків 5, 2, 6, в кирилично- му тексті усувається: людзким зам. ІшФгКут, шведзкій зам. 520е4їКу;), царских зам. сатякусй; при цьому досить послідовно позначається м'якість н'" перед відповідними суфіксами: христіяньскі зам. сПите5ії-
,
данзкі, атаманьский зам. агатайзку), кіньским зам. Кінхкут (але теж
36 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
зрідка словянскій зам. 5іосіанякі)). Як свідчать діалектні дані, приго- лосні с, з, ц у цій позиції звичайно залишаються твердими в усій галицько-буковинській групі говорів |2: 75, 218|. Можливо, під впли- вом оригіналу в коломийському виданні знаходимо також приклади ангелських як апПпеїбкусй, лицарську як іусатбки, запорозького як гаротгодбойо, підгаецький як ріаНа)еску;, дацьких як ааску;;
Шо у'яка вимова передньоязикових з", с", ц' у консонантних групах внаслідок регресивної асиміляції перед наступним м'яким відображена в подільських та більшості галицько-буковинських говірок |11: 68|. Однак через неусталеність орфографічних приципів передавання таких сполучень в кириличному тексті відповідні приго- лосні в одних випадках не отримують додаткових позначок м'якості (гаурієаки пор. заспіваю, ЯЇогу пор. сльози, дах пор. дасть, слазі пор. власть, тізсіа пор. місця, ріїхпі пор. плісні, дузіїа пор. листя, навіть уз" пор. лист), ав інших в аналогічній позиції з'являється м'який знак (на мосьті зам. тозбії, щасьтя зам. 52с2а5йа). Широко засвідчені варіантні форми з м'яким та твердим приголосним в однокорінних словах: пісь- ню зам. ріхтіи пор. піснь зам. ріхп; кісьть зам. Кі5Г, косьті зам. Бо5ії, але госьті зам. Побії пор. гість зам. Пі; сьніти зам. Упіу пор. в сні зам. 5пі, снітесь зам. Упіе5. Непослідовно позначається також м'якість приго- лосних перед губним, якщо далі йде і з «ятя»: сьвіт -- 5ссії та у сві- та -- ха; цьвіт -- беії, цьвіло та цвіло -- бсойо (написання з м'яким знаком затверджено в "Руській правописі" 1904 р. |12: 247|). Немає одностайності й у передаванні м'якості передньоязикових т, д у кон- сонантних групах, але тут очевидно переважають форми без м'якого знака: тоїой'сі -- молодці, пеї'тап -- гетман; і'туіа -- тмила, але теж тьмі -- і'ті;
Ш передавання латинських літер І та ів кириличному тексті базу- ється на загальному правилі, де І відповідає ль (пор. хвиль -- спеці, куль -- Киї, сталь -- 51аї), а в сполученнях з а -- ля (пор. ляти -- Іаїу, лякати -- Іагаїу, Лях -- Гасй), натомість 1 передається як л (іетіз2 -- леміш, ртезіої -- престол). Якість приголосного л, його твердість та м'якість -- одна з ізоголос, які відділяють подільські говірки від во- линських та галицько-буковинських |11: 62-63|, тому цілком логіч- ними видаються запроваджені видавцем виправлення типу /уту на ліри. Типово галицькою орфографічною рисою є передавання сполу- чення ла як ля в запозиченнях: пор. алляг зам. айай (правило було за- кріплено в "Руській правописі" 1904 р. (12: 247|);
в з фонологічною опозицією твердості-м'якості певним чином пов'язана також реалізація м'яких звуків (зокрема л та н) у сполучен- нях приголосних. Зазначимо, що послідовність вживання І та 1 у кон- сонантних групах самим автором в оригіналі витримується не завжди (1йКу пор. (йку, зріте пор. 5ріпе), що створило додаткові проблеми для видавця. У свою чергу, у кириличному виданні знаходимо з од- ного боку: білше на місці Фіїзге, спілне -- 5рііте, спілність -- зрійпізі., з другого -- мильша замість туїізга. Широко розповсюджені варіантні
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 37
Остапчук О.О.
форми, коли стіїпут передається як вілним, а сійпе як вільне, анало- гічно сойпізг - вілність, пор. вільність, хФатіте -- свавілне, пор. сва- вільні, Шу -- тілки, пор. тільки. Така непослідовність почасти пояс- нюється впливом оригіналу та суто фонетичними особливостями (специфікою вимови 1), але певну роль відіграла тут також невироб- леність правил передавання м'якості приголосних в консонантних групах. Аналогічна природа коливань при позначенні м'якості н в подібних сполученнях, але тут форми з пом'якшеним н абсолютно переважають: див. Ганьдзя -- Напагіа, браньці -- Ртайсі, поганьці -- рорайсі, паньства -- райзіса, няньчить -- піайсгуї, буньчуки -- фий- сгику, родиньні -- тодуппі, кіньчини -- Кійсгупу, кіньчить - Бійсгуї, але теж як виняток рогійсгудуз -- покінчились;
я відсутність подвоєння м'яких передньоязикових приголосних у давніх сполученнях з | (Ть|е) незалежно від якості кінцевого голос- ного (а чи е) - фонетична риса, що об'єднує більшість південно- західних говірок |З: 125 -- 126; 2: 84, 209; 11: 71). Відповідно, не знай- демо тут розбіжностей між варшавським та коломийським виданнями Т. Падури: бездороже пор. ФБегаотоїе, береже пор. Фетефе; поколіня пор. рогоїйтпіа, житя пор. гупа, воскресіня пор. со5Ктезіпіа, пристаню пор. ргузіатій, весіля пор. гезіа. Кириличне видання виявило навіть послідовнішим, ніж оригінал, усуваючи подвоєння приголосних там, де поет вживає такі форми: безсоня зам. Фег5оппіа, просонів зам. ргоБойпіс;
й перехід м'яких приголосних н, д в й перед наступним приголос- ним -- одна з характерних рис галицько-буковинської групи говорів 11: 73|, що також може з'являтися у сусідніх з нею західноподіль- ських говірках. Ця риса лише спорадично фіксується в оригінально- му тексті Падури, зокрема, засвідчена вона в назві міста Вінниця: с У/іпусі (в пол. тексті -- Й/іппісу), і збережена видавцем: Війниці;
й послідовність фонетичного принципу, застосованого видавцем кириличного тексту, ілюструє передавання на письмі випадків регре- сивної асиміляції (дисиміляції) у сполученнях кт, гт: наприклад, мях- ку -- тіайМи, ніхтях -- піййасй (зазначимо, що в орфографічній систе- мі Падури Б радше означав нех, аг).
Морфологічні явища:
іменникова флексія -- іменники:
й на місці історичного "ь)є в Називному відмінку однини імен- ників середнього роду типу зілля у Падури знаходимо форми як із закінченням е (РФегаотоге), так і з а (пубгсгупіа, гупа). У кирилично- му виданні непослідовність вживання е таа в цій морфологічній по- зиції зберігається: щасьтз як 52с2ахі/е; зразіпіе як спасінье, спасінза але також зразіпіа як спасіня. Форми з -е досить розповсюджені в південно-західному наріччі української мови і характерні для низки західноподільських та наддністрянських говірок |11: 65, 71; 2: 219|, однак сусіднім з ними східноподільським та покутським говорам
38 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
така рефлексація не властива. Зіткнення різних живомовних прак- тик, очевидно, і призвело до певної непослідовності вживання закін- чення як в оригіналі, так і в кириличному виданні. При цьому слід відзначити, що в цій групі слів в Орудному відмінку однини досить послідовно вжито фонетично відозмінене закінчення -єм (зму: без- честзм -- Бегсгехпет, зокрема у тих випадках, де в оригіналі зустрі- чаємо -ам: житєм зам. гуйат;
Ш Б оригінальних текстах Падури у Родовому відмінку одни- ни іменників ПІ відміни переважно вжито форми з -і (типу /иРосої), лише подекуди зустрічається давнє закінчення -и (типу 5тету). Та- кий паралелізм форм -- розповсюджене явище в південно- та захід- ноподільських говірках |2: 217; 11: 70, 72|. Однак, оскільки в говорах галицько-буковинської групи остання флексія домінує |11: 62|, так само як в закінченні Давального- Місцевого відмінка однини, вона ви- тісняє форми з -і в кириличному тексті: крови зам. Кгоєі, смерти зам. зтеті, любви зам. Ішраї, ночи зам. пос2і, (аналогічне явище зафіксова- не у Ї відміні має фонетичне пояснення Польщи зам. Роїізєсе2ї, пущи зам. ризасаі, гущи зам. Пизес2і, див. вище про м'якість-твердість ши- плячих). При цьому відбувається ствердіння кінцевого приголосно- то, що на письмі виражається у зникненні додаткових ознак м'якості приголосних, зокрема у консонантних групах перед закінченням: див. наприклад, пісни зам. ріхпі, радости зам. тайозії, вісти зам. гоїбії, ко- ристи зам. Котубії, власти зам. сіазії, премудрости зам. ргетиатозії, кости зам. Бозі. Фонетико-морфологічними причинами пояснюється також поява в кириличному виданні форм Називного відмінка мно- жини ночи зам. посгі (також очи зам. ос2і), але теж рожі як то7і, з ме- тою розрізнення форм множини та однини рожи пор. в оригіналі 7021 (пор. зауваження про можливу м'якість губних у розділі про консо- нантизм);
и форма Місцевого і Давального відмінка однини іменників І відм. м'якої групи -- одна з рис, що розмежовує говірки волинсько- подільської та галицько-буковинської групи |11: 62|. Згідно з живо- мовною практикою, оригінальні закінчення -і у Падури в кирилично- му тексті замінено на типові галицько-буковинські форми з -и |2: 94): с геті пор. в земли, па пбаоії пор. на недоли. Це явище має також своє фонетичне обгрунтування, зважаючи на специфіку опозиції и-і та м'яких і твердих приголосних в говірці, на яку орієнтується видавець. Аналогічні зміни відбуваються і в Місцевому відмінку однини імен- ників П відміни: в поли зам. г рої. Натомість в формах іменників з основою на -ц з'являється специфіне закінчення -ю: в серцю зам. 5етсі, сонцю зам. 50псі;
й ізоглоса серцем -- серцьом відмежовує подільські говірки від волинських та покутсько-буковинських | 11: 63|. Так, в оригінальному тексті Падури наявні випадки вирівнювання у парадигмі м'якого типу відмінювання іменників за твердим типом. Вони досить послідовно замінені видавцем на форми, що свідчать про розрізнення твердої і
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 39
Остапчук О.О.
м'якої груп іменників І та П відміни, як це характерно для надпрут- ських говірок |2: 221: пор. газм зам. Раїот, разм зам. тар)от, царем зам. сатот, душею зам. айз20і/й; пор. теж зоре зам. 2о0то (але теж плачом як ріасготу;
й доволі характерним є також протиставлення форм Давально- го відмінка однини іменників чоловічого роду -ові та -ови відповід- но в подільсько-волинських та покутсько-буковинських говірках 11: 63; 2: 96, 221|. Згідно з орієнтацією на місцеву живомовну прак- тику в коломийському виданні нами зафіксовані зміни типу дуброви зам. дифтосої, козакови зам. Когавогії, пор. у м'якому типі лебедеви зам. Іебеа'оді;
и форми Називного відмінка множини іменників чоловічого роду з сингулятивним суфіксом -ин типу люде (людина) характерні для карпатського та -- ширше -- покутського ареалу |2: 103|. Саме тому в цій флексії, на відміну від решти переважно фонетичних по- зицій, в кириличному тексті збережено е на місці оригінального Є (має);
я у Називному відмінку множини іменників І та П відміни на -р засвідчені також зміни типових південно-волинських та західно- подільських форм з -і |2: 1980, 103| загальноприйнятими далі на за- хід формам з -и: пор. хмари зам. сптаті, мари зам. таті, сенатари зам. зепаїаті (але саті -- царі);
И Б оригінальних текстах Падури відмічено закінчення давньої зі-відміни у Родовому відмінку множини іменників: Ло5іе), Розіе). Ця риса є спільною для низки південно-західних говірок |1: 93, 103 -- 104) і як така зберігається також у кириличному виданні: пор. гостей, костей;
Ш експансія флексій давніх "и-основ у Родовому відмінку мно- жини іменників жіночого роду об'єднує подільські та галицько- буковинські говірки |: 84, 103, 220; А: 131). Тому специфічні форми -їв (фонетично ймовірно ПУ|), записані латинкою, послідовно переда- ються кирилицею без суттєвих змін: пор. поті -- горів, Пшфутію -- глубинів, ргупофіто -- пригодів, спеуйшо -- хвилів, реїшспієо -- пелюхів тощо;
я спільною рисою для західно-подільських та частини галицько- буковинських говірок, зокрема, карпатських, є також архаїчна флек- сія -и(2-ьг) в Орудному відмінку множини іменників, що відображе- на як в оригінальному тексті, записанному латинкою: па тиз52Кі, па роіаїу, так і в кириличному виданні: над мушки, над квіти.
прикметники:
в в обох виданнях у Називному відмінку однини для прикмет- ників жіночого та середнього роду характерні стягнені флексії (пор. сптафта Ргот -- храбра кров, 5кеета Кізі" -- скверна кість, ааіеріе рехаотоге -- далеке бездороже); те саме стосується також Називно- го множини (аотопі зрааку Рогасгі -- дорогі спадки козачі), що відпо- відає діалектній живомовній практиці в обох регіонах |2: 107, 216).
40 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
Рідкісні випадки вживання в оригіналі Падури нестягнених форм відіграють, найімовірніше, стилізаційну роль, і як такі зберігають- ся в кириличному тексті: пор. гоіїога/а Ботойа -- золотая борода, їуії согопу -- тії вороги; можливі також варіанти: гтетій -- змерлі, змер- лії; туізга -- мильша, мильшая. Щоправда, при цьому в середньому роді відбувається заміна характерних волинсько-подільських форм на -е|е: ІЄспе)е пор. лихоз, іе/е пор. тоз, тое;
й аналіз форми закінчення Називного-Знахідного відмінка од- нини прикметників чоловічого роду свідчить про те, що рідна говірка Падури і діалект, на який орієнтувався видавець кириличного видан- ня, належать до говорів з непослідовним розрізненням твердої і м'якої груп при відмінюванні прикметників |2: 107). З одного боку, в коло- мийському виданні для низки прикметників закінчення було змінено з -ий(УЇ) на -ій, зокрема це стосується основ на задньоязиковий (ди- кій (обичай) -- ауку), довгій (путь) -- аотту), словянскій (гурраг) -- зосіатпуку)) та шиплячий, в тому числі на місці зредукованого закін- чення: рогу пор. мире божій. З другого боку, спостерігаємо зворотний процес у прикметниках з основою на -н, де замість специфічних по- дільських форм з пом'якшеним приголосним основи в кириличному тексті вживають прикметники на твердий приголосний: пор. зелений гай -- гебепі, рідне дитя -- тіапіе, також пор. в колишній м'якій гру- пі: вечірна зоря -- сесгітіа, пор. давний час -- аакті. Таке узагаль- нення -ий для м'якої і твердої груп прикметників характерне саме для галицько-буковинської групи говорів |2: 108);
я прикметники жіночого роду в Родовому відмінку однини в пе- реважній більшості українських говірок мають закінчення »оії, однак в карпатському і сусідніх ареалах йому відповідає усічена флексія -ой 12: 110). Відповідно в кириличному виданні нами засвідчені зміни на кшталт з вражой сили зам. єта2о0ії; аналогічне закінчення (аналогія ви- кликана збіжністю форм в оригіналі?) зустрічається також у Даваль- ному відмінку однини: напр., атаманьской дитині зам. агатан5боїі; Золотой Бороді зам. Доіобоїї;
я змін зазнали також форми Давального-Місцевого відмінка однини прикметників жіночого роду, де на місці найуживанішого в українському мовному просторі закінчення -і) в кириличному ви- данні зустрічаємо характерне для низки південно-західних говірок (зокрема, наддністрянських та східнокарпатських) скорочене -і |2: 111): пор. є сготпі) гетії -- чорні земли, го їусНі) той -- в тихі воді, «с сій) годупі -- в цілі, па робнані) театі -- на поблідлі твари, це стосує- ться також аналогічних форм займенників: г ії; ризіупі -- в ті пус- тини, є сазгі) гетії -- в ваші земли (але теж вашій, пор. г 5) - в сій дичі) тощо. Зазначимо, що такі форми відомі також і в подільсько- волинському ареалі, але Т. Падура, очевидно, свідомо їх уникає;
Ш найрозповсюдженішою флексією Місцевого відмінка однини для прикметників чоловічого і середнього роду, за діалектними дани- ми, є закінчення -ім |2: 111|. Саме воно з'являється на місці спора-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 41
Остапчук О.О.
дично вживаного Падурою фонетично зміненого західноподільського -им: на цілім світі зам. сйут, в німім лісі зам. пітут, в однім горшку -- с ііпут;
займенники:
и форми особових (та зворотнього) займенників І та П особи в однині в обох виданнях не відрізняються від закінчень, найрозпо- всюдженіших в аналізованих частинах українського мовного просто- ру. Так, в Давальному-Місцевому відмінках це: о 50фі -- о собі, обі -- тобі, мені -- тбпі, в Родовому: за себе -- га 5ебе, на тебе -- па Іефе, до тебе -- до іефе, в Знахідному: Іебе -- тебе, мене -- тбпе, але теж спо- радично зустрічається специфічна південно-західна форма тпіа, що в кириличному виданні передається як мя |?2: 120| згідно з правила- ми передавання сполучення губного з голосним непереднього ряду і відповідно до живомовної практики;
й особовий займенник ПІ особи чоловічого роду м'іп -- він в обох виданнях послідовно зберігає приставний в- у Називному відмінку однини. В непрямих відмінках видавець свідомо змінює початкове іо в основах займенників на е (з): напр., его зам. /одо, зму, ему зам. /оти, очевидно, сприймаючи форми типу )ойо як вузькоговіркові, в той час як розмовні східнокарпатські форми на кшалт его |2: 121| були ши- роко вживаними в західноукраїнській писемній практиці. Аналогіч- них змін зазнали також характерні західноподільські форми лексем з подальшим розвитком початкового |охії; вони послідовно заміняють- ся: діти на зму. Форми з приставним н- в прийменникових сполуках в обох виданнях суттєво не відрізняються, пор.: соіа піопо -- від нього, 2 пут -- з ним, є піоти -- в ньому, ніому;
в обох виданнях зустрічаємо характерні південно-західні фор- ми непрямих відмінків займенника ПІ особи однини жіночого роду 13: 114; 2: 122|; напр., є пійи - в ню, сйетег піци -- нюю, як теж загаль- ноприйняті г пі) - вній, 2 пе/и -- з нею;
й серед решти займенникових форм певний інтерес викликають передусім специфічні для південно-західного ареалу форми вказівних займенників, зокрема: 5е| -- сей, 5е -- се, 5іа -- ся, 51 -- сі |2: 123). Ха- рактерною рисою південно-західних говірок є також стягнені форми присвійних займенників в однині |2: 125|: бобо -- того та їмуобо - твого, але 5Уо|еро -- своего. Водночас форми непрямих відмінків присвійних та вказівного займенника ся демонструють розбіжності між подільсько-волинським та східнокарпатським ареалами відносно якості кореневого голосного. Так, формам 5еіі -- сеї протистоять змі- нені в кириличному виданні свої зам. 5г0е)ї, мої зам. теїї (4из2і) та под.
дієслівна флексія:
Ш в подільсько-волинському, як і в галицько-буковинському аре- алах звичайними є форми інфінітива на -ти, однак закінення -т" також відоме в низьці говірок |2: 126 -- 127|. Для текстового масиву зага- лом характерна перевага форм дієслова на -бу (тогіупайу, Пту2іу, зааїу) при паралельному вживанні інфінітива на -й" (йпаї", Шаї", йтаї?, що
42 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
має певне стилістичне навантаження і підпорядковується вимогам по- етичного ритму. В кириличному тексті видавець йде за оригіналом, зберігаючи паралелізм форм: ждати, розтинати, гризти, бити але також гнать, лгать, грать, спать, гулять;
й в текстах Падури широковживаними є форми дієслів тепе- рішнього часу в І особі множини з флексією -м: Росги)ет, сгаїціет, пезет, 52ива)ет, Біет, ріет (паралельно з пезето, Біетоз'). Обидві флексії широко вживані в усьому українському мовному просторі без додаткового маркування ||: 134, 237|. Кириличний текст зберігає стан речей, засвідчений в оригіналі: чатуем, несем, шукаєем, кочуем, гарту- ем, свиснем, блиснем, але теж несемо, зокрема в зворотніх формах діє- слів бьемось, попьемось 5;
я у записаному латинкою оригіналі переважно вживається твер- дий 6 в дієслівних закінченнях теперішнього часу ПІ особи однини П дієвідміни (ріиспатуї, розизгуї, орпахуії, зруї, позуї, Фиауї) і ПІ ос. множини обох дієвідмін (горасгаї, дайиї), що характерно для біль- шості південно-західних говірок |11: 73; 2: 135, 217; 3: 127|. У цьо- му сенсі виняток становлять говірки південно-західної частини середньо-закарпатського ареалу |2: 135). Очевидно, в говірці, на яку орієнтувався видавець, -т" також зберігає свою м'якість у таких фор- мах, оскільки в кириличному тексті досить послідовно вжито в ПІ ос. однини форми типу: голосить, плюгавить, летить, гонить, любить, посушить, кипить, яким в ПІ ос. множини відповідають форми на кшталт: знають, воскресають, кличуть, несуть, клинуть в І дієвідмі- ні та гудять, красять, славять в ЇЇ дієвідміні. Втім, зрідка видавець зберігає дієслівні форми у тому вигляді, як їх вживає автор, пор.: по- журится -- рогитуїзіа, бют -- Ріці, дзвонят -- адгоопіаї. Натомість у кириличному тексті не знайдемо прикладів, які б відображали ха- рактерне для покутсько-буковинського та східнокарпатського ареалу опускання т(т"') |2: 135;
Ш наявність-відсутність вставного л в особових формах дієслів з основою на губний приголосний -- ізоглоса, що розділяє подільський ареал, об'єднуючи в цьому сенсі західноподільські говірки з південни- ми наддністрянськими, покутсько-буковинськими та частиною схід- нокарпатських говірок |З: 127; 11: 68; 2: 131|. Це явище має своє від- биття в написанні | перед закінченням теперішнього часу дієслів у ПІ ос. множини в оригінальному тексті Падури, напр., Кіріаї, зіаюїаї. У кириличному тексті покажчик роздільної вимови усунуто, згідно з прийнятою видавцем орфографічною конвенцією, однак сама форма залишається незмінною: славят зам. зіасуіаї, кипячу зам. Кіріасги, шу- мять зам. згит/аб
й однією з ознак галицько-буковинської групи говорів, зокрема, покутських та східнокарпатських говірок, є форма П ос. однини ате-
ь Про наявність аналогічних форм у польських периферійних говірках на Поділлі див. | 1171.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 43
Остапчук О.О.
матичних дієслів даш |2: 219). Саме такий вигляд приймає дієслово дати, витісняючи вживану Т. Падурою форму аазу;
ш більшості південно-західних говірок знайома така морфологіч- на риса, як неповна лексикалізація і відповідно рухомість зворотньої частки ся, що здатна виступати в препозиції до дієслова |2: 127 -- 128, 212). Підтримане впливом польської мови, в оригіналі Падури це явище закріпляється орфографічно в роздільному написанні зворот- ніх форм дієслова. Ця риса зберігається також в кириличному тексті за незначними винятками: пор. пе ситу 8іа -- не жури ся, але розитуї зіа -- пожурится. Без змін залишаються в кириличному тексті також форми з ся в препозиції: де ся впросим, начав ся журити, це стосу- ється також форм з опущеним особовим закінченням -т(т"'): песпа) зіа 20) 5/етеге -- нехай ся той стереже;
Ш видавець зберігає паралелізм форм наказового способу дієслів, зокрема в П ос. множини: з одного боку, це форми типу атугії -- дри- жіт, ріаїй -- платіт, йтбтії -- греміт, тбсой -- ревіт (твердість кінце- вого приголосного характерна для обох видань, на відміну від форм теперішнього часу дійсного способу), з другого -- форми з закінчен- ням -іте: сліасгепійе пор. відчиніте, сгетіїезх пор. вернітесь, 5піїез пор. снітесь. Такий паралелізм форм характерний для українського мов- ного простору в цілому |2: 145|, становлячи в нашому випадку части- ну спільної мовної бази для автора та видавця;
в незначними, але доволі показовими є випадки вживання в тек- стах Падури аналітично-особових форм минулого часу з характерними енклітиками -ес', -с' для П ос. однини відповідно у чоловічому (ртуутаєех) та жіночому роді (РФиіа5). Оскільки ця подільсько- волинська риса знайома також наддністрянським, покутсько-буко- винським та карпатським говіркам (також з можливим ствердінням кінцевого с" |2: 140 -- 141|), то аналогічні форми зустрічаємо 1 в кири- личному тексті: пор. приймавесь, булась, зокрема з енклітикою в пре- позиції: чись так вийшла.
На особливу увагу заслуговують зміни в лексиці творів Т. Паду- ри, що їх запроваджує Г.Задембський. Мову творів «українського барда» з Правобережжя дослідники свого часу оцінювали досить су- воро. Наведемо думку Р. Кирчіва: «Не опанував Падура в належній мірі й української мови. У його віршах бачимо багато невластивих для народної мови слів, форм, виразів, синтаксичних конструкцій, всіляких штучних новотворів» |9: 19|. Підставу для закидів в недо- статньому володінні українською мовою дають, зокрема, авторські оказіоналізми, що їх Падура сміливо творить на основі добре відомих йому польських слів, причому взірець для створення нового слова можна досить легко віднайти в двомовному (оригінальному) виданні «Українок». Тут на одній сторінці вміщено український текст поезії -- на сусідній авторський переклад на польську мову. Зазначимо, що ав- торські новотвори видавець кириличного тексту найчастіше залишає без суттєвих змін. Так, звичайну транслітерацію застовано до переда-
ДА 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
вання гібридних утворень типу сіопаї -- втогді (пол. слейу, укр. тоді), Бетгеге -- береже (від берег, пол. ссуртгеге). Це стосується також значної кількості полонізмів, що, очевидно, були розповсюджені на всіх землях західніше Дніпра, або ж зрозуміти їх допомагала прозора внутрішня форма, як у випадку 5пійу -- сьніти (пол. 5піс), див. також польський архаїзм тиспатка: «розроїе гизлепіе» |24 МП: 1380|, що довший час побутував в польських «кресових» діалектах ". Однак коли видавець не був упевнений у тому, що слово, вжите в оригіналі, буде зрозуміле читачам «Співанок», він запроваджував власні комен- тарі, що пояснювали значення полонізмів типу близнь -- рана | 115: 22|, твань -- пропасть | 15: 13|. Це стосується також кальок на зразок з2сгайВу (пол. з2с2аїкі): з щадків -- з кості позісталих | 15: 6). Зазначи- мо, що оказіоналізми у творах Падури не завжди мають польську основу, часто вони є продовженням словотвірних або лексичних потенцій на суто українському грунті. Більшість таких утворень за- лишається у кириличному виданні без змін, як у випадках: пеФейусгпо -- небелично (від небелиця, пол. Ба)есгпіе), сйток (від вітер), іитатпок (від туман) за аналогією до лісок. При непрозорому способі утворен- ня оказіоналізмів у "Співанках" з'являються коментарі: гид (скороче- не огидний?) -- поганий | 15: 7|; нит -- скорочене: ниток | 15: 17|; ночі гущ -- темнота |15: 16).
Очевидно, різниця діалектних баз Т. Падури та видавця його «Співанок» спричинилася до змін у складі лексем, що сприймалися як вузько регіональні. Причому на місце подільського діалектизму міг бути запроваждений як вираз загальновживаний, територіально не маркований: мари -- відьми | 15: 20); з веселиком -- з журавлем | 15: 32|; в поломню -- в огню | 15: 47|, так і місцевий діалектний елемент: пил -- порох | 15: 23|; маняк - балван |15: 26|, причому інколи пояс- нення могли змінюватись залежно від контексту: пор. в нетрі -- в бу- ряні |15: 8|; нетри -- дич |15: 54|. Коментарі було додано також до слів, що, найімовірніше, розрізняли центрально- та західноукраїн- ську мовну практику: їкона -- образ | 15: 22|; кошів -- обозів | 15: 23; іздок -- іздець | 15: 25|. Це стосується також розповсюджених запози- чень типу в ясир -- в неволю |Там само|. Особливо виділяється серед лексем, що, на думку видавця, потребували додаткового коментаря, група русизмів на кшталт драки -- війни | 15: 13|; трус - боягуз, су- постатів -- поган |15: 17|; скот -- товар | 15: 37|; судно -- човен | 15: 40), зокрема, це слова церковнослов'янського походження на зразок: чадо -- потомство | 15: 16|; присний -- теперішній | 15: 19|; посох -- берло | 15: 48|.
Підбиваючи підсумки, слід зауважити, що і в оригіналі, виданому латинським шрифтом, і в кириличному перевиданні відчутне бажання
Знаходимо це слово, зокрема у дослідників польських регіоналізмів ХІХ ст. Пари- ляка |Рагуіак | та Кремера | Ктетегі.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 45
Остапчук О.О.
уникати вузькодіалектних рис, зокрема, в лексиці. Перевагу здобува- ють елементи мовлення південно-західного походження такі, як вка- зівні займенники 56), 5іа, 5е | 11: 72|; частка па) (зам. хай, нехай) Г|Там само|. Не мають чіткої локалізації в рамках українського мовного кон- тинууму і тому збережені в кириличному тексті без змін лексеми типу: одега -- одежа, пейку (пупі) -- ниньки. Це саме можна сказати про низ- ку слів на кшталт /у52 -- лиш (зам. лише), рет52 -- перш (зам. спершу), ріку -- кільки (зам. скільки), Іаїу -- ляти (зам. лити), 2егебо -- жерело (зам. джерело), спа -- хтіла (зам. хотіла). Всі ці приклади передусім свідчать про тенденцію до віддзеркалення в тексті розмовної мови, адже саме в усному мовленні побутують такі фонетично відозмінені форми лексем. До характерних рис живої розмовної мови слід зараху- вати також випадки аналогічного вирівнювання в дієслівній парадигмі, як: тойи -- могу (зам. можу).
Мовний аналіз українських поезій Тимка Падури, виданих латин- кою та кирилицею, наочно продемонстрував важливі тенденції, що діяли в україномовному просторі в середині - кінці ХІХ ст. З одно- го боку, це свідоме та несвідоме включення до літературних творів (а відтак і літературного стандарту) розмовних та діалектних елементів, що наближає ці твори до фольклорного типу мовлення, тісно пов'язаного із живою стихією мови, З другого, бачимо тенденцію до нормалізації живого мовлення, що знаходить свій вияв в униканні як Падурою, так його видавцем яскравих діалектизмів з вузько локаль- ним значенням. Зміни, засвідчені в кириличному тексті на різних рів- нях мовної структури, є наслідком різниці живомовних практик, що лягли в основу нормалізації. Однак більшість регіональних рис, за- проваджених замість "подільських" елементів у кириличному тексті (як уникання укання, відновлення м'якого р, послідовна зміна -і в Род. відм. однини іменників ПІ відміни на -и тощо), за певними ви- нятками мають широку локалізацію і властиві західноукраїнській мовній практиці загалом. До своєрідної непослідовності, що її демон- струє кириличне видання у відбитті оригінального тексту Т. Падури, спричинилася неусталеність орфографічних принципів та загалом мовної норми, а також неоднаковий ступінь нормалізації української мови в різних частинах національного мовного простору.
Цікаві спостереження дає залучення ще одного кириличного ви- дання вибраних творів Т. Падури |З8|, здійсненого сучасною україн- ською літературною мовою. В цьому виданні було відкинуто більшість рис, які могли вказувати на регіональну природу мови поета, зокрема люди зам. люде, спасіння зам. спасіня, кривавити зам. кровавити, леме- ша зам. леміша, живе, живем зам. жіз, жізм (зу|е, зуїует). Водночас не знайдемо ми тут і "талицьких" форм та лексем, запроваджених Г. За- дембським, таким чином, тут було відновлено оригінальну форму, вжиту Т. Падурою: пісні зам. пісни (пор. різпі), в нім зам. в нем (пор. т піт), його зам. 3го (пор. опо), йому зам. зму (пор. )оти), в тій зам. в ті (пор. г (і), іще зам. зще (пор. ізгсге), ночі зам. нічи (пор. посгі); було
46 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Післямова до "азбучної війни": кириличне видання творів Тимка Падури
виправлено також окремі помилки: вище зам. вижче (пор. «су52с2е), сяє зам. сіяз (пор. зіа/е), глибин зам. глубин (пор. Пифуп) та под. Напрямок та характер цих змін у зіставленні з редакторською працею Г. Задемб- ського дає підстави твердити, що субстандарт, сформований в україно- мовних творах польських авторів з Правобережжя в середині ХІХ ст. за своїми фонетичними рисами наближався до західноукраїнської мовної практики, а морфологічні особливості об'єднували його зде- більшого з центральноукраїнською (ліворебережною) нормою, лек- сика ж наочно демонструє пограничну локалізацію регіону, обрано- го Т. Падурою за базу для певного нормування живомовної стихії. Можемо констатувати, що нормалізація живомовної стихії на осно- ві подільсько-волинських говірок, сліди якої відмічаємо у низки письменників з Правобережжя (крім Т. Падури, це Я. Комарниць- кий, С. Осташевський, К. Гінч та інші) внаслідок нечисельності та маргінальної позиції авторів польського походження в українсько- му культурному просторі, мусила поступитися більш виробленій нормі на галицькому грунті - і кирилиці.
. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. - К., 1960. - 416 с.
. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. -- К., 1980. - 246 с.
. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. -- К., 1955. - 307 с.
. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика
української мови. -- К., 1980. - 320 с.
5. Задембський Г. Від видавця. // Співанки украйнця Тимка Падури. - Коломия, 1878.- С.3.
6. Ісаєвич Я. Українське книговидання. Витоки. Розвиток. Проблеми. -- Львів, 2002. -- С. 276 - 299; 379 - 395.
7. Історія українського правопису ХУІТ -- ХХ століття. Хрестоматія. К., 2004. -- 584 с.
9. Кирчів Р. Мовою українського народу. // Українською мовою натнхнені (Польські поети, що писали українською мовою). - К., 1971.-- С.3 - 40.
9. Кирчів Р. Український фольклор в польській літературі. - К., 1971.-- 145 с.
10. Маліневська Н.П. Фонетична система української мови ХМІЇ -- початку ХМПІ ст. і латинська графіка. -- ОЇотоис, 2005.-- 124 с.
11. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори. - К., 1990. -- 168 с.
12. Німчук В.В. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис. Проєкт найновішої редакції. - К., 1999. -- С. 242 -- 333.
13. Остапчук О.А. Мова "Українок" Тимка Падури: соціолінгвістичний контекст та діа- лектна база. // Діалектологічні студії 3. Збірник пам'яті Ярослави Закревської. -- Львів, 2003. - С. 47--69.
14. Сімович В. Правописні системи М. Драгоманова (латиниця, драгоманівка). -- Прага, 1932. -- 45 с.
15. Співанки украйнця Тимка Падури. -- Коломия, 1878. -- 127 с.
16. Худаш М.Л. Азбучна війна. // Українська мова. Енциклопедія. Вид. 2, випр. і до- повн. - К., 2004. -- С. 12--13.
17. Апапіеса М. ЕіЇсК5іа сгазомтіКа м/ бмагле музі МабКомсе і Згагоместка па Родоїй. // Укидіа пад роізгстухпа Кгезома. -- Оз50Ййпецт, 1997. -- Т. МИ. -- 5. 123-146.
18. Деіпа К. Сімагу ипктаїп5кіе Тагпороїзхстухпу. -- Оз50Йпецт, 1957.-- 165 8.
19. /акдбіес М. ОКтаїйзка Пеетайига. / / 5Їо0мпік Шеетаїиту роїзків) ХІХ міеки. -- Оз5оЇйпецт, 1991. - 5.983.
20. Куетег А. З20упістек ргоміпсуопаПдтоху родоїзКісі (ргхедтикКу. / / ТехуК роїзКі дДамупусі
Кгезбуу музсподтісі, -- М агяхама, 1999. -- Т. 2. -- 5.259 -- 341.
юр» Со Мо не
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 47
Остапчук О.О.
21.
221
23.
24.
Мозетг М. Раз ОКтаїпізсбе ("КикБепізБе") дег вайлізбеп Роіопорійеп 2мізсбеп 1830 ил 1849. // 7еїсзсігій Гиг 5Їамізспе РЬрійоіовіе. -- 2004. -- Неї 2. - 5.32 - 48.
О дусій і різтаєр Тупіка Радшту. // Рубпа Тутка Радитту. М/удапіе розтегіпе 7 ам'єоргабім. -- Ілиїму, 1874. - 5.1-ХІ.І.
Ратуіаю Р. Ргоміпсіопайту тому роїзкієе| ху Дгобобусли і |еєо окойсаВ (ргхедтик). // УсгуК роізкі амтпусі Кгезбуу мзсбодпісі. -- 1999. -- Т.2. -- 5.341 -- 365.
УЗомтікК іегуКа роїзКіево. -- Магзгама, 1965. -- Т. 7.
Овзапа Озіарспий
СОХСІОРІМО ВЕМАЕВКУ ТО "АМ АТРНАВЕТІСАТ, МАК": СУБПІІС ЕРІТІОМ ОЕ ТУМКО РАрОВАУ5 УОВКУ5
Кеуу/огаіз: іпгегіапвиаєе сопбасі, ФіаЇссів, Іехіса! Їоапмогаз.
48
Що Південнозахідна Русь з'єднана була з Польським королівством не силою зброї, але правами рівності, доказом тому служить грамота короля Сигізмунда Августа, 1569 р. У ній сказано: "Руська земля з давніх часів предками нашими, королями польськими, приєднана до корони Польської, в числі інших найголов- ніших її частин; і ми всіх її жителів загалом і кожного окремо, як рівних до рів- них, вільних до вільних, як власні й справжні члени до власного тіла й голови, до королівсьва Польського, в єднання, честь і власність навертаємо і приєдну- ємо, разом з іншими коронними жителями урівнюємо і робимо і визнаємо їх учасниками в усіх правах, перевагах і долі Польської корони" і т. ін.
У Руських землях, що належали до Польського королівства, південноруська мова не тільки була мовою народною, але й урядовою, якою говорили і при дворі великих князів Литовських, і в найзначніших руських домах.
південноруською мовою, який служив законом не тільки для Литви. Але й для руських земель, як от: для Волинської, Подільської й Української. За цим зако- ном, усі судові справи проводилися і були писані не інакше, як тільки південно- руською мовою. Лев Сапіга, канцлер великого князівства Литовського, в перед- мові своїй до згаданого Статуту, говорить: "Якщо якомусь народові соромно не знати своїх законів, то тим більше нам, що маємо закони, писані не чужою якоюсь мовою, але своєю власною, тобто південноруською!" і т. д.
-більша частина народу в Литві признавала свою духовну залежність від Цар- городської церкви і слухала слов'янську літургію, то південноруська мова, піс- ля навернення Литви в християнство, була в ній всезагальною. Цією мовою подавалися просьби в судові місця і до інших властей; нею ж відповідали й давали свої рішення король, судді й інші чиновники. За царювання синів Ка- зиміра Ягайла, які виховувалися й жили найчастіше в Польщі, мова польська ввійшла в ужиток при дворі і заступила місце південноруської.
До ХМІЇ ст. не мала Польща інших князів, крім князів руського сповідання, які вживали південноруську мову...
пер не говорить нею, крім лише простого народу південноруського, дрібномаєт- ного дворянства та духовенства грецького обряду? Чому в такій зневазі у нас південноруська писемність, в той час як вона відкрила для вітчизняної історії безліч найважливіших пам'яток? На це може дати нам відповісти історія Польщі, особливо ж у кінці ХМ! і на початку ХМІЇ ст. Пригнічення Русі дійшло до такого рівня, що для порятунку жителі стали зрікатися свого походження і соромитися мови своїх предків.
Відомі постаті про мову ЧУ
1. Доказом того служить, по-перше, "Литовський Статут", первісно писаний
Чому ж така стародавня й прекрасна мова вийшла з ужитку? Чому ніхто те-
МгидеИИЦекиИ РО
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
УДК 811.
Сергій Яценко (м. Житомир)
НАЗВИ ХМІЛЬНИХ НАПОЇВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХІУ--ХУП СТ
На основі широкого фактичного матеріалу староукраїнських пам'яток проаналізовано деякі давні назви хмільних напоїв, розглянуто їх походження та семантику, в окремих випадках звернуто увагу на дериваційні особливості та фонетичні зміни, що відбулися в процесі мовного розвитку, зроблено узагальнення щодо важливості цих назв у відтворенні матеріальної культури українського народу.
Ключові слова: пиво, квас, мед, назва, термін, семантика.
Мо напоїв - майже зовсім не вивчена група номенів старо- української мови (в академічній «Історії української мови» їм присвячено десь пів друкованої сторінки, переважно за матеріалами ХМПІ ст.) | 11. За своїм характером пам'ятки української мови ХІУ - ХУП ст. не рясніють назвами напоїв, особливо хмільних, та все ж таки старовинні тексти містять загалом основну частину відповідних найменувань і дають змогу з'ясувати склад, формування та історію помономенів (тр. лона «напій»).
Варто сказати, що, як і нині, в старожитності було багато нагод до вживання хмільних напоїв: різні свята, зокрема храмові, хрестини, весілля, дружні зустрічі, приймання гостей, бенкети тощо. У Речі По- сполитій ХУІ-ХМІЇ ст., до складу якої входила більшість українських земель, різні гостини й пиятики були поширеним явищем у магнат- ському та шляхетському середовищах |38: 185 -- 192). Польські писем- ні джерела повніше, ніж українські, зафіксували номенклатуру хміль- них напоїв, татунки яких ставали дедалі різноманітнішими. Оскільки застілля в українських військових, шляхетських і магнатських колах мало чим відрізнялися від польських, гадаємо, що й у старій україн- ській мові назв напоїв було не менше, ніж у польській, які в нашій студії беремо до уваги.
о С.А. ЯЦЕНКО, 2009 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 49
Яценко С.А.
До давніх назв на позначення напою належить пиво « "рігсо, пов'язане з дієсловом "рій «пити» |9 ГУ: 366|. Але варто відзначити, що це слово (пиво) в найдавніших слов'янських й українських писем- них пам'ятках засвідчене також із первісною семантикою -- «пиття» (пор. сучасний український номен питво); кровь мог іїстиньно єсть пиво |39: 35|; сьсоудь ть вь немь же б'Б таковоє пиво опровратихь | 35: 114). Поки назва набула значення хмільного напою, сема пиво виража- лася у спільнословянській мові іншим словом -- ої» |40: 404). Як по- хідне від нього утворення в «Лексиконі славенороському» П. Берин- ди зафіксовано церковнослов'янську (дериват від о/ь) назву оловина: напой вшелакій кромь вина, напитокь, трУнокь, питьє, напои з іачме- ню, пиво | 14: 79). Це слово трапляється ще в давньоукраїнських (1284 р.) пам'ятках: медь и оловину |26 ТУ: 516). У подальшому назва ої» була забута в усіх слов'янських мовах, крім словенської, в якій функціо- нують лексеми ої, сої «пиво», с0іаг «пивовар» (пор. лит. аїн5 «пиво»; англ. аіе «пиво» та ін., які зводяться до спільного індоєвропейського кореня й/й- «гіркий») |37: 70; 40: 404 - 405|. В окремих говірках су- часної російської мови продовжує вживатися назва оловина з деякими семантичними змінами: оловина -- «осадки і залишки пива, браги» |30 ХХПІ: 189|, аланя «пиво» |30 І: 231| та лавина «хлібна гуща, яка зали- вається водою, для приготування квасу» |30 ХУІ: 220|. Мабуть, дав- нім значенням помономена пиво ("ріуо) було «хмільний напій», про що свідчить наявність його в багатьох сучасних слов'янських мовах пор. пол. ріго, чес. ріоо і т. ін.). Помономен пиво на позначення хміль- ного напою східнослов'янські пам'ятки засвідчують з ХПІ ст. |26: 390. В українських пам'ятках ХІУ- ХУ і наступних століть лексема пиво -- це назва хмільного напою: пить могоричь... пива за гривну (1366 р.) | 28 П: 145|, Просиль мя в домь свой на пиво (1565 р.) |32 П: 106), сетпізіа, пиво (1642 р.) |24: 119).
У досліджених пам'ятках староукраїнської мови виявлено тільки одну сортову назву пива -- пшеницкоє: пива пшеницкого бочокь пять (1597 р.) |12|. Однак наступний контекст дає підставу припускати, що були й інші назви сортів пива, зокрема, житнє, гречане, вівсяне, ячмінне, оскільки саме таке збіжжя використовували для приготування солоду: готовоє збожє розноє жита, пшениць, гречки, М/вса, єчьмени друУгиє по- жавши тоє всє молотили, продавали пива варєчи, такжьжє продавали вар по двадцати золотьх польскихь (1643 р.) |12|. Великим розмаїттям характеризуються старопольські назви пива за місцем виготовлення продукту, напр.: рієсо Гебесгуп5кіе, рггегіпзкіе, зтойпякіе, «садокоїскіе, Роксіе- скіе, воп5гогооізкіе тощо. Між іншим, польський і український письмен- ник ХУЇ ст. С. Кльонович хвалив пиво, яке виробляли галичани |З8: 495). Очевидно, аналогічні назви були поширені і в українському серед- овищі, однак у пам'ятках досліджуваного періоду ми знайшли тільки на- зву пиво кгданское (1563 р.) |12| (від польського урбоніма СаайзК).
На якісні та смакові властивості пива вказують виявлені в дослі- джуваних джерелах прикметники при помономенах трояковьборное:
50 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
З історії назв хмільних напоїв в українській мові ХТІУ-ХУПІ ст.
пиво трояковьборноге варите (1598 р.) та смачн'Ейшее (1596 р.) |12). Очевидно, колір напою, що сигналізував про його високу якість та добрий смак, передає назва чорноє пиво: оть бочки пива чореного, оть бочки меду питого, хто бе его за границу везь (1556 р.) |12|. У до- сліджуваних пам'ятках зафіксовано назву праздничное пиво: в тую суботу прошлую на сватои недели по Велицедни мсца априла второ- гонадцат дія люди мой симоновскиє, пивши пиво празничноє, шили до домовь своих | 16: 91|. Очевидно, лексема позначала напій, який го- тували за особливою технологією, тому він смаком і відрізнявся від повсякденного. Прикметник мартовоє вказував на час приготування пива |25: 466). Між іншим, пиво вживали не тільки як хмільний на- пій, а й як компонент лікувального засобу: с пивомь пий надщесрдце вьс боласти оуздоровлаєт. (ХУ ст) |12|.
Основним продуктом для виготовлення пива було штучно про- рощене хлібне зерно, якому в теплі й волозі давали прорости, а потім висушували. Позначалося воно успадкованою з давньоукраїнської мови лексемою праслов'янського походження солодь « "58046: имали о(т) ихь млинь, на ка(ж)дь го(д), по дванадес(т) коло(д) соло(0)|у| Г28 П: 367 -- 368.
У пам'ятках староукраїнської мови поряд із лексемою пиво фік- суються також похідні від неї назви, пов'язані з виробництвом та реа- лізацією позначуваного продукту. Місце продажу та розпиття пива на- зивалося словом пивниця: а по коморах, по пивницахь наветь з огнем шукали. (1649 р.) |12|. Апелятив на позначення особи, що варила пиво, фіксується і як антропонім: у Демка Пивовара (1584 р.) |12|.
Із давніх давен звичайним нехмільним напоєм був квась « "Коазь «квас» (корінь той самий, що й у кьгс-нути). Однак є припущення, що цей напій міг бути і хмільним, оскільки згадується поруч із медовим: | Володимир Святославович) повел'к ..медь в бчелка(х). а в другькх) квась возити |21: 37). Якщо в наведеному контексті значення слова як хмільного напою не досить переконливе, то в пізніший період давньо- української мови така семантика цього номена вже не викликає сумні- ву: питик же многок медь и кв(а)сь и вино (ХІЇ-ХПЇ ст.) |26 ТУ: 208).
Залежно від сировини для виготовлення продукту, номен квас мав означення: грушковий: и вь квасе грушковомь (1624 р.); хлббовий: хлЕбовьшй квась (ХУІ -- поч. ХМІЇ ст.) |11|. Як і в пам'ятках давньо- української мови аналізоване слово знову ж таки часто трапляється поряд із назвами хмільних напоїв: бочокь две ись квасомь, а третяя пивная бочка у спижарни (1590 р.) |12).
В українській та інших східнослов'янських мовах 1 їх говірках досліджуване слово широко відоме, але як назва нехмільного напою. Пор. закарпатське квас «кислуватий напій, приготовлений на воді з хліба з солодом, а також із ягід, фруктів», «мінеральна вода» |7: 11; 6 І: 166), поліське квас: 1) «росіл у квашених буряках»; «напій із води, на- стояний на житньому хлібі»; 2) «квашені буряки»; 3) «страва, приго- тована на квасі»; 4) «кисла рідка їжа із капусти, буряків»; 5) «страва з
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 51
Яценко С.А.
квасу з покришеною в нього зеленою цибулею»; б) «напій із березово- го соку»; 7) «квашений гриб» |2: 382|; 8) квас, кваси «напій з лісових груш і яблук» |18: 168|; пор. також рос. квас «квас из печеного хлеба с солодом, квас медовьгй, клюковньтй, грушевьгй, яблонньтй» |4 П: 103). У літературних українській та білоруській мовах квас позначає «кис- луватий напій, приготований із житнього хліба або житнього борошна з солодом»; «напій із фруктів, ягід або меду»; «кислий настій із буря- ків, якого вживають до борщу» |29 ТУ: 131; 33 П: 676).
Праслов'янський номен "тейдь є праіндоєвропейською спадщи- ною. При цьому привертає до себе увагу те, що праіндоєвропейське слово тейьі""а- поряд із значенням «бджолиний мед» могло вира- жати сему «напій, приготований із меду», «варений мед», «солодкий п'янкий напій» |3: 603-605, 703|, «хмільний мед» |37: 70).
Як можна міркувати на основі матеріалів із сучасних слов'янських мов, у праслов'янську добу номен "теа» мав два значення: 1) «відомий солодкий бджолиний продукт»; 2) «напій на основі цього продукту». Хмільний мед був типовим напоєм у давніх східних слов'ян, про що свідчить, зокрема, те, що переписувач або редактор старослов'янського тексту словом мед замінив помономен вино 16 разів |22: 19).
Відносно приготування хмільного меду відомо, що бджолиний продукт варили на воді, а потім протягом 14 діб розчин бродив. Після ферментування в нього сипали хміль, від чого напій набирав міцність і силу |10: 139|. Давньоукраїнські літописи часто згадують цей напій. Ще в 945 році Ольга звертається до древлян зі словами: «се ..иду к вам, да пристройте медьш мьногь у города, идеже убисте мужа мое- го, да поплачюся над гробом его и створю тризну мужю своєму...» |З1: 112.
Не менш популярним хмільним напоєм мед залишався і в староу- країнський період. Лексема зберігає свої лексичні значення, успадко- вані з давньоукраїнської мови, активно виступаючи також із значен- ням «легкий хмільний напій»: А пить могоричь оу аньдрька оу дому льсого за дв'в гривн'в в'8сний меду за гривну а пива за гривну (1366 р.); а єщє єсми имь дали волю што би соб'Е держати, оу сочав'їв, один домо, а су том домоу корчмоу не держати, ни пива варити, ни мед (1434 р.) 128 І: 5821.
Напій із меду ще в праслов'янській мові мав назву "тейосіпа -- дериват із суфіксом -іп- від "тейдь, що мала лише одне значення - «напій із меду». Цей помономен засвідчили й давньоукраїнські пам'ятки: Се же сть приносити кь олтареви мл'Еко і медь і оловину іли медивину (1284 р.). |26 ТУ: 516). Їменник медовина був добре ві- домий іншим слов'янським народам, зокрема словацька назва теадосіпа позначає найдавніший медовий напій |19 І: 255. В аналізо- ваних текстах назву медовина ми не виявили, але в староукраїнській мові вона, поза всяким сумнівом, існувала, адже в окремих архаїч- них говорах (закарпатських) назва збереглася -- медовина «медове вино» |36: 182.
52 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
З історії назв хмільних напоїв в українській мові ХТУ--ХУПІ ст.
Для розрізнення значень лексеми мед «солодкий продукт» і «хмільний напій» вживалися прикметники питьгкй, питньшй (пор. су- часне питний «придатний для пиття» | 29 МІ: 370): Пань Юре Макаро- вичь .. заграбил... // питого меду бочокь семь (1639 р.) |12|; ляное нас'вня виражити, потомь стерти и питнимь медомь розвести |32 П: 108). Зафіксована також форма пуйнье (тобто пойнье, від пойти «по- іти»): медьг пуйнье (1597 р.) |12|. Хмільний напій міг позначатися і словосполукою солодкий мед, адже її зафіксовано в одному ряді з ін- шими лексемами з аналогічною семантикою: горілочки-аквавіточки, солодкого меду, п'яного пивця |3А: 378|. Припускаємо, що слово- сполучення медь квасньшй: отрпаостеїї, квасньшй медь |23: 291| також могло позначати хмільний напій (квасньой тут, мабуть, «кислий», пор. грецьк. бифаб «нестиглий виноград» (5: 1176|. Варто згадати, що в ро- сійських пам'ятках ХУІ --ХМІЇ століть зафіксовані такі медові напої: ставленье медь, медь белькй, краснькйй, обарнькй, боярский | 13: 90). На- певне, і в українській мові цього часу кількість помономенів на позна- чення хмільного меду також була значною.
Водний розчин ще з праслов'янських часів мав найменування сьіта « зуіа, корінь той же, що й у сьитьшй « зугь(7ь) «ситий» |21: 37- 38|, хоч єдиної думки про походження лексеми сьта немає. Ад'єкти- вований дієприкметник свьіченьшй і прикметник сьтьгшй також конкре- тизували значення слова медь -- хмільний напій: взял меду сьшченого бочек десеть (1584 р.) |12|. Похідне від сьита дієслово розсьтити за- свідчує «Повість временних літ»: и повел'В искати меду. Ш/ни же шед- ше взтша меду лукно. б'Е бо погребено в кнажи медуши. Й повелів росьштити велми. И вьліати в кадь в друз'"Емь колодази | 17: 171|. Лексе- му на позначення дії на виготовлення напою з меду -- свічивати Й іменник на позначення частини відповідного процесу -- сьіченьє зафік- сували і староукраїнські пам'ятки: Медью куповали и сьчивали на врочистиье свята (1538 р.); сьченье медовь (1538 р.) |32 П: 382|, Лю- дину, що готувала хмільний мед, у давнину іменували медосьштца «ме- довар»: Медосьштць грошей десеть широкихь (1589 р.) |32 І: 425|. Для одержання хмільного напою розчин меду проварювали: Владимерь ... створи праздни(к) великь. Проварь меду |23: 125|. Дієслово варити по- значало приготування не тільки медового, а й будь-якого хмільного напою: а тьм же подданьмь костелньмь куповать, продавать, питя вшелякого шинковать албо варить не боронили (1579 р.) |27 ПІ: 179). Кількість пива або хмільного меду, звареного за один раз, позначалася віддієслівним іменником варб: С корьчомь идєть на воєвод... шть варУ кажьедого по грошуУ (1552 р.) |27 ПІ:184|. У сучасній українській літе- ратурній мові назва сита тлумачиться як «мед, розведений водою, або медовий відвар» і вважається архаїзмом |29 ІХ: 206|. У розмовній мові сита -- «солодка вода, яку подають до куті» |15: 194|. Пор. білоруське сьшта «страва із солодкої води та покришеного у неї хліба» та «страва з тертої картоплі» |8: 225|; російське сьита «підсолоджена медом або цукром вода» |20: 321).
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 53
Яценко С.А.
У другій половині ХМПЇ ст. пиття меду, особливо у вищих су- спільних колах, стало рідкісним. Як зазначає Ян Бистронь, «зника- ло воно разом із контушем і підголеною чуприною за стариною» |38: 126|. Але в народному середовищі мед як хмільний напій побутує досі, і назва мед має старовинне значення «легкий хмільний напій» (виготовлений із медової маси) |29 ТУ: 662). Пор. ще: мед-вино, мед- горілку пити і т. ін. - «бенкетувати, гуляти, розпивати різні напої» (народно-поетичне) |Там самої.
Отже, найдавніші праслов'янські назви хмільних напоїв пройшли тривалий шлях розвитку і продовжують функціонувати в сучасній українській мові.
1. Боплан де Г. Л. Опис України. - К., 1990 (переклад із французького видання 1660 р.). - С. 112-113.
2. Вештарт Г. Ф. Названия пищи в говорах Полесья // Лексика Полесья. -- М.: Наука, 1968. - С. 366-444.
3. Гамкрелидзе В., Иванов Вяч. Вас. Индоевропейский язьк и индоевропейцьт / Рекон- струкция и историко-типологический анализ праязька и протокультур. -- Т. 2. - Тбилиси, 1984. -- С. 603--605, 703.
. Даль В. Толковьгй словарь живого великорусского язьгка: В 4 тт. - М., 1955.
. Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь. Т. 2. - М., 1958. - С. 1176.
6. Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпат-
ської області: в 2 тт. - Ужгород, 1958 -- 1960.
7. Дзендзелівський Й. О. Словник специфічної лексики говірок нижнього Подністров'я / В кн. Лексикографічний бюлетень. -- К., 1958. - Вип. МІ. - С.36--54.
. Дьялектнь слоунік Брастчьгнь, -- Мінск: Навука і тзхніка, 1989. -- 290 с.
9. Етимологічний словник української мови: В 7 тт. - К. Наукова думка, 1982 - 2006. 10. дтерлей Е.Н., Кузнецова ОД. Неизвестноєе в известном: Рассказьт о словах. -- Л.: На- ука, 1979. - - 143 с.
11. Історія української мови. Лексика і фразеологія. -- К., 1983. - С. 386 - 387.
12. Картотека Словника української мови ХУ -- першої половини ХУП ст. Інституту
українознавства ім. І. Крип'якевича.
13. Костомаров Н.Й. Очеркь домашней жизни и нравовт» великорусскаго народа в ХУМІ
и ХМІЇ столітяхь. -- СПб, 1860. -- 215 с. 14. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підгот. тексту і вступ. ст. В. В. Німчука: Надрук. з вид. 1697 р. фотомех. способом. - К.: Вид-во АН УРСР. 1961. -- 271 с. 15. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. -- К.: Наук. думка, 1974. -- 260 с. 16. Луцька книга 1561 року. - Аркуш 91, ф. 15, опис 1 справа 1. 17. Львов А. С. Лексика «Повести временньтх лет». - М.: Наука, 1975. - 367 с. 18. Маркевич Н. Обькчай, поверья, кухня и напитки малороссиян. // Українці: Народні вірування, повір'я, демонологія. -- К., 1991.-- С. 52--169.
19. Народьг зарубежной Европьт / Под ред. А. С. Токарева, Н. Н. Чебоксарова. - М.: Наука, 1964. - Т. 1. - 999 с.; Т.2.-- 639 с.
20. Немченко В.Н., Синица Я.И., Мурникова Т. Ф. Материальт для словаря русских ста- рожильческих говоров Прибалтики / Под ред. М.Ф.Семеновой-- Рига, 1963.-- 362 с.
21. Німчук В.В. Давньоруська побутова лексика // Мовознавство. -- 1981. -- М» 6. - С.30--40.
22. Німчук В.В. З історії формування давньоруської редакції старослов'янської мови // Мовознавство. -- 1985. - Мо 3.-- С.17 -- 25.
23. Полное собрание русских летописей. -- Т. Ї: Лаврентиевская летопись. -- Вьш. 1.: Повесть временньх летописей / Изд. 2-е. -- Л., 1926. - 580 с.
слов
оо
54 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
24.
25.
26.
21;
28.
29. 30.
31.
32.
33.
34.
35.
36. 37.
38.
39. 40.
З історії назв хмільних напоїв в українській мові ХТІУ-ХУПІ ст.
Славинецький Є. Лексіконь латинский // «Лексикон латинський» Є. Славинецького. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В. В. Німчук. -К.: Наукова думка, 1973. -- С.359 -- 420.
Славинецький Є., Корецький-Сатановський А. Лексікон словено-латинській // Там само. - С.423 -- 541.
Словарь древнерусского язька (ХІ -- ХТУ вв.) / Гл. ред. чл.-кор. АН СССР Р. И. Ава- несов. - М.: Русский язькк, 1988 - Т.1 --4.
Словник української мови ХУІ -- першої половини ХМП ст.: В 12 тт. -- Львів, 1994 -- 2005.
Словник староукраїнської мови ХІМ -- ХУ ст. У 2 тт. - К.: Наукова думка, 1977 - 1978.
Словник української мови: В 11 тт. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.
Словарь русских народньх говоров / Гл. ред Ф.П. Филин. - Л. Наука, 1965 -- 1985. - Вьш. 1-23.
Софонович Феодосий. Хроніка з літописців стародавніх / Підгот. тексту до друку, передмова, коментарі Ю. АД. Мицика, В. М. Кравченка. - К.: Наукова думка, 1992. -- 336 с.
Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХУЇ -- ХМИЇ ст. У 2-х кн. / Підгот. до вид. В. В. Німчук, Г. Ї, Лиса. - К. - Нью-Йорк, 2002. Тлумачньт слоунік беларускай мовьг У 5тт. - Мінск: Вьід-ва АН БССР: Навука і тзхніка, 1977-1984. -- Т.1-5.
Українська поезія. Середина ХМПЇ ст. / Упорядн., вст. ст. та прим. В.І. Клекотня, М.М. Сулими. - К.: Наукова думка, 1992. -- 679 с.
Успенский сборник ХП --ХПІ вв. / Изд. Подгот. О. Я. Князевская, В.Г. Демьянов, М.В. Ляпон / Под ред. С. И. Коткова. - М., 1971. - 1.6. -- 768 с.
Чопей Л. Русько-мадярский словарь. -- Будапешт, 1893. -- 444 с.
Черньх П. Я. Очерк русской исторической лексикологии. (Древнерусский пери- од). - М. Издательство Московского университета, 1956. -- 243 с.
Вузітоп./.58. Поісіе овусгаїбму ху дамупе| Роізсе: міс ХМІ -- ХМ. -- Т. П. -- М/уа. 3-е. - М/агзгама, 1976. -- 626 5.
ЗоупітК у|ахуКа ггагозіоубпякеНо. -- Р. 3. - Ргаба, 1982. - 671 5.
Упо) М. ЗЇоуепзкі ебитоїозкі 5Їоуат. -- ІліЬ|апа, 1997. -- 900 5.
5егоїу Уаїзепво
МАМЕЗ5 ОЕ НЕАРУ ОВІМКУ5 ІМ ОКВАІМІАМ ТГАМСОАСЕ ІМ ХТУ-ХУП СЕХТОКІЄЗ5
Оп Фе Базе ої міде, азіша! паїегіа! ої од пкгаїпіап 50игсе5 меге апаЇугей патез ої реаду дгіпк8, об5егуса «Беїг огівіп апа зетпапсіся, іп 50те саз8е5 абепіїоп аз раусад бо (Беїг Фе- гіуайіопа! апа рропекіса! срапеез, їбаї оссштедй Фигіп5 Фе ргосез5 ої (Беїг деусе|ортепі.
Кеумогіз: Беег, Куаз5, Попеу, пате, їегтт, зетпат(іся.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 55
УДК 81:282--81373.45 Єлизавета Барань (м. Берегово Закарпатської обл.)
ЛЕКСИЧНІ ГУНГАРИЗМИ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАКАРПАТТЯ
У статті розглянуто українсько-угорські міжмовні контакти на Закарпатті. Показа- но вплив угорської мови на лексику творів закарпатських письменників. Зіставлено час- тоти використання гунгаризмів у мові творів радянських та сучасних письменників.
Ключові слова: міжмовні контакти, лексичні запозичення, закарпатські діалектизми, гунгаризми в українських говорах.
роблеми українсько-угорських міжмовних контактів досліджу-
вали як українські мовознавці (Й. Дзендзелівський, В. Німчук, П., Чучка, О. Рот, П. Лизанець, В. Лавер, В. Орос, С. Ковтюк), так 1 угорські (Л. Чопей, І. Кнєжа, Е. Балецький, Ш. Мокань, Л. Деже, Л. Кіш, І. Удварі). Тема не втратила актуальності, адже народи-сусіди і сьогодні перебувають у тісних економічних, політичних та культурних зв'язках. Упродовж століть українські лексеми постійно потрапляли у мову за- карпатських угорців, і навпаки, угорська мова мала вплив на закарпат- ські українські говори (хоч на сьогодні вже не такий інтенсивний). Вплив угорської мови на закарпатські українські говори досліджували на різних мовних рівнях.
В енциклопедії української мови подано таке визначення: «Ма- дяризм'" (від угор. тавуат -- угорець, угорський) -- різновид запози- чення, слово або вислів, запозичений з угорської мови або утворений за її зразком. Зустрічається в українській літературній мові -- гуляш, паприка, чардаш (Виділення наше. - Б.Є.); у західноукраїнських го- ворах -- банувати "тужити", готар "межа", марга "велика рогата худо- ба", пугарик "чарка, келих", хосен "вигода". Особливо поширені у пів- денноукраїнських говорах Закарпаття: бутор меблі", вашар "ринок,
ж
У нашій статті мадяризм - гунгаризм
о Є.БАРАНЬ, 2009 56 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
гордів "бочка", левеш 'суп', подлаш горище", фійовка 'шухляда", церу- за 'олівець"'» | 16: 326; 29: 274|. Понад сорок років тому Е. Балецький /4: 248| заявив, що серед сусідніх з угорською етнічною територією слов'янських діалектів «по кількості угорських запозичень одне З перших місць, якщо взагалі не перше місце, займають заркарпатські українські говори». Саме інтерферентні явища, що відбувалися на лексичному рівні, і спричинили появу українсько-угорського мов- ного взаємовпливу. Переважна більшість гунгаризмів потрапила до українських говорів безпосередньо усним шляхом, частина їх -- опосередковано -- через румунські, словацькі, рідше, польські діа- лекти.
Питання мови творів письменників Закарпаття було об'єктом ви- вчення як у діахронному |б: 129 -- 133|, так і в синхронному аспектах (11: 61 - 63|. Зокрема, П. Лизанець та Й. Дзендзелівський дослідили лексику творів О. Духновича, у тому числі і гунгаризми |7: 151 - 169; 11:51 -- 55|, П. Лизанець - і в творах М. Томчанія |14: 71 -- 75; 13: 106 -- 111). Обидва письменники, творчість яких належить до різних періодів історії української літератури, добре володіли угорською мо- вою. О. Духнович проживав на території тогочасної Угорщини, у дея- ких творах М. Томчанія переважає угорська тематика (певний час він проживав в Угорщині). Однак використання гунгаризмів у художніх творах письменників Закарпаття вивчено лише частково.
Мета дослідження -- показати вплив угорської мови на лексику творів письменників післявоєнних років ХХ століття, зокрема Федо- ра Потушняка (1910--1960), Твана Чендея (1922 -- 2005) та Петра Мі- дянки (1959 р. н.). Загальновідомо, що функціонування угорської мови на Закарпатті після 1944-го р. в адміністративній сфері припи- нилося. Закарпатські письменники, як і західноукраїнські взагалі, по- чали вживати українську літературну мову. Всупереч давнім традиці- ям вони навіть у діалогах персонажів уникали вживання діалектизмів, особливо іншомовних запозичень.
Ф. Потушняк, І. Чендей та П. Мідянка -- члени Спілки письмен- ників України, мали зв'язки з Угорщиною, угорською мовою: Ф. По- тушняк певний час служив в угорській армії, брав участь у складанні етнографічного атласу Угорщини; у творчому набутку Чендея (у спів- авторстві з О. Маркушем) -- переклади творів угорських письменни- ків Жігмонда Моріца та Мора Йокаї на українську мову; Петро Мі- дянка підтримує зв'язки з науковцями Угорщини.
Початок літературної діяльності Ф. Потушняка |22: 592 -- 603| припадає на другу половину 30-х років. Заслужене визнання принесли письменикові прозові твори, що ввійшли до книжок «Земля» (1938), «Оповідання» (1942), «Гріх» та ін. (1944). У повоєнний період Ф. По- тушняк опублікував книгу оповідань «В долині синьої ріки» (1957), ро- ман «Повінь» (1959). Після смерті письменника вийшли його збірки «Мати-земля» (1962), «Честь роду» (1963). Ф. Потушняк -- письмен- ник високої мистецької культури та філософської напруги.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 57
Барань Є.
Творчий доробок І. Чендея |22: 776 -- 790| неабиякий: він автор оповідань, нарисів, повістей: «Чайки летять на схід» (1955), «Вітер з полонини», «Верховино, мати моя» (1960), «Березневий сніг» (1968), «Птахи полишають гнізда» (1965, 1970, 1984), «Скрип колиски» (1987, 1989) та багатьох інших. У 1987-му р. став лауреатом республікан- ської премії імені А.Головка за роман «Скрип колиски», а в 1991-му р. Український фонд культури присудив письменнику премію імені В. Винниченка за книгу «Калина під снігом».
Петро Мідянка |22: 487| -- один із найяскравіших представників українського постмодернізму. У поезії останніх двох десятиліть мину- лого сторіччя він має своє осібне, неповторне й незаперечне місце. По- ряд із різноманітністю тематики, лексики й оригінальним колоритом, його вірші відзначаються високою культурою, інтелектуальністю, а головне -- справжністю поетичного дару. Дебютував збіркою «Поріг» у 1987-му р. У поважне коло «вісімдесятників» був прийнятий відра- зу ж. Не випадкова і його участь в поетичній антології «Вісімдесятни- ки», що вийшла друком в Едмонтоні. Аналізована нами збірка «Фара- метлики» є третім окремим виданням поезій Петра Мідянки, в яких часто звучать закарпатські діалектизми, подекуди й вузьколокальні.
Гунгаризми, наявні у творах трьох вищезгаданих закарпатських письменників, подаємо в алфавітному порядку у вигляді окремих словникових статей. Кожний гунгаризм аналізуємо за такою структу- рою: після реєстрового слова подаємо український літературний від- повідник. Далі - угорський відповідник, після якого вміщено поси- лання на історико-лінгвістичні джерела та приклади із творів письменників. За відсутності у текстах головного слова подаємо його деривати, утворені на власне українському мовному грунті, напри- клад, з угорської мови потрапив в українські говори іменник биреш, від якого на українському мовному грунті розвинувся дієслівний фор- мант бирешити.
Банітувати "бити, скаржити кого-небудь « угор. Бапі « похідне утворення від дієслова Бап за фопомогою суфікса -ї | 25 І: 240 - 241| - Ти Угри любимо, не Товти, не Волохи. Якби під бік прибрав нас таліян, Банітували б хлопчики потроху тих сицілійських вдітних остров'ян 117: 181|, - бантувати турбувати, штовхати, бурити; нищити" - запо- зичення з угорської мови; Бапі - "зачіпати, турбувати, ображати" |9 Г: 135|, у закарпатських українських говорах вживають варіанти бантова- ти, бантувати 'турбувати, скаржити кого-небудь! | 14: 5795;
бачі "дядько" « угор. Расзі « угор. утвор. |25 І: 213 -- 214|. - Що, Золтан-бачі, шуба пропала? -- сміються | 19: 152; 14: 576);
бирешити працювати найманим пастухом великої рогатої худо- би" « угор. фетез «: невідом.; можливо, старотюркського походження 125 І: 280 -- 281; 8: 161|. -- Потім привели старого Юру, який довго слу- жив, а потім бирешив у Федорового батька |19: 80). - У закарпат- ських діалектах відомі такі фонетичні варіанти гунгаризма биреш: бийреш, біреш | 14: 577; 24: 121;
58 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
бімбовка (евфемізм) « тут у значенні чоловічий статевий орган" « угор. фітфд "бутон" « похідне утворення, але способи виникнення ще не зовсім з'ясовані |25 Г. 303|. - В одного югаса аж виперлась бімбов- ка, В шпиталях сплять кастровані русини | 17: 22|. - У закарпатських діалектах гунгаризм бімбов має такі семантичні відтінки: 1) непово- ротка людина; 2) вид великої квасолі; 3) верхня колюча шкаралупа каштану; 4) пухлина на голові від удару; 2) бутон; б) кличка вола з по- вільною ходою | 14: 578|. В угорській мові іменник Біт вживається у таких семантичних значеннях: 1) брунька; 2) сосок; 3) ягода; 4) зі- ниця |25 Г. 303|. У сусідніх угорських говорах слово Бітіб вжите у двох значеннях: 1) бутон; 2) кличка вола |27: 930). Отже, П. Мідянка поповнив семантичний шар гунгаризма бімбов значенням чоловічий статевий орган";
бойти множ. шкіряні шнури для прикраси" « угор. Ро)ї « невідом. походж. |25 І: 325 - 326|. - В кишені у старого -- піпа з китицею та капшук на тютюн з бойтами | 19: 170). - Гунгаризм бойта, бойти у закарпатських діалектах вживають у значенні "прикраса у вигляді шерстяного, шовкового кружка на головному уборі, хустині, домаш- ніх туфлях, на мішку з тютюном 1 т. д. |14: 580|;
боканчі множ. "грубі черевики" « угор. факапс5 « похідне утворен- ня: від іменника БоКа "циколотка", суфікса -с5 та епентетичного при- голосного п |25 І. 222). - І гайналі у високих кованих боканчах Нати- рали в танці мозолі | 17: 61). Боканки, боканчі |9 Т: 224; 24: 16), баганча 19 І: 108| запозичення з угорської мови, можливо, деякі форми через посередництво чеської і румунської мов, у закарпатських діалектах вживаються такі фонетичні варіанти гунгаризма боканчі: боганчі, бо- канчі, богани, баганч | 14: 579|;
бокор пліт" « угор. іша) пліт" « невід. походж. |25 Г 328 -- 329; пор. 8: 160). -- В нижніх селах зупинявся пліт. Бокор, пліт, по-галицьки -- дараба, Фарканів на ньому і камрат | 17: 13|. Укр. бокор пліт" |24: 16), старе бокора запозичено з угорської мови, можливо, через румунську мову (рум. БоКог 'кущ; купа; великий пліт") |9 І: 224|;
бороцковий 'абрикосовий"'« угор. фатасі « слов'янського походж., припускають, що в угорську мову західнослов'янізм "Фго5ку персик!" потрапив у період, коли у слов'янських мовах ще існували іменники з и- основою |25 І: 244|. - Великі села в бороцковій піні, На колії -- зеле- ний паротяг | 17: 14|. У закарпатських діалектах вживають такі фоне- тичні варіанти слова бороцк: бороцква, бороцка, барацка | 14: 580|;
босорка, босорканя "відьма, чаклунка" « угор. роз5готапу « старо- тюрськ. походж. |25 І: 351 -- 352. - Де ваші ниви, полонини й вівці, Ча- клунська сила владних босоркань? | 17: 18|. То босорка в перемітці шов- ковій з готару шкодила... | 17: 57|. Босорка "відьма, чаклуня", босоркун чаклун" |24: 17; 21 Г 90| - очевидно, запозичення з угорської мови |9 І. 237|, у закарпатських діалектах вживають такі семантичні відтінки гунгаризма босорканя: 1) відьма; 2) метелик срібляста лунка (РРБаїега рисерраїа); 2) нічний метелик -- мертва голова (АсБбегопійа актороз);
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 59
Барань Є.
3) комаха - бабка плоска (ТіБеШиіа Чергезза) (14: 581|. В угорській мові засвідчені обидві форми: Фозготкапу і ро5готга; виникнення діалек- тної форми Фозготка спірне: припускається абстракція форми Фозг0грату або зворотне запозичення словацького Розбготка | 25 І: 351 -- 352;
бохтар сторож" « угор. факіет « байро-автрійського походж. |25 І: 225|. Розбійників повели в свинний хлів, а двері замкнули на колодку і поставили на варту бохтаря з палицею |19: 58). - |24: 16), у закар- патських діалектах вживають такі фонетичні варіанти гунгаризма бохтар: бохтер, бохтар, бактер у знач. 'нічний сторож' |14: 581;
бунда тут у знач. шуба! « угор. фипаа « невідом. походж. |25 І: 398; 8: 1611. Тільки петек буноі не брат |19: 41). Бунди ії пави, коло- мийка втішна в цій ярмарковій денній суєті |17: 46; 24: 21; 21 І: 110). Український іменник бунда вживають у різних значеннєвих відтінках: 'вид суконного пальта"; короткий хутряний одяг; кожух без рукавів; «тепла білизна"! "занадто широке пальто", плаття"; "сарафан"; "дівоче плаття; теплий дорожній балахон". Він запозичений, мабуть, частко- во через польське і словацьке посередництво з угорської і східнонор- манських мов |9 Г 295|. У закарпатських діалектах гунгаризм бунда має такі значеннях: 1) довгий хутряний кожух; 2) півпальто- безрукавка, виготовлене із хутра вівці | 14: 581;
вашар 'ярмарок" « угор. сазаг « перського походж. |25 І. 1096; 8: 162). Рутеніє, колоніє-державо, На політичнім вашарі шизи. | 17: 24; 24: 26). Іменник вашар запозичений з угорської мови |9 Г. 341; 14: 584|;
вуйош піджак із сукна" « угор. ц/азв « спірного походж., є припу- щення про успадкування з уральської доби |25 І: 1029). Був у солом'янці, у новому вуйоші та у білих гатях, із яких стриміли тонкі ноженята в купованих жовтих постолах з чорними волоками |20: 11). Спереду сидить у новому вуйоші й білих гатях староста -- гордо дер- жить віжки | 19: 438|. ЇІменнику уйош дається пояснення "верхній одяг долинян". Напр., Були тут гуцульські кожухи, гуні, лейбани, уйоші впе- реміш з панськими піджаками | 19: 70). У закарпатських діалектах вжи- вають такі фонетичні варіанти слова вуйош: уйош, гуйош "теплий під- жак, куртка" |14: 629|;
габа "хвиля" « угор. паб « давнє угорське слово з уральської доби 125 П: 7 -- 8), Але подивишся на той малий потік -- Торкається габою верболозу... | 17: 49). Укр. габа у значенні "хвиля" -- запозичення з угор- ської; словацьке Лар "т. с./ |9 І. 444|. У закарпатських діалектах гунга- ризм габа вживають у таких семантичних значеннях: 1) річкова хви- ля; 2) середня течія ріки |14: 586);
гаті штани" « угор. раїуа « сербсько-хорватського походж. |225 І: 1034 -- 1035. Був у солом'янці, у новому вуйоші та у білих гатях |20: 11). Спереду сидить у новому вуйоші та гатях староста -- гордо держить віжки |20: 14). З натовпу виходить батько жінки Івана, старий, сивий дід, з довгим волоссям, з високою палицею в руках, одяг- нений по-стародавньому: в солом'янику, гатях, петеку, постолах | 19: 27| У закарпатських діалектах слово гаті вживають у таких фоне-
60 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
тичних варіантах: гаті, гачі, гаші у трьох семантичних відтінках: 1) штани із домотканого сукна; 2) кальсони; 3) жіночі панталони | 14: 291; 24: 63,
готар "межа, кордон" « угор. паїаг « похідне утвор. від іменника паї "дійти куди-небудь" та девербального іменного суфікса -аг | 25 П: 73 -- 74| (пор. йаїдт гатар, хотар, хотарь, хутар, хотарь |пор. 8: 173). Ця митниця на польському готарі: Зелені смуги, білі та червоні | 17: 22). Тут у знач. кордон". Коли минеш ти польовий готар: Свидина, віль- ха, білі осокори... | 17: 49|. Тут у знач. 'межа". Гатарь |24: 51; 21 ТМ: 411| -- хотар у знач. вся принадлежащія селенію земли"; готар межа, кор- дон", хотар 'усі землі, що належать селищу" запозичення з угорської мови |9 І: 576|, у закарпатських діалектах гунгаризм готар вживають у таких фонетичних варіантах: гатар, гатара, хотар, хітар з семан- тичними відтінками: 1) територія села; 2) межа, яка розділяє села; 3) державний кордон | 14: 590);
газда тосподар"' « угор. багаа « слов'янського походж. |25 І: 1037 -- 1038| (пор. газда, казда |З8: 162|). Андрійко дико дивиться довкола і хоче відійти, але його спирає грудьми старий газда -- Мигаль |20: 105). А раз на рік із села приходять поважні газдове, вилучають з череди вже старих корів і неплідних яловиць... | 20: 130; 24: 63; 21 І: 264, І: 345). Українське газда тосподар' -- запозичення з угорської мови; угорське вагда "тосподар", у свою чергу, походить із слов'янських мов (« слов. возроаа) |9 І: 450 -- 451|, у закарпатських діалектах слово газда вжи- вають у таких значеннєвих відтінках: 1) господар; 2) багач; 3) чоловік 114: 591;
дараба пліт" « угор. «ага « слов'янського походж. |25 Г: 593 - 294; 8: 164|. В нижніх селах зупинявся пліт. Бокор, пліт, по-галицьки -- дараба, Фарканів на ньому і камрат. | 17: 13|. Дарабь (плоть изь сплав- ного л'Бсу"|24: 65; 21 І: 358|. Іменник дараба "пліт із сплавного дерева), очевидно, походить із угорського аатаб шматок, штука); зміна значен- ня сталася вже на українському грунті у зв'язку з вимірюванням сплав- ного лісу на дараби , штуки", кожну з яких становив окремий пліт |9 П: 12-31, у закарпатських діалектах гунгаризм дараба вживають у таких фонетичних варіантах: дараб, дарап, дараба з такими семантичними відтінками: 1) шматок, скиба, кусок; 2) рілля |14: 593|;
йовсаг тут у знач. "маєток, обійстя" « угор. /д5245 "майно, маєток, обійстя" архаїзм « похідне утворення від прикметника |іб "добре! та давнього діалектного суфікса -5874Є |25 П: 280 -- 281| (пор. |8: 165| 10- саг, іосак, іовсаг у знач. "маєток, обійстя", ювсаг |8: 174|). Греко-східні, звісно, вбогі кметі. По йовсагах Угрії вони | 17: 35). - |24: 437|, у закар- патських діалектах гунгаризм йовсаг вживають у таких фонетичних варіантах: йбвсаг, йивсаг від угорського діалектного слова 70152478 з та- кими семантичними значеннями: 1) худоба; 2) ділянка землі, яка при- значена для забудови | 14: 599|;
кабат 'солдатський мундир; пальто! « угор. вБафаї « півд.-слов. (мабуть словац.) |25 П: 291. Хотів сховатися, та замітив, що клунею
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 61
Барань Є.
біжить уже жандарм у розірваному кабаті і страшно кляне |19: 386). «Люба наша тітко! Зніміть із себе того чорного плюшевого кабатка!» 123: 51. Чорний плюшевий кабаток полами сягав ледве не самих колін, гумові дешеві чоботи халявами хапалися під коліна | 23: 57|. Кабать у знач. "жіноча спідниця"; у значеннях 1) куртка, солдатскій мундирь! 2)'у женщинь -- юбка?; кабатик, кабатина -- одинь зкземпляргь |24: 140; 28 П: 203|; за ЕСУМ |9 П: 331) іменник кабат у знач. 'єолдатська куртка; пальто; спідниця", довге жіноче плаття, часом на ваті", солдат- ський одяг -- запозичення з перської через посередництво угорської і польської мов, у закарпатських діалектах вживають ще у фонетичному варіанті кобат у двох значеннях: 1) пальто; 2) жіноча спідниця | 14: 599;
Карпатолйо "Підкарпаття" (угорська назва території сучасного Закарпаття) « угор. Катраїайа. "Ще не здолали перевал Верецький і в Карпатолійо жоден не проник" | 17: 39|;
кочія "карета" « угор. Кос5і « угор. утворення |25 П: 514 -- 5151). Пор. коч'ві, кочтя, котчія |8: 166|. Потім почулися дзвоники, і побачив кочію, яка в'їжджала в браму | 19: 419|; у знач. 'коляска". Пани виліза- ють з кочії і починають міряти | 20: 164|. Кочій візник" « угор. Рос5із. На козлах -- кочій у похоронній уніформі | 19: 397). Кочига |24: 158| коч, кочига, кочія |9 ПІ: 65;
крумплі картопля" « угор. Мгитрії « німецького походж. |25 П: 650 -- 651|. Свині застав у чужих крумплях | 19: 422|. ВЕСУМ |9 ПІ: 103| зазначено, що укр. кромпель картопля" - запозичення через польське посередництво зі словацької мови. Однак, на нашу думку, у закарпатських українських діалектах форма крумплі свідчить про вплив угорської мови (пор. крб/мплі, крумплі (РІйгайа Тапгит), крб мпил" крумпил крб'мпл а |14: 606);
лаба "ніжка" « угор. 4 « невідомого походж. |25 П: 698). У куті стояла старовинна постіль на високих лабах, покрита веретою, у дру- гому -- така сама постіль, закидана різними речами | 19: 428; 24: 166; 21 П: 337|. Існує припущення про зворотне запозичення за- хіднослов'янізму лаба в польську та словацьку мови з румунської чи угорської |9 ПІ: 173| і зазначається, що іменник лаба вживається у та- ких значенях "лапа", "ніжка на козлах,, "ніжка у ступці; один із двох стовпчиків, які підтримують на припічку комин у гуцульській печі", у закарпатських діалектах слово лаба вживають у таких семантичних варіантах: 1) нога тварини; 2) ніжка стола |14: 606|;
лампаш "гасовий ліхтар" « угор. (ітраз « латинського походж. |25 П: 713 -- 714| (пор. ломпаш |8: 167). Обидві жінки вийшли за ним надвір, та скоро повернулися назад, бо з хати вийшов і старий -- без клебані, з лампашем повів його через перелаз і показав дорогу навпростець | 20: 172; 24: 167; 21 П: 343|. Українське лампаш "ліхтар" запозичення з угорської мови |9 ПІ: 189|, у закарпатських діалектах гунгаризм лампаш вжива- ють у таких фонетичних варіантах: лампош, ломпаш | 14: 607|;
ланц ланцюг « угор. Ійпс « невідомого, мабуть північносло- в'янського походж. |25 П: 714 -- 715; 8: 167|. А кажіть, сестро, не
62 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
мав проти Мошіняка крамницю горбатий Сруль з ланцами, вилами, мотиками і різним іншим залізяччям? |23: 23|. Де ланці для ланця, сріблом куті, Тужівки з ожини під труну? | 17: 48). Кого тримають на ланцах Карпати у березневім плині акватинт? | 17: 11). Паралельно вживають і український літературний відповідник ланцюг, ланцю- жок. Та ті блакитні ланцюги вершин -- Шипи глогові, папорот в ар- шин... | 17: 45|. Ми ще непомильні у молінні: Ланцюжки лампадок та кадил | 17: 31). Слово ланц запозичено із середньоверхньонімецького Іаппе 'ланцюг!/ |9 ПІ: 191 - 192| і вважається також зворотним запо- зиченням у слов'янських мовах з угорської або румунської; | 14: 607; 24: 167; 21 П: 343|;
левенте (історизм) лицар; член молодіжної організації для обов'язкової військової підготовки в гортистській Угорщині « угор. Іесете « сербсько-хорватського походж |25 П: 763|. За Крайну рідну мучений і гнаний, Для п'яних «левенте» -- принадлива мішень |17: 23|. У закарпатських діалектах вживають ще й фонетичний варіант левента 'примушена напіввійськова молодіжна фашистська органі- зація" | 14: 607|;
легінь парубок" « угор. Іеєепу « невідомого походж. |25 П: 742|. А мені треба, бо треба дітям; шум веретена мені лихий, з оснівницею мені і з мотовилом мені так треба, як не було з легінем в танці... | 23: 12). Дико ріже музика, глухо дубають ноги, далеко несуться викрики п'яних легінів і тонкий вереск жінок | 20: 104). Звичайно -- старий ле- гінь, як пес | 19: 41). Див. також |24: 168; 21 П: 350|. Укр. легінь юнак, парубок" запозичення з угорської мови |9 ПІ: 209|; у закарпатських ді- алектах відомі ще фонетичні варіанти легін/, ледін" у значеннях 7) парубок; 2) коханий |14: 607);
леквар повидло, варення" « угор. Іекоат « словацького походжен- ня |25 П: 747|. На старих паперах «паровози» І... турянський з леква- ром лантух | 17: 19|. Також і в |24: 169; 21 П: 353|. Укр. леквар 'варен- ня із слив; повидло" -- через посередництво словацької і угорської мов запозичено з німецької мови |9 ПІ: 215 - 216; 14: 607|;
лугош 'альтанка! « угор. Іибаз « невідомого походж. |25 П: 799|. Лоза -- по лугошах. І олень не мине | 17: 14. У закарпатських діалектах -- гунгаризм лугош поширений у значенні дерев'яна чи металічна шпа- лера біля будинку, на якій в'ється виноградна лоза" |14: 608|;
марга "худоба"! « угор. тата « байро-австрійського походж. |25 П: 845; 8: 167). Маргу пасли газди й бідарі | 17: 61). Марга |24: 179; 21 П: 405), маржина "т. с. | 21 П: 406). Від іменника марга, запозиченого з угорської мови, утворилася форма маржина та похідні прикметники маржний, маржечий "призначений для худоби" |9 ПІ: 390|; у закарпат- ських діалектах, крім назви на позначення худоби, гунгаризм марга відомий і в переносному значенні "тупа людина' | 14: 609|;
норонч "апельсин" « угор. патапс5 « італійського походж. |25 П: 999). Норончів немає на бескетті, Норончами марять русини | 17: 35; 14: 613;
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2 63
Барань Є.
олгоднодь "молодший лейтенант « угор. аїЇйадпару « складне слово: частина аї- частково калька німецького Ц(Лакег-, у знач. нижчий (за рангом)! |25 І: 122|, друга частина присвійна форма Бай, третя - паєу у знач. 'людина, яка керує, |25 П: 15| (пор. годнодь, гаднадь, годнож |8: 1641). На Федорові був новий мундир з медалями, з зірками олгоднодя |19: 24|. У закарпатських діалектах гунгаризм годнод" вживають у двох семантичних значеннях: 1) лейтенант; 2) староста на весіллі | 14: 599;
пантлика "стрічка! « угор. ратійка « основа рапії байро-авст- рійського походж. | 25 ПІ: 36). У тім селі -- зелений розмарин у трико- лірні пантлички на свято | 17: 33|. Пантликь | 24: 247; 21 ПІ: 93|. Укр. пантлика -- запозичення з угорської мови |9 ГУ: 279|; у закарпатських діалектах слово вживають у двох родах пантлик (ч. р.) 1 пантлика (ж. р.) 114: 615|, однак форма пантлик, на думку Е. Балецького |2: 401 - 402|, у закарпатські українські говори потрапила не через угорське посе- редництво, а, мабуть, безпосередньо з німецьких говорів за зразком таких германізмів, як єлі ук « СтіНе!, Рліріук « Ктйдеї, варзіую « Карзеї, рі ук « Кіріеї, тапйук « Мапіеі;
пенге (архаїзм) трошова одиниця хортистської Угорщини" « угор. репеб « похідне утворення: форма дієприкметника недоконаного виду від дієслова репе "дзвеніти" |25 ПІ: 154 -- 155|. Висипав на долоню лег- кі білі пенги перемішаної дрібнішою монетою | 20: 64). У закарпатських діалектах слово пенге вживають ще в таких фонетичних варіантах: пенгив, пенг | 14: 616|;
погар "келих, чарка" « угор. ропатг « мандрівне слово |25 ПІ: 237). Хоч би скибочку хліба або погарчик паленки хтось дав! | 20: 34). Погар Г24: 267; 21 ПІ: 230|, пугарчик |21 ПІ: 497|. Український іменник погар "кубок, келих запозичення з угорської мови, можливо, через слова- цьке посередництво |9 ТУ: 473; 14: 617|;
рантовати 'підсмажувати в борошні або сухарях" « угор. тапіой! « невідомого походження, але є давнім елементом угорської мови |25 ПІ: 345 -- 346|. Куманське рантоване кольрабі Для голодних з Відеку бригад | 17: 13|. Ранташь, рантовати |24: 339), ранташ "заправка з бо- рошна", рантовати 'ємажити"' | 14: 620|;
руд |жердина, дишло" « угор. тйа « невідомого походження |25 ПІ: 461). Ось із каламуті виринуло ярмо, потім возове колесо і руд -- це так ріка показує незвичайну силу і уміння |20: 191 -- 192|. Українське руд "дишло в санях для перевезення дров' | 24: 352| походить з угор- ського та |9 У: 134; 14: 622|;
салаш "стайня" « угор. 524аЙд5 « утвор. від дієсл. 524ЇЇ за допом. суф. -45 |25 ПІ: 442 -- 444; 8: 170). Дмитро не був пустим чоловіком, мав п'ятсот овець, кілька салашів -- полонинських стай |20: 54). Старший раптом ударив ногою коня, аби стояв спокійно, скреготнув зубами ї пус- тився у салаш |20: 57). Увечері жене їх на стоянку або, як кажуть, на салаш |20: 129). Звідси була видна широка поляна із салашем-стаєю 19: 447|. У наведених реченнях гунгаризм салаш та український відпо-
64 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
відник стая вживаються паралельно. Пор.- шалашь "хатина, халупа! « Рипупо, Вайуіра | 24: 355; 21 ТУ: 97). Салаш у знач. 'намет, накриття" запо- зичення з угорської, можливо через румунське посередництво |9 У: 163; у закарпатських діалектах слово салаш вживають у таких семан- тичних значеннях: 1) нічліг для вівців та пастухів; 2) нічліг для сторо- жів; 3) приміщення на полонині, де зберігають сир, молоко; 4) колиба, шатро; 5) будь-яка хата на окраїні, де ночують пастухи | 14: 622;
телековий земельний" « угор. іеіер « похідне утворення: від осно- ви «еї- за допомогою суфікса -К | 25 ПІ: 880 -- 881; 8: 171|. Газди й не- імущі, Знов телекові слуги, як давно | 17: 51|. Зустрічаємо і в | 14: 627; 24:391Ї;
тенгериця "кукурудза" « угор. гепееті « угорське утворення |25 ПІ: 838; 8: 171|. Підхопився з тенгериці, скочив під двері, одним махом відкрив їх і затяг за собою засув | 19: 386). Так само і в |21 ТУ: 254; 24: 391). Укр. тенгериця, тендериця |9 У: 544|, кендериця -- запозичення з угорської /епееті "т. с. ; | 14: 627|;
турня "вежа" « угор. гогопу « німецького походження |25 ПІ: 948 -- 949|. На турні давно віддзвонили десяту | 19: 426). Укр. турня башта, дзвіниця! очевидно, запозичення з польської мови; можливо, через угорське посередництво |9 У: 694|;
Унгвар (угорська назва обласного центру Закарпаття) "Ужгород! « угор. Мпеодт. Каталоги виставок барвисті, Давній Унгвар -- пор- тош, міреш, гольд | 17: 19|;
фейгоднодь "старший лейтенант" « угор. /дладпаву « складне слово: частина б- "керівник", що, у свою чергу, походить від іменника Ее| толова' |25 Г. 962 -- 963|, друга частина присвійна форма Бай, тре- тя - пабу у знач. людина, яка керує, |25 П: 15|. Але фейгоднодь не заходив до намету | 19: 75;
філер "угорська дрібна монета" « угор. /йЙег « німецького похо- дження |25 І. 910|. Десять філерів... Дві з діркою -- по двадцять... | 20: 64|. Див. 1|14: 632;
хосен "користь" « угор. паз5гоп « невідомого походження |25 П: 69) (пор. хасен, хосен, хосна, хусен |8: 172 -- 173). І права не маєш, бо він уже в хосен увійшов |20: 158). Хоснувати дієслівний дериват 'ко- ристуватися" -- «Ще один рік не дохоснував!» | 20: 158|. Як зрахувати все, буде угрів із сорок. Є й пустир, а деяку люди хоснують. | 19: 1331). Хосен, хісна |21 ГУ: 411|; деривати хосний, хоснувати (хіснувати) |24: 172 -- 173; 14: 634|;
цімбора "друг, товариш" « угор. сітфота « румунського походжен- ня |25 Г 437|. Прийшли цімбори, молодість далека? | 17: 30). У закар- патських діалектах слово цімбора |24: 423| має фонетичний варіант цимбора |14: 634|;
чарда корчма, шинок" « угор. сзатда « сербсько-хорватського похо- дження |25 І: 482). Що знають стежку в придорожну чарду. | 17: 42. - ПА: 635|. Чардаш у знач. 'вид угорського народного танцю! « угор. сзатааз. Трохи відпочивши, музика б'є чардаш. | 20: 104). Т в 14: 635;
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 65
Барань Є.
шаркань "змія" « угор. 5аткапу « старотюрського походж. |25 ПІ: 493 -- 494; 8: 173|. Єдвабний шаркань, полунична паста. Ще наша руська доля не пропаща... | 17: 44|. Див. і |24: 431;
югас "вівчар! « угор. /ипа52 « іменник /ий 'вівця" невідомого по- ходж. |25 П: 234). В одного югаса аж виперлась бімбовка, В шпиталях сплять кастровані русини | 17: 22|, а також в |21 ГУ: 531; 24: 438; 14: 2991.
Упорядник творів Федора Потушняка під назвою «Повінь» |18| В.Л. Микитась подає словник маловживаних слів. При поясненні слів українською літературною мовою тільки біля слова бачі "дядько! вка- зує на угорське походження. Пропускає пояснення слів кабат, лам- паш, легінь та салаш, мабуть тому, що вони є загальновживаними у західноукраїнських говорах. А в збірнику під назвою «Честь роду» Ва- силь Поп, автор післямови під назвою «Побачений талантом світ», по- дає пояснення таких слів: гаті 'домоткані штани", кочія "коляска", лам- паш тасовий ліхтар", пенге грошова одиниця хортистської Угорщини", погарчик 'скляночка", руд 'дишель", філери угорська дрібна монета, хосен "користь" В іншому виданні |19| він же пояснює значення назв військових чинів угорського походження: олгоднодь 'підпрапорщик, перший офіцерський чин" і фейгоднодь поручник' (у сучасному розу- мінні олгоднодь сприймається у значенні 'молодший лейтенант", а фей - годнодь у значенні 'старший лейтенант"); а також номенів биреш "ба- трак", бойти шкіряні шнури для прикраси", вуйош 'напівпальто", кочій "візник", крумплі картопля", лаба "нога, ніжка", тенгериця 'кукурудза/, турня "вежа". Іменник вуйош у текстах творів Ф. Потушняка вжитий у значенні "піджак", а не в значенні 'напівпальто?, як і в українських го- ворах Закарпаття він розповсюджений у знач. "теплий піджак", курт- ка" | 114: 629).
Із вищенаведених прикладів видно, що В. Поп вважав за потрібне донести читачам значення закарпатських регіоналізмів. У збірці «Кри- нична вода» І. Чендея немає пояснень семантики наявних у мінімаль- ній кількості діалектних слів. П. Мідянка вдається, хоч і рідко, до па- ралельного вживання гунгаризів та їх українських літературних відповідників, наприклад, бокор -- дараба -- пліт; лани -- ланцюг, лан- цюжок. У його збірці поезій «Фараметлики» діалектизмам, у тому числі й гунгаризмам, не дається пояснення.
Серед прикладів знаходимо декілька гунгаризмів, які за своїм первинним походженням є слов'янізмами в угорській мові. Але фоне- тичні та морфологічні особливості свідчать про їх зворотне запози- чення в українських говорах Закарпаття.
До явищ зворотних запозичень в рутенській мові (тобто закар- патському українському діалекті) вперше привернув увагу мовознав- ців Ласло Чопей у статті «Мабуаг 876К а гикеп пуеЇуБбеп» (Угорські слова в рутенській мові) |26: 270 -- 294|, в якій автор наголошує, що серед 436 зафіксованих ним гунгаризмів 14 є зворотними запозичен- нями в рутенській мові. Найгрунтовнішою щодо слов'янських запози-
66 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
чень в угорській мові до сьогодні залишається двотомна монографія І. Кнєжі |28|. Виявлені нами діалектні слова бороцк, гаті, газда, да- раба, кабат, левенте, леквар за походженням є слов'янізмами, однак до українських говорів Закарпаття вони потрапили чепез посередни- цтво угорської мови / угорських говорів. І. Кнєжа указує на конкрет- ну мову-джерело декількох зворотних запозичень: із сербсько- хорватської мови є запозиченнями в угорській мові номени гаті і левенте, щодоаналізу словакабат указується, що цепівденнослов'янізм, леквар -- словакізм, а газда і дараба -- без вказівки на конкретну слов'янську мову чи групу слов'янських мов називає слов'янізмами.
Гунгаризми бойти шкіряні шнури для прикраси" і боканчі "грубі черевики" адаптовано до морфологічної системи української мови за зразком літературних відповідників прикраси і черевики, і вони пере- йшли до категорії іменників РІіигаПа Тапіит.
Гунгаризм голгош "мовчи" « угор. пайівгаз5 (угорське утворення від іменника Раї! чути", яке є давнім словом з фінно-угорської чи ураль- ської доби, |25 П: 35| вжитий у прямій мові, після якого автор подає і український відповідник. Угорське слово голгош, узяте з ужитку угорської армії: От я минулої неділі виголошую казання і чую з хорів: «Голгош! А будь тихо!» | 19: 183; 14: 589);
На основі вищенаведених прикладів можемо зробити наступні висновки:
1. У мові творів І. Чендея мало діалектних елементів, у тому числі гунгаризмів. Автор, мабуть, свідомо уникав їх використання, тому гунгаризми зустрічаються у його творах тільки подекуди. Угор- ські лексичні елементи (їх усього чотири) використано з певною стилістичною метою, зокрема, у трьох випадках у діалогах. Вжиті ним угорські запозичення кабат, легінь, ланц, готар виходять за межі закарпатських говорів, вони розповсюджені у галицьких, буко- винських та лемківських говорах; детальніше в |2: 337 -- 386; 5: 401 - 402; 10:37 -- 48).
2. Ф. Потушняк частіше вдавався до використання закарпатських діалектизмів, у тому числі й гунгаризмів; в аналізованих творах їх на- раховано біля тридцяти. Серед вживаних письменником угорських запозичень є й такі, які поступово архаїзуються, а деякі на сьогодні вже стали історизми, серед них олгоднодь, пенге тощо.
3. Мова творів П. Мідянки відображає сучасний стан лексично- го складу говірки Тячівщини Закарпатської області. У його поезіях відчутний специфічний закарпатський мовний колорит, який, мож- ливо, дещо утруднює сприймання поезій читачами інших регіонів України. Автор не оминає і використання іншомовних лексичних за- позичень, у тому числі й гунгаризмів, що є прямим свідченням дов- готривалих контактів представників різних національностей цієї те- риторії. Тому мова творів П. Мідянки має неабияке значення у збереженні оригінальності діалектного мовлення українців Закар- паття.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 67
Барань Є.
Більшість наведених угорських лексичних запозичень -- це гли-
боко закорінені слова у закарпатських українських говорах. Проник- нення їх у мову художніх творів є свідченням цього.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17
18. 19. 20. 21.
22
23 24
. Альбрехт А. Західноукраїнські лексичні запозичення у творах закарпатоукраїнських
письменників. // Сучасні проблеми мовознавства і літературознавства. Зб. наук. праць.- Ужгород, 2001. -- Вип. 4. -- С. 61 -- 63.
. Балецкий З. О некоторьх венгерских займствованиях в украйнском язьгке. // 5Сидіа
УЗЇаміса. ЇХ. -- Видарезі, 1963. - С. 337 - 386.
. Балецкий 9. Венгерские займствования в лемковском говоре села Комлошка в Вен-
грий. // 5(ийіа ЗІауіса. -- Видарезі, 1958. - Т.М. - С.23 -- 46.
. Балецкий З. Венгерское Кегі в закарпатских украинских говорах. // 5їидіа ЗЇауїса. --
Видарезі, 1961. - Т. МІ. - С.247 -- 265.
. Балецкий З. Из словарного состава украинских карпатских говоров. // 5їидіа ЗЇауїіса.
-- Видарезі, 1958. - Т.М. -- С.399 -- 404.
. Толомб Л. Т. Питання про мову творів письменників Закарпаття у працях І. Франка
та М. Драгоманова. // Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні. Матері- али науково-практичної конференції (Ужгород, 5-6 травня 1992 року). - Ужгород, 1993. - С. 149 -- 133.
. Дзендзелівський Й.О. Спостереження над складом лексики драми О. Духновича
«Доброд'Ктель превьшаєт богатство». // Матеріали наук. конф. -- Пряшів, 1965. - С.151-- 169.
. Дзже Л. К вопросу о венгерских заиймствованиях в закарпатских памятниках ХУЇ--
ХМПІ вв. // 5(идіа ЗіІауіса. -- Видарезі, 1961. -- Т. МП. -- С. 139 -- 176.
. Етимологічний словник української мови: В 7 тт. / Гол. ред. О. С. Мельничук.- К.,
1982 -- 2006. -- Т.І-У.
Лизанець П.М. До питання про мадьяризми в українській мові (На матеріалі творів
О. Кобилянської), // Тези доп. та повідом. до наук. конф., присвяч. 100-річчю з дня
народження О. Ю. Кобилянської. -- Ужгород, 1964. -- С.37 -- 48.
Лизанець П.М. Лексичні мадяризми в художніх творах О. Духновича. // Літера-
турна та педагогічна спадщина О. Духновича. // Тези доп, та повідом. до наук.
сесії, присвяченої 100-річчю з дня смерті О. Духновича. - Ужгород, 1965. --
С.51-- 55.
Лизанець П. М. Діалектизми-мадяризми та їх стилістичні функції в романі М. І. Том-
чанія ,Жменяки". // Тези доп. до ХІХ наук. конф. Серія мовознавча. - Ужгород,
1965.-- С.71-- 75.
Лизанець П. М. Лексичні мадяризми та їх стилістичні функції у новелах М. Томча-
нія. - Розвиток української радянської новели. // Тези доп. до міжвузівськ. наук.
конф. - Ужгород, 1966. - С.106-- 111.
Лизанец П. Н. Венгерско-украйнские межтязьгковье связи. Венгерские займствова-
ния в украинских говорах Закарпатья. -- Будапешт, 1976. -- 683 с.
Лизанець П. М. Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в українських гово-
рах Закарпатської області УРСР. -- Ужгород, 1976. -- Ч. ПІ. -- 326 с.
Лизанець П. Мадяризм. // Українська мова. Енциклопедія. -- К., 2004. -- С. 326.
. Мідянка П. Фараметлики. -- Ужгород, 1994. -- 64 с.
Потушняк Ф. Повінь. - Ужгород, 1985. -- 540 с.
Потушняк Ф. Твори. - К., 1980. -- 495 с.
Потушняк Ф. Честь роду. - Ужгород, 1973. - 246 с.
Словарь української мови. Зібрала редакція журналу "Киевская старина". В 4 тт. /
Упоряд. з дод. власн. матеріалу. Б. Грінченко. - К., 1907 -- 1909.
. Хланта І. В. Літературне Закарпаття у ХХ столітті. Біобібліографічний покажчик. -- Ужгород, 1995. -- 962 с.
. Чендей І. Кринична вода (Сестри). -- Ужгород, 1980. -- 284 с.
. Чопей Л. Русько-мадярский словарь. -- Будапешт, 1783. -- 446 с.
68 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
25. Атпабуаг пусім ібгівпекі-еіітоїввіаі 576їйга. /Вепкб І.отапа (з87етК.). Т. 1-4. -- Видарезі, 1967 -- 1984.
26. Свореу І 4520: Маруаг 876К а гиїеп пуеіуБеп. // МуеЇусидотапуї Кбліетиепуєк ХУІ. -- Видарезі, 1881. -- Р. 270 -- 294.
27. Свйну Вайпі. ЗгатозПаці 876Каг. -- Видарезі, 1935. -- Т. 1. - 573 р. - 1936. Т.П. -- 480 р.
28. Кпіегза Із дат. А табуаг пуєїу 87Їду |буеувпузгамаі 1-П. -- Видарезі, 1955. - 1042 р.
29. Матиз У. Нипвагіап Іоапмогаіз. // Кибіїоууб М. (с4.) Епсусіоредіа ої ОКгаїпе. - Опіуетзісу ої Тогопіо Ргез5, 1988. - Р. 274 -- 275.
УеЇугасега Ватап"
ШЕХІСАЇ, НОМХСАМАХ ЕТЕМЕХТУ ІМ ТНЕ МОВКУ5 ОЕ ОКВАТМАХ УУКІТЕВ5 ІМ ТВАМУСАВРАТНІА
ТЬе рарег Феаїз у єБ "Бе ргобієта8 ої (Лгаїпіап апа Нипевагіап іпіегіапвцаєе сопіасів. ргоуїдез а дезвсгірбіоп ої "бе Нипеагіап Іапецаєє іпНиепсе оп ЄБе Їехіса! еЇетепія іп Бе могК5 ої Тгап5саграбіап у/гіїегя ап согарагез (Бе Ігедпепсу ої ипзаєе ої бе Нипвагіап могд8 іп Пе поусеіз ої 5оміей апа сопсетрогагу у/тіїетз.
Кеуумогаія апа ріга5ез: іпіегіапвиаєе сопгасі, Тгапзсаграїбіап 4іаЇесів, Їехіса! ІЇоапмогая.
Відомі постаті про мову
Якби я задумав описати все те, що можна знайти цікавого в Малій Росії для людини, котра шукає в найменших речах безкінечно великих слідів премуд- рості Божої, то справа моя вимагала б не одного року, Детальний опис старо- давнього й теперішнього, фізичного й морального стану країни цієї склало б превелику книгу. Кожний знає, що в ній були раніше свої власні державці, вона розділялася так, як і інші області нинішньої Російської імперії, на князівства та наділи, після того на воєводства та повіти, потім на полки та повіти, потім на намісництва й повіти і, нарешті, на виконання благословенного визначення ке- руючих усіма Росіями доль, розділена на губернії й повіти ж, або уїзди. Всякий знає, що малоросіяни з усіма іншими слов'янами одноплемінні і зберегли досі деякі свої обряди і повір'я, властиві кожному народові доти, доки він виформу- ється освітою. Всякий знає й те, як вони до цього часу відрізняються від усіх інших народів, і навіть від своїх земляків, одягом, мовою і багатьма іншими рисами, частково описаними в різних Історіях, Землеописах, Подорожах і За- писках. Отже, досить буде мені покласти на папір одну слабку тінь зникаючого наріччя! цього близького по сусідству зі мною народу, цих люб'язних моїх спів- вітчизників, цих моїх співбратів, що походять від єдиної зі мною гілки.
Коротко скажу, що кілька років живучи в Малій Росії, я міг досить пристосу- ватися до національного характеру її жителів. Я знайшов у них щось приємно- меланхолійне, що відрізняє їх, можливо від усіх інших мешканців земної кулі. Для них властива уважність, гострота, нахил до музики і співу. Хлібосольство й простота вдачі їх суттєві риси. У вчинках дуже прості і ніби дещо грубі; у ділах справедливі, в розмовах відверті, хоча часто тонкі і дуже хитрі; у намірах грун- товні. Люблять охайність і чистоту. Займаються найбільше тим, що належить до економії; працюють повільно, але надійно. У пристрастях рідко спостерігають поміркованість. До наук схильні, здається, від природи. Пісні їхні майже завжди томливі, але цікаві, особливо для поетів, задуми, що криються в них, невимуше- на передача думок і завжди виблискуюча якась ніжність і невинність - незрів- нянні! Що може бути більш вражаючого, як слухати, коли малоросіяни вечорами приємних літніх днів, зібравшись гуртом і сидячи на пагорбку в колі, співають свої тужливі пісні? - Тоді луна, що віддається навколо, приносить з полів | з лісів до чутливого серця найзворушливіші тони!
О.П. Павловский, 1818
М ово наріччя виступає у Павловського як абсолютний синонім до мова.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 69
УДК 811.161.2:373.7 В'ячеслав Васильченко (м. Київ)
ОБРЯДОВОМОТИВАЦІЙНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНСЬКИХ ЕТНОФРАЗЕМ (на матеріалі поховальних фразеологізмів)
У статті розглянуто фразеологічні одиниці української мови, генеза яких закорінена в традиційній поховальній обрядовості. Внутрішня форма таких одиниць відображає стереотипи сакралізованої поведінки, визначеної обрядовими канонами. У них реалізу- ється специфіка національного світосприймання. Символічна природа обрядової реаль- ності детермінує появу обрядових фразеологізмів, генотипами яких є переважно назви обрядодій.
Ключові слова: архетип, реалема, поховальний обряд, фразеологізм, обрядодія.
Фо несучи у собі залишки різних (родинних, кален- дарних) давніх обрядів, разом з рештою стійких мовних оди- ниць, що відображають стихію народної духовної культури (етно- фраземи), утворюють "сакральну народну фразеологію" (М. Толстой). Етнокультурна інтерпретація таких фразеологічних одиниць, на дум- ку В. Коваля, пов'язана з численними складнощами, адже перед дослідником-лінгвістом у такому разі постає потреба апелювати не тільки до власне мовних, але й до складних (зазвичай архаїчних) по- замовних закономірностей, малодоступних відомостей | 18: 193|. Вод- ночас взаємоперехрещення фразеології та етнографічної науки має давню дослідницьку практику. Так, у багатьох слов'янських збірниках паремій, укладених протягом ХУПІ-ХІХ ст., часто містяться етно- графічні коментарі, а в етнографічних працях дослідники викорис- товують фразеологічний матеріал для ілюстрації, увиразнення того чи іншого об'єкта як своєрідну етномовну даність. Останнім часом помічаємо посилення цього "взаємодисциплінарного" тяжіння, яке в етнографів зумовлене загальною зацікавленістю етнолінгвістикою та пошуком нових, точніших методів опису, а у фразеологів -- потребою
О В.М. ВАСИЛЬЧЕНКО, 2009
70 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
використання екстралінтвістичного матеріалу для коментування бага- тьох мовних фактів, з одного боку, і відкриттям унаслідок цього за- гальнометодологічних перспектив, з іншого |26: 379).
Загалом же, справедливість ідеї комплексного підходу до ви- вчення багатьох історичних об'єктів, у тому числі -- й історії мови 163: 18--19|, підтверджується очевидною проекцією мовного феноме- на на культуру етносу, його філософію, історію, психологію, побут, релігію, звичаї, менталітет, художню творчість, етнографію, етнопе- дагогіку. Ці багатопланові зв'язки виступають об'єктом вивчення ет- нолінгвістики -- міждисциплінарної науки, яка розглядає мову як творчий продукт її носія (певного етносоціуму), як ключовий компо- нент і водночас рушій етнокультури |13: 8|. Етнолінгвістика, отже, -- це наука про національно-мовне життя |20: 471.
Етнолінгвістичні студії останнім часом набирають в україністиці усе нових обертів, оскільки сучасний світ характеризується намаган- ням народів "визначити власне обличчя, глибше пізнати національний дух, менталітет, культуру, мову" |34: 55|. Саме "наявність" власного на- ціонального обличчя дає шанс Людині бути у вічному; та й сенс існу- вання будь-якої нації (народу), як вважають дослідники, полягає у її культуроносності |62: 327|; саме через національну індивідуальність людина входить у людство |6: 63). Водночас для того щоб певний соці- ум зрозуміти цілком, потрібне розкодування хоча б деяких фрагментів його родової пам'яті, уміння зчитувати інформацію про нього, яка у різних формах продовжує жити з нами |?9: 8|. Однією з таких "інфор- маційних форм" є, звичайно, мова. У тріаді "етнос -- мова -- культура" мові належить особливе місце: саме мова є "водночас і знаряддям, і продуктом духовної діяльності людей, і матеріальним носієм між- суб'єктної інформації, що інтегрує духовну діяльність людини в поле духовної діяльності етносу, лежить в основі цього нерозривного взаємозв'язку" |27: 29|. Аналізуючи зв'язок мови 1 культури, Е. Сепір вважав, що культура -- це те, що робить і думає певне суспільство, а мова -- це те, як воно думає |42: 193|. Займаючи провідне місце серед національно-специфічних компонентів культури, мова виступає од- ним з найвиразніших засобів репрезентації національної самобутнос- ті. Вважаючи мову душею народу, дослідники душею мови справедли- во визначають її фразеологію, адже фразеологічний склад є яскравим і своєрідним носієм національно-культурних особливостей мовної системи, оскільки фразеологія виступає тією сферою мовної діяльно- сті, "де, з одного боку, в мовних фактах яскраво відбиваються етно- психологічні особливості соціуму, а з другого, - чітко простежується вплив мови на формування його менталітету" | 13: 331.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю етнолінгвіс- тичних розробок у сфері відображення мовними одиницями етно- культурного (обрядового) фону.
Метою дослідження є з'ясування аспектів відображення україн- ськими поховальнообрядовими фраземами етнокультурної семантики.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 71
Васильченко В.М.
Об'єктом дослідження обрано українські поховальнообрядові фраземи.
Розглядаючи фразеологізм як "текст у тексті", "мікротекст", вар- то пам'ятати, що в системі мови він виступає репрезентантом "ма- кротексту", того вербального етнокультурного утворення, у процесі згортання якого і виник обрядовий фразеологізм (далі - ОФ), У та- кому разі міжкатегоріальний мотиваційний вектор у діалектичній діаді "культура »? мова" спрямовується від культури до мови, засвід- чуючи факт вторинної семіотизації, яка констатує наявність подвій- ного знакового відбору, що у свою чергу робить вищим ступінь аксі- ологічності відібраних у процесі вторинної семіотизації смислів |З: 20). Про те, що свої епічні перекази (тезр. культурні тексти) народ зберігає в окремих висловах (загадках, коротких замовляннях, при- слів'ях, приказках), говорив ще відомий український етнограф Г. Бу- лашев, стверджуючи, що "поема скорочується до загадки; прислів'я народжується з легенди" |24: 16|. На думку О. Потебні, "певна части- на байки стає прислів'ям завдяки тому, що інша частина її міститься в думці Й готова з'явитися на нашу першу вимогу для пояснення цього вислову; але перша частина байки наявна, залишається без будь-якої зміни" |31: 97.
Намагаючись "розгорнути" текст фразеологічної "згортки", слід пам'ятати, що фразеологія -- перш за все історична дисципліна і що дані історичної фразеології для загальної теорії фразеології мають більш важливе значення, ніж для інших дисциплін |43: 82|. Пов'язане це з тим фактом, що історія формування національної фразеосисте- ми перебуває у діалектичній єдності з формуванням світоглядних засад етнічного розуміння макрокосму в онтологічному Його осяг- ненні, оскільки відбір ментальних образів, їх вербальне втілення -- це "результат культурної інтерпретації самих фрагментів дійсності з метою виразити ставлення до них -- ціннісне чи емоційно значуще" Г Там самої.
Як відомо, антропологічна парадигма гуманітарного циклу нау- кових досліджень щодо лінгвістики центральним об'єктом визначає людський фактор у мові. Крізь призму фразеосистеми цей постулат набирає особливо актуального звучання, оскільки у фразеологіч- ному корпусі мови "концептуалізовано не тільки знання про влас- не людську, наївну картину світу і всі типи відношень суб'єкта до її фрагментів, але й начебто запрограмовано участь цих мовних сут- ностей разом з їх вживанням у міжпоколінній трансляції еталонів і стереотипів національної культури" |43: 9|. Справедливо визначена дослідниками здатність фразеології до "історичної акумуляції" (тоб- то збереження у своєму складі застарілих слів, архаїчних форм і син- таксичних конструкцій) особливо яскравий вияв знаходить у змісто- вому спектрі | 225: 51).
Фразеологізми, на думку О. Кононової, -- це "універсальний банк даних", який утримує в собі інформацію про навколишню дійсність
72 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
певного етнічного хронотопу, про особливості виникнення у свідомо- сті сучасника цієї дійсності (який творив її, пізнавав і відображав вер- бальними засобами) образів, що стали основою фразеологічної номі- нації |21: 35.
Поряд з народженням та одруженням смерть є головним, "поро- говим" етапом життя людини |22: 197|. Людина обрядової (міфологіч- ної) свідомості смерть ніколи не сприймала як акт природний і неми- нучий: для її примітивних поглядів і вірувань це - результат дії якоїсь злої сили, ворогів чи іноплемінників. Розуміння природності смерті приходить пізніше, коли свідомість розвивається до рівня "реалізму думки" |7: 145|. В екзистенціальній системі українського народного світогляду вона мала неабияке значення: з одного боку, смерть усві- домлювали як невиправне і невимовне горе, а з іншого -- як невідво- ротний і - тому -- закономірний фінал будь-якого існування, як при- родне явище |30: 11|: Як народисся, то треба й померти; Як не живеш, а все ж труни не минеш; Сей світ позичений; Уродився, оженився та й вмер; Від смерти и в печі не заховаєшся; Від смерті а ні відхреститися, а ні відмолитися |76: 369 - 370|; Боятися смерти -- на світі не жить; Нехай мруть, та дорогу труть, а ми сухарів насушимо, та й собі ру- шимо | 1: 215).
Смерть людини супроводжували відповідними (похоронним і по- минальним) обрядами, звичаями щодо яких визначалась модель са- кралізованої поведінки соціуму, реалізація якої мала на меті забез- печити здійснення переходу "на той світ", де буде продовжуватися життя померлого члена роду. Похоронний обряд належить до Ієз гі(е58 Де раззаєе (А. Геннеп) -- обрядів переходу, -- адже у процесі його від- прави здійснюється перехід людини з одного стану до іншого, який ритуально закріплює зміну її статусу, що осмислюється "у просторо- вих категоріях - як в и х ід з одного локусу... тав Хі д до іншо- го" | 33: 31|. Особливістю похоронного обряду було те, що він повинен був забезпечити правильний перехід душі померлого в інший (той) світ, світ померлих предків. Водночас поховальна обрядовість мала на меті охорону живих від небезпечного пливу духу небіжчика. Цей факт і зумовив поділ похоронної обрядовості на дві основні частини -- по- хорон і поминки |29: 179). Покійник в обряді лімінальна істота: він втратив ознаки попередньої сутності, але ще не набув наступної, він наблизився до межі, яку за допомогою обряду перейде.
Для етнолінгвістики (як і для етнології) похоронна обрядовість виступає необхідним і багатим матеріалом, за допомогою якого можна інтерпретувати багато інших традиційних обрядів як життєвого, так і календарного циклів (шлюбний обрядокомплекс, зимові святки); вод- ночас поховальна обрядовість перебуває у зв'язках з багатьма найдав- нішими фольклорними мотивами та метафорами: вона може як пояс- нювати їх, так і сама пояснюватись багатьма жанрами усної народної поезії (особливо -- її малими формами: загадкою, замовлянням, про- кльонами) |33: 18 - 19Ї.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 73
Васильченко В.М.
Парадигму похоронного обряду складали обрядодії та форми ри- туальної поведінки, функціональним призначенням яких було спові- стити про смерть члена соціуму, підготувати його до проведення самого похорону, саме поховання, а також прощання соціуму з небіжчиком.
Услід за С. Толстою вважаємо цілком виправданим підхід О. Се- дакової до вивчення похоронного обряду, який полягає у розгляді змістовної єдності трьох його планів: ментального (народні уявлен- ня про смерть та загробне існування), ритуального (тезр. акціональ- ного. -- В.В.) (традиційний комплекс поховально-поминальних обрядодій) і вербального плану (мовні способи їх позначення та ви- раження) 48: 8|.
Коли людина помирала, її хоронили відповідно до обрядових норм соціуму -- "як належить": "Умерла старуха; ее как следует (виді- лення наше. -- В.В.) похоронили" |16: 345. Такі космологічні уявлен- ня знайшли своє відображення у білоруському сталому вислові люцка смерть и похова -- "правильно здійснений поховальний обряд" |33: 223|. Порівняймо щодо цього українські паремії, які вміщують ідею тяглості споконвічних народних традицій і звичаїв: Так за батьків було, так и нам треба; Як діди и батьки наші робили, так и ми будемо 76: 70.
Невиконання поховального обряду (і поминальних ритуалів) вносить хаос у життя, що є деструктивним станом екзистенції, оскіль- ки в її результаті відбувається руйнація космосу (впорядкованого, узвичаєного, відлагодженого життя) певної родини (роду). У відомій роботі Дж. Фрезера наводиться картина передбачення пророка Єре- мії про спустошення Юдеї: "Народ буде вмирати і нікому буде ховати покійників і здійснювати за ними звичайні траурні обряди. І умруть великі і малі на землі сій; і не будуть поховані, і не будуть оплакува- ти їх, ні терзати себе, ні стригтися ради них" (Єр., 16,6) |61: 442). Як бачимо, згідно зі звичаєвими канонами багатьох етносів смерть не- одмінно повинна супроводжуватись відповідними обрядодіями. По- рівняємо українське: Умер козак та й лежить, та й нікому зату- жить; Голосить, наче по мертвому |76: 75, 139).
Водночас відправа поховального обряду за всіма канонами (він, до речі, виявився найконсервативнішим елементом культури через стійкість уявлень, що лягли в основу його формування), "з усякою увагою, щоб не нарушити інтересів покійника, не образити його і не зіставити в потребі по щось вертатись до старого житла і до покине- ної родини" |7: 146|, гарантувала "дружні стосунки" з померлим, страх перед яким для живих переважив архетипне почуття вшану- вання предків: за народними уявленнями, порушення обрядових ка- нонів (скажімо, невиконання ритуалу принесення обов'язкової жерт- ви померлому) призведе до того, що покійник "не пробачить, а своє візьме" |11: 41.
Про регулятивну функцію поховального обряду щодо наведен- ня балансу в універсумі родини після внесення в нього хаосу смертю
74 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
свідчать факти захоронення труни без померлого (це стосувалося ви- падків, коли людина гинула десь далеко чи пропадала без вісті) з до- триманням усіх визначених звичаєм обрядових норм, як це робиться при справжньому похованні.
Будучи багатоплановим структурним утворенням, обряд залишив свої глибокі сліди (поряд з іншими царинами діяльності соціуму) та- кож і в мові. Тому залучення обрядового дискурсу до етнолінгвістич- них розробок у сфері відображення мовними одиницями етнокуль- турного фону видається нам цілком закономірним та перспективним. Цікавим у цьому контексті виступає з'ясування аспектів відображен- ня українськими поховальнообрядовими фраземами етнокультурної семантики. Як показують наші спостереження, багато поховально- обрядових номінацій виступили генотипами відповідних обрядових фразеологізмів. Розглянемо деякі з них.
Обрядовий етап підготовки людини до останнього на цьому світі ритуалу відображає фразеологічна одиниця (далі - ФО) дбати про ладан і домовину -- "готуватися до смерті" |60: 161). Опис цієї обря- додії зафіксовано в етнологічних записах: "одив за десять до смерти покийний панотець (царство их души!..) зробили соби домовину; гор- батоди не хотили, а таку -- з дошкою, з лисковими колками, та й лат- ку вкинули в рижку (щоб души полегкість була виходити на страшний суд); дубову та просторну, та й лягли в ню, та й попробовали, чи не буде коротка або вузька. Чарна, -- кажуть нам, -- хата, буде вична!" Потим поставили ий у комори, та й насипали повну самой кращой пше- ници, та ту пшеницю кожен год старцям и роздавали, а новою наси- пали упьять" |75: 202|. Очевидно, ритуал підготовки домовини ще за життя -- явище хронологічно раніше, оскільки в записах Чубинського повідомляється, що виготовлення домовини задовго до смерті трапля- ється доволі рідко |Там само, а нерегулярність обрядодії свідчить про її відмирання.
Про наближення кінця чийогось життя народна свідомість ро- бить висновок, апелюючи до обрядової концептосфери. Порівняємо щодо цього фразеологізм скоро вже коржики будуть "про набли- ження чиєїсь смерті", який М. Номис етимологізує так: "Се б то, вмре затого. Коржики роздають за душу, під церквою або в хаті, найпаче дітям |76: 369|. У тій же збірці М. Номиса натрапляємо на сталі ви- слови, що передають ритуал поминального дарування: "На вареника та помбяни чоловіка Каленика!" -- "Чорт би твого батька з Калени- ком, попік руки вареником!"; "На, дідусю, панпушку, та помебяни 00- чку Марушку!" -- "Бодай чорти твого батька з Марушкою, попік руки панпушкою!" |76: 527|. У записах поховального обряду П. Чубин- ським повідомляється про роздавання солодощів під час руху жа- лобної процесії: 7...кто-нибудь из пожильх, идя за гробом до могильі, раздаєт "коржики з медом и бублики" |75: 203|. Про чиюсь скору смерть сигналізує також семантика ФО сорочка цвінтаром смер- дить, до складу якої входить реалема "цвинтар", що функціонує у
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 75
Васильченко В.М.
фразеологізованому контексті сталого вислову Сорочка цвінтаром смердить, а ще б танцювалось |76: 547). Близьку семантику мають ФО скоро лапті сплетуть, скоро будуть лапті "скоро хтось по- мре" |60: 161), внутрішня форма яких відображає ритуал взування померлого (Пор. "Як умре чоловик, то дго обмивають и кладуть на 2го все те, в чим ходив. На ноги надивають Єму постоли, а на голову шапку" |75: 1971.
Спосіб подолання відстані до сакрального місця переходу помер- лого до іншого світу відображає цілий ряд українських фразеологіз- мів. Серед них - ФО посадовити на санки (на саночки) репрезентує зв'язки з реліктовим обрядовим способом поховання, який дослідниця поетики поховального обряду О. Седакова називає "легендарним дав- нім обрядом убивання старих" і кваліфікує як український |З33: 230). За свідченням відомого фразеолога В. Ужченка, "на Русі раніше покій- ників ховали на санях, навіть улітку. Волоком тягли їх на горб, обкла- дали хмизом, оббризкували півнячою кров'ю і запалювали" |358: 26). У літописах знаходимо описи згаданих обрядодій: "В літо 1015... загор- нули Володимира в килим... Потім, поклавши його на сани, відвезли й поставили у десятинній церкві, яку він сам збудував"; "В літо 1078. Тіло ж убитого Ізяслава взяли і повезли в човні, і вийшов назустріч йому весь Київ. Поклали його на сани і з печальними співом повезли в місто" |Там само|. Порівняємо щодо цього білоруський діалектний вислів глядзець на паповьг сані -- "погано себе почувати, готуватися до смерті". Етнокультурний фон аналізованого фразеологізму підтри- мується фразеологізованими формулами, вміщеними у збірці М. Но- миса: Не в свої сани вліз та Санна ізда -- ангельська ізда, але дідчий ви- ворот |76: 427, 504|. Отже, в системі одного з різновидів поховального обряду реалема "сани" виступала своєрідним "засобом транспортуван- ня" небіжчика до місця переходу до іншого світу. Ця обрядова особли- вість відображена українським фразеологізмом посадовити на санки (на саночки).
Фразеологізм вирядитися на той світ -- "померти" ("Ну що ж, пане доне Луїсе, іншої ради нема -- наберіться терпіння та вер- тайтесь мерщій додому, як не хочете вашмость, аби татко ваш, а мій пан, на той світ не вирядився") |71: 389| відображає один з по- ховальнообрядових канонів, відповідно до якого померлого одягали у найкращу (як колись казали на Україні, "празничну", одежу), про що знаходимо інформацію у матеріалах П. Чубинського: "Померлого обмивають і потім одягають в кращу святкову одежу" |75: 191). Смерть -- це дорога, а в дорогу українці завжди одягаються у най- краще.
Внутрішня форма частини українських поховальнообрядових фразем відбиває особливості обрядового розташування тіла померло- го та його органів. До таких ФО належить фразема руки згорнулися "хто-небудь помер" ("Так вік вкоротився... Згорнулися руки, Що й ка- мінь змогли б чарувать") |70: 769|. Генотип цього обрядового фразео-
76 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
логізму уміщують українські голосіння: "Мамко моя, зозулько моя,... / Нащо сьте свої ручки навхрест склали" |7: 154|. Наявний він і в запи- сах похорону П. Чубинським: "Молчишь, сложивши ручки; идешь на- встречу Спасителю, и твой уста уже славословят Его. Тьг уже не здесь, а там, там ликуешь со святьми" |75: 193).
Поховальнообрядовий фразеологізм витягти (витягнути, простягти, простягнути, протягнути, випростати) / витягати (витягувати, простягати, випростувати) ноги наділений коно- тацією зневажливості і має значення "померти (про людину)" (Чен скільки дурних, що тягнуться, тягнуться, піт їм очі заливає, вони його злизують, а потім -- бац -- простягнув ноги, нічого вже йому не треба") АБО "здохнути (про тварину)" ("Візьмеш моїх пару ко- ней, бо і їм тут не солодко. Того й дивись, що ноги простягнутьг") |70: 110) (пор.: витягти ноги -- "гинути, помирати" ("Як фюрер ваш / В кінці дороги / Прийняв пілюлю й витяг ноги") |45: 49). Генотип цього фразеологізму теж виступає фрагментом опису ритуального розташування органів тіла померлого. Порівняємо щодо цього ури- вок з голосіння: "Мамко моя, зозулько моя, / Що сьте свої ніжки зло- жили" |7: 1541.
Іншим фразеологізмом аналізованого типу є заплющувати (закривати, замикати ї т. ін.) / заплющити (закрити, замкну- ти і т. ін.) очі, який означає "умерти" ("Хіба ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з то- бою") |70: 316). Знаходимо його і в словнику Грінченка: заплющити очі -- "умереть"(Тоді я тебе забуду, як очі заплющу") |АА І: 81). Як свідчать етнологічні записи, у процесі обрядової підготовки помер- лого до поховання його "кто-нибудь из родньх следит за тем, чтобеі у покойника глаза бьли плотно закрьшть; если же они закрьіть не совсем, то значит, что еще кто-то умрет в том доме. Поверье зто повсеместног" |75: 191|. Генотип аналізованого фразеологізму наяв- ний у текстах голосінь: "Мамко моя, зозулько моя, ... / Нащо сьте свої очка зажмурили" |7: 154|; "Отец и мать покинуть тобою, отец и мать проливают горячие потоки слез. Они перестанут пла- кать, когда очи их вьисушатся и закроются навеки. Тебе бьг следова- ло схоронить меня. О, лучше бьг я не видела божьего света" |75: 193|. Образну підтримку аналізованому фразеологізму надають народні прикмети та приказки. Так, у роботі М. Номиса зафіксовано одини- цю "Не на вмірущого!" і дається її тлумачення: "Як у мерця очі не за- плющені -- на вмірушого, а заплющені -- ні", а також приказку "Умер та й дивицця!" | 69: 51, 372|. Пор.: Ото вже не люблю, як хто вмре, та ще дивицця | 69: 249).
Генотипом фраземи лягти вздовж лави (на лаву, на лаві, на столі і т. їн.) -- "померти" ("3 такої страви ляжеш вздовж лави") 170: 455|, а також синонімічної їй лежати на лаві (на лавці, на столі) -- "померти, бути покійником" ("Далі з'являвся голубий ряст, а прадід наказував зірвати його швиденько і топтати... а хто не
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 77
Васильченко В.М.
встигне -- тому на той рік рясту не топтати, на лаві лежати") 170: 419 - 420| виступає назва однієї з похоронних обрядодій, опис якої знаходимо в матеріалах П. Чубинського: "Покойника, после смер- ти омьтого и одетого в чистое белье, кладут на лавке, под тою стеною, где два окна. В головах ставят зажженную свечку, а на окне стаканчик с чистою водою. Крестьяне верят, что душа может воз- вратиться к телу покойника в продолжение трех дней после смерти - она в зто время тьет воду"; "Погребение помолвленной невесть весьма трогательно. Ее одевают в нарядное платье, как под венец, голову убирают цветами и потом кладут на стол, подле окна, во- круг зажигают свечи; в головах читают псалтьрь"; "При похоронах детей в Каневском уезде отличительная черта от прочих местнос- тей та, что на столах кладут только тех детей, которье не до- стигли еще шестилетнего возраста. Если же ребенку исполнилось шесть лет, то его кладут на лавках" |75: 192). Фольклорний дис- курс теж фіксує генотип аналізованого фразеологізму: "Той чоловик як прьгнав додому волив, ввийшов в хату и баче, що жинка его льжить мертва на лави" | 28: 367.
У синонімічних зв'язках зі згаданою ФО перебуває фразема з конотацією зневажливості витягтися (витягнутися) вздовж лави, що означає "померти (про людину)" ("Але я колись таки спи- шу твою шкуру вздовж і впоперек! -- у жовтих очах густішає зло- ба. - То й сам вздовж лави витягнешся! -- стиснув сухий кулак") 170: 1101.
Отже, генотипи згаданих фразеологізмів фігурують як назви об- рядодій, які вчинено над тілом небіжчика для надання йому статус- них ознак: перерахунок зовнішніх характеристик померлого, яких він набув уже як об'єкт обрядового дійства, виступають символами його нового статусу.
Походження фразеологізму винести/виносити ногами вперед (наперед) кого -- "умерти або поховати кого-небудь" ("Якщо живим не можна вийти звідси -- вперед ногами винесуть мене") |70: 96| за- корінене у здійсненні ритуалу "прощання" небіжчика з хатою, що був пов'язаний з культом померлих предків і виступав складовою части- ною похоронного обряду: померлого виносили ногами вперед, щоб він уже не повернувся |23: 228|: "Покойника из избьг вьносят ногами впе- ред и при вьносе «домовиною» стукают триждьг о порог -- "семьянин одкланяєеться послидний раз семьи" |75: 203).
Одним з двох значень фразеологізму розбити (побити) глек (гле- ка, горщик, горщика, макітру 1 т. їн.), окрім "розірвати, порушити дружні стосунки, посваритися", є також і "розірвати сімейні узи; розлу- читися" |70: 743 - 744). Це значення пов'язується з обрядодією, яка ви- конується в системі поховального обряду: "В приднестровских деревнях при вьтосе мужа из дому жена бьет новьй горшок и по всему двору посьтает овсом'" |75: 203|. На думку В.Ужченка, "цим позначається за- непад господарства після смерті чоловіка" |60: 2931.
78 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
Фразеологізм ставити / поставити хрест має два значення: "1. Переставати покладати надії на когось, щось, думати, згадувати про кого-, що-небудь (І сей туди ж, докоряє! Я ж йому писала: по- ставте наді мною хрест! Чого ж йому ще треба?); 2. Переставати займатися чим-небудь, робити щось" (Порфирові стало тоскно на душі. Піти б у школу та сказати: - Ось я вернувся й на минулому ставлю хресті!) |70: 857|. Отже, як видно, обидва цих значення сиг- налізують про завершення чогось, якоїсь певної дії. Саме таку семан- тику має однойменна похоронна обрядодія, виконувана після зако- пування гробу з тілом: "плач матери ужасен: она кричит и вмрьваєтся из рук поддерживающих ее, но вот гроб засьтан уже, тогда в головах покойницью вкапьвают большой деревянньшй крест"; "гробокопатели остаются на могиле до тех пор, пока не засьтлют могильш и не поставят на ней деревянного креста" |75: 204, 205|. Як видно, обрядодія "закопати /поставити хреста" має семантику закін- чення. Назва цієї обрядодії виступила генотипом відповідного фра- зеологізму.
Цікавим з погляду своєї внутрішньої форми виступає фразеоло- гізована формула висписся в човні (або: в дубі) | 69: 576| - "виспиш- ся після смерті". У матеріалах казкового епосу знаходимо ілюстрації давніх народних вірувань, відповідно до яких смерть уявлялася як сон ("Два королевича" | 13: 285|; "Настасья Прекрасная" |13: 303, "Тван Богданець" |14: 162|). На зв'язок смерті і сну вказує Л.Дунаєв- ська, яка вважає, що "мотив сну - як мотив смерті і відродження -- споріднений з давньоміфологічним мотивом вмираючого і воскреса- ючого божества", він "сягає генези тотемного покровителя, здатного воскресити посвяченого у світ предків" |10: 387.
Одним з численних архаїчних способів захоронення було похо- вання у човнах: оскільки, за прадавніми віруваннями, царство мерт- вих, куди необхідно було відправлятися душі після смерті людини, розташовувалось за морем (океаном), то й дістатися до нього можна було тільки на човні. Звісно, така обрядова функція човна могла ви- никнути й утрадиційнитися у народів мореплавного способу життя. Звідси -- казковий летючий корабель: "Дурень прокинувсь, коли гля- не -- аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались -- тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів -- нижче неба, вище землі -- й оком не зглянеш!" | 14: 94). Він, як і крила- тий кінь, що у міфології та фольклорі теж виступав засобом подо- лання шляху до царства мертвих (того світу), розвинувся з птаха, можливо, через етап спалювання чи підняття на поміст. До речі, чо- вен теж міг мати форму птаха, як обрядова хатина в обряді ініціації мала форму змія. В. Пропп свідчить про існування форм поховання на деревах та у стволі дерева |32: 176 -- 180.
Як свідчать українські історичні лексикографічні джерела, сло-
с
во "дубь", окрім прямого, мало також значення "большая вьідолб-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 79
Васильченко В.М.
ленная изь цільнаго дерева лодка"|5: 125|; "большая лодка, вьідолб- ленная изь дерева"|44 І 451|. Ці уявлення та архаїчні обрядодії лежать також і в основі внутрішньої форми ФО до свого берега при- чалив навіки ( умерь") |44 ПІ: 451.
У пізніші часи останню свою дорогу небіжчик міг долати у двох варіантах: його або везли на волах, або несли на марах. За свідченням П. Чубинського, "якщо кладовище далеко, то тіло покійника ставлять на віз і везуть на волах; якщо близько, то несуть на "марах" |75: 203). Марами називаються "поховальні ноші" |33: 223|. Цю обрядову форму "транспортування" тіла небіжчика відображає фразеологізм-прокльон бодай (чи щоб) на марах винесло (винесли) кого, який "уживається як побажання комусь смерті" ("Бодай уже на марах винесли або мене, або її, бо ми ніколи не помиримось!") | 70: 96). У Словнику Б. Грін- ченка, крім згаданого, (Щоб тебе на марах винесло! "желаю теб' смер- ти (проклятіе)" |44 П: 406) зафіксовано також сталий вислів щоб тебе на дрюччі винесли!, значення якого подається як "пожеланіе смерти" (дрюччя -- толстьжя палки) |44 І: 450|. Про місце, до якого несуть на марах, говориться в паремії "як візьмуть на мари та понесуть до ями" 169: 269). Форма цих фразеологічних одиниць відображає обрядову дійсність, а в значенні використано обрядову символіку. Порівняємо щодо цього вислів з Номисової збірки "Жаль батька, та вон несуть" 169: 185|, який уміщує фонову інформацію про спосіб пересування не- біжчика до місця вічного спочинку ("несуть"). Образно подає дорогу до могили дискурс української загадки: "Бігунці біжять, ревунці ре- вуть, сухе дерево везуть (мертвяк)" | 69: 651).
Серед побажань смерті комусь у Словнику Грінченка зафіксовано фразеологізовану формулу щоб тебе очеретиною зміряли і наведено фонову інформацію, у якій походження вислову виводиться з "обьтчая м'врять мертвеца камьшиною" |44 ПІ: 81).
Іншим побажанням смерті, походження якого корениться в похо- вальному обряді, виступає фразеоформула щоб, бодай подзвонило- ся! -- "пусть зазвонять (надь тобой мертвьм»)" -- (Що не по їх, зараз: «щоб і подзвонилось, щоб і закурилось!") |44 ПІ: 240|. Оповіщення церковними дзвонами про смерть якогось члена громади здійснюва- лось уже в християнські часи. Раніше знаками оповіщення виступали розпалювання вогнища перед двором померлого, вивішування на ві- кнах білих хусток, звуками трембіти | 17: 178|. Факт смерті активував у соціумі відповідні стереотипи соціонормативної культури, призво- див до зміни культурно-побутової символіки й атрибутики, перетво- рюючи хату, де був померлий, на сакралізовану територію: дівчата у такій хаті ходили з розпущеним волоссям, а чоловіки -- без головних уборів; віталися тут не звичайним "добрий день", а ритуальною фор- мулою "здорові будьте" |28: 200).
Обрядовий спосіб оповіщення громади про чиюсь кончину за допомогою дзвону мотивував цілий ряд "дзвонових" фразеологізова- них формул: по душі дзвонити "звонить по мертвомг»" |44 І. 460|;
80 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
дзвонять по душі "сповіщають про чиюсь смерть" (Царство небесне, вічний спокій переставшійся душі (кажуть, як почують, що дзвонять по душі) |69: 372, 55|; кивати дзвонами "звонить" (За шинкаром мо- лоденьким дзвонами кивають, а шинкарку Явдосеньку кіньми ростя- гають) |44 П: 236|; дати на дзвони "заплатить, чтобь звонили по умершемь" (Дали на дзвони й панахиду) |44 І: 355|; давати на по- дзвінне |72: 192| "заплатити за оповіщення про смерть".
В етнологічних записах знаходимо свідчення і коментарі щодо призначення і функцій аналізованої обрядодії: "Если кто долго «ко- нае» и при зтом сильно мучится, звонят «по души» и «дают на по- дзвинне». (...) Во времена козачества, и даже в недавнее время, тому назад лет 25, похоронь сопровождались всеми жителями. Если кто умирал, звонили по душе в колокол протяжно и зауньквно. (...) Когда умирает кто-нибудь, то роднье сейчас бегут к пономарю и просят его позвонить по душе покойника" |75: 191 - 192).
У текстах голосінь народна уява образ дзвону перекодовує із за- собу сповіщення про смерть на засіб повернення померлого з лімі- нального стану до світу живих "Задзвоніть дзвони, задзвоніть, / Та мою мамку збудіть!" |7: 154|.
Походження побажання тут тобі й хата! ("туть теб'к и смерть, тут теб'Жк и конець") Б. Грінченко виводить з обрядової опозиції "хата (мо- гила) -- курінь (дім): "Вь Подоліий хатою назьтвают иногда могилу, а дом» тогда курінем. Хати наші на цвинтарі, а вас просю до куріня..." 144 ТУ: 388|. Іншу опозицію маємо у записах Чубинського, де проти- ставляється "стара" і "нова" хата. Так, наступного дня після смерті ко- гось із членів родини йдуть до сусідів чи далеких родичів, щоб запро- сити робити домовину та копати яму: "Прийдить, будьте ласкави, до нас, та поможете построить моему батькови (чи матери) нову хату; не схотив у старий жить..." |75: 202|. Взагалі ж, теза про те, що мо- гила носіями архаїчної (обрядової) свідомості уявлялась як дім (до- мовина) -- житло померлого -- досить поширена в археологічній літе- ратурі; вона випливає з характеру конструкції та облаштування місця поховання |35: 31|
Залишки поминального обіду, які забиралися духовенством та же- браками, називалися хавтурами. Так іноді жартома називали і сам по- минальний обід. З цією особливістю обряду поминання Б. Грінченко пов'язує появу ФО хавтури справляти "давать поминальньй об'кдь по умершемт»" |44 ГУ: 383|. У словнику П. Білецького- Носенка слово "хавтура (хаптура)" пов'язується з "хабарем". Ці синоніми мають зна- чення "Взятки. Лихва. Мзда. Лихоимство?" |5: 3731.
Отже, як свідчать проведені спостереження, у фразеологічній системі української мови наявні фразеологічні одиниці, що перебува- ють у мотиваційних зв'язках з традиційною похоронною обрядовістю. Внутрішня форма таких ОФ відображає стереотипи сакралізованої поведінки, визначеної обрядовими канонами. У них реалізується специфіка національного світосприймання. Символічна природа
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 81
Васильченко В.М.
обрядової реальності детермінує появу обрядових фразеологізмів, генотипами яких є переважно назви обрядодій та конструкції з реа- лемами -- обрядовими речами, наділеними сакральною символі- кою.
У процесі виконання поставлених на початку статті завдань фо-
кус дослідницької уваги зосереджувався на вербальному плані обряду (обрядовому дискурсі), що виступив контекстом (разом з акціональ- ним його планом) викристалізації певних складених обрядових номі- націй в одиниці вторинного семіозису -- обрядові фразеологізми, які маніфестують архетипи обрядової свідомості. У цьому полягає без- сумнівна перспективність розроблюваної тематики.
10.
11. 12. 13. 14.
15. 16.
17. 18.
19. 20.
24:
82
. Багмет А, Дащенко М., Андрущенко К. Збірка українських приказок та прислів'їв: з
репринтного відтворення вид. 1929 р. - К., 2004. -- 224 с.
. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре: Структурно-семантический анализ
восточнославянских обрядов. -- СПб., 1993. -- 238 с.
. Байбурин А.К. Фольклор обрядовьій // Свод зтнографических понятий и терми-
нов. - М., 1991.-- С. 144 -- 146.
. Березович Е.Л. К зтнолингвистической интерпретации семантических полей //
Вопросьт язькознания. -- 2004. -- Мо 6.-- С.3 -- 24.
. Білецький-Носенко П. Словник української мови. Підготував В.В. Німчук. - К.,
1966. - 424 с.
. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. -- К., 1993. -- 590 с. . Теннеп А. Обрядь перехода. Систематическое изучение обрядов. - М., 1999. --
198 с.
. Тиатюк В. Остатки передхристиянського релігійного світогляду наших предків //
Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. -- К., 1992. -- С. 383 -- 406.
. Трабовська І. Філософія українського буття // Українознавство -- 2005. Календар-
щорічник / Упорядн. В. Піскун, А. Ціпко, О. Щербатюк. - К., 2004. -- С. 60 -- 68. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 тт. 9 кн. Т. 1. / Упоряд. В.В. Яре- менко; Авт. передм. П.П. Кононенко; Приміт. Л.Ф.Дунаєвської. - К., 1993. -- 392 с.
Давидюк В.Ф. Кроковеє колесо: Нариси з історичної семантики українського фоль- клору / НАН України. Ін-т народознавства. - К., 2002. -- 187 с.
Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (глибинні регу- лятиви психополітичного повсякдення): Монографія. - К., 2001. -- 334 с. Драгоманов М. Малорусские народнье предания и рассказь / Свод М. Драгомано- ва. - К., 1876. - ХХУ. - 436 с.
Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка): Еволюція епічних тра- дицій / Київськ. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1997.-- 410 с.
Еремина В.Й. Ритуал и фольклор. - Л., 1991. - 206 с.
Етнічна історія давньої України / П.ПЛолочко, Д.Н.Козак, О.П.Моця та ін. - К., 2000. -- 276 с.
Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: Нариси: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К., 2007. - - 262 с.
Зварич І.М. Архетип і основа художньої традиції: Конспект лекції. - Чернівці, 2005. -- 47 с.
Зеленин Д.К. Восточнославянская зтнография. -- М., 1991. - 507 с.
Иванов П.В. Народнье рассказьт о доле // Українці: народні вірування, повір'я, демо- нологія. - К., 1992. -- С. 342 -- 374.
Івановська О.П. Український фольклор як функціонально-образна система суб'єкт- ності, Монографія -- К., 2005. -- 228 с.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
22.
23.
24.
25.
26. 27.
28.
29.
30.
31.
32. 33.
34.
35. 36. 37. 38. 39. 40. 41. 42. 43. 44.
45. 46.
47.
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
Коваль В. Украйнская зтнофразеология: проблемьт интепретации // Мовознавство: Доп. та повідомл. ТУ Міжнар. конгр. україністів. -- К., 2002. -- С. 193 -- 196.
Козяр С. Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон. -- Хмельницький, 2000. -- 72 с.
Кононенко В.І. Етнологічні засади вивчення української мови // Українська мова в освіті. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції "Українська мова в освіті". -- Твано-Франківськ, 2000. -- С.43 -- 56.
Кононова О. А. Отголоски мифов и суеверий древних германцев в современной не- мецкой фразеологии // Проблемьт идиозтнической фразеологии: Докладьт на меж- вузовском семинаре «Идиозтническая фразеология романских, германских и сла- вянских язьков», 10-11 ноября 1999 г. -- СПб., 2000. -- Вьш. 3. - С.33 - 41. Копаниця Л. Метапонятійна модель української ліричної пісні. - К., 2000. -- 504 с. Лановик М.Б., Лановик. 3.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. - К., 2005. -- 591 с.
Маркевич Н.А. Обькчаи, повернья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. -- К., 1992. -- С.52 -- 169.
Міфи України. За кн. Георгія Булашева "Український народ у своїх легендах, релігій- них поглядах та віруваннях". -- К., 2006. - - 383 с.
Мокиенко В. Українська етнофразеологія в загальнослов'янському висвітленні // Мовознавство: Доп. та повідомл. ГУ Міжнар. конгр. україністів. - К., 2002. -- С.379 -- 385.
Мокиенко В.М. От автора // Бирих А.К., Мокиенко В.М., Степанова Л.И. Словарь русской фразеологиий. Историко-зтимологический справочник. -- СПб., 1999. -- С.5-- 14.
Пінчук О.Ф. Нариси з етно- та соціолінгвістики. -- К., 2005. -- 151 с.
Пономарьов А.П. Сім'я і родинна обрядовість // Культура і побут населення України: Навч. посібник / В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. -- К., 1993. - С. 175 - 202.
Пономарьов А.П. Сімейні звичаї і обряди // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В.Косміна та ін. - К., 1993.- С.166 - 181.
Пономарьов А.П. Царина народної уяви та її класичні розробки // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К., 1992. -- С.5 - 24.
Потебня О.О. Естетика і поетика слова: Збірник. -- К., 1985.-- 302 с.
Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. -- М., 2000. -- 336 с.
Седакова О.А. Позтика обряда. Погребальная обрядность восточньх и южньтх сла- вян. - М., 2004. -- 319с.
Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд) - К., 1999. -- 148 с.
Скиба Л. Світогляд племен Середньої Наддніпрянщини на рубежі нової ери. - К., 1992. -- 50 с.
Скрипник Г. Царина народної уяви та вірувань // Українці: історико-етнографічна монографія: У 2 кн. / Л.Артюх, В.Балушок, В.Борисенко та ін. - Опішне.: Укр. на- родознавство, 1999. -- Кн.2.-- 1999. -- С.257 -- 574.
Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. -- К., 1973. -- 280 с.
Славянский и балканский фольклор. Верования. Текст. Ритуал. -- М., 1994. - 270 с. Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грін- ченко: В 4 тт. - К., 1996 -- 1997.
Словник українських ідіом. Уклав Удовиченко Г.М. - К., 1968. - 464 с.
Смерико А.А. Фразеологічні інновації як відображення сприйняття світу: Автореф... кандидата філол. н.: 10.02.01. -- К., 1997. - 22 с.
Соколова В.К. Об историко-зтнографическом значений народной позтической образ- ности (образ свадьбьш-смерти в славянском фольклоре) // Фольклор и зтнография: Связи фольклора с древними представлениями и обрядами. -- Л., 1977. - С. 188 -
195.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 83
Васильченко В.М.
48.
49. 50. 51. 52.
53. 94.
55. 56.
57.
58.
99. 60.
61. 62.
63. 64. 65. 66. 67. 68. 69.
70. 71.
72. 73.
14.
75.
84
Соколова В.К. Об зтнографических истоках сюжетов и образов преданий // Фоль- клор и зтнография. У зтнографических истоков фольклорньх сюжетов и образов: Сб. науч. тр. - Л., 1984. - С. 132 -- 137.
Сзпир З. Избраннье трудьг по язькознанию и культурологий. -- М., 1993. -- С. 248- 258.
Телия В.Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и лингвокульту- рологический аспекть. -- М., 1996. - - 298 с.
Тишков В.А. Единство и многообразие культур // Народь и религиий мира: Знциклопедия.- М., 1999. - С.5 - 14
Тищенко О. До проблеми міжобрядового стереотипу у слов'янських мовах // Про- блеми слов'янознавства. -- 2000. -- Вип. 51.-- С. 149 -- 158.
Токарев С.А. Ранние формьт религим. -- М., 1990. -- 622 с.
Толстая С.М. Славянские народнье представления о смерти в зеркале фразеоло- гий // Фразеология в контексте культурь. - М., 1999. -- С.229 -- 234.
Толстая С.М. Ученая проза позта // Седакова О.А. Позтика обряда. Погребальная обрядность восточньх и южньх славян. -- М., 2004. -- С.3 -- 11.
Толстой Н.И. Избраннье трудьі. (Язьк. Семиотика. Культура). -- Т.1.: Славянская лексикология и семасиология. - М., 1997. - 520 с.
Толстой Н.Й. К реконструкции праславянской фразеологий // Славянског язькознанис: МІ Международньій сьезд славистов. Варшава, 1973. Докл. сов. деле- гации. - М. 1973.- С.272 -- 293.
Толстой Н.Й., Толстая С.М. Заметки по славянскому язьічеству. 5. Защита от града в Драгачеве и других сербских зонах // Славянский и балканский фольклор: обряд, текст. -- М., 1981.-- С.44 -- 120.
Топоров В.Н. Космогонические мифь // Мифь народов мира: Знциклопедия: В 2 тт. -- М,, 1982. - -Т.2. - 1982. - С.6 - 9.
Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифологическо- го: Избраннос. - М., 1995. -- 623 с.
Топоров В.Н. Предисловие // Евзлин М. Космогония и ритуал. -- М., 1993. -- С.7 - 30. Трошина Н.Н. Введение // Зтнокультурная специфика речевой деятельности. -- М., 2000.--С.5--7.
Трубачев О.Н. Зтногенез и культура древнейших славян: Лингв. исследование. -- М., 1991. - 269 с.
Ужченко В.Д. Історико-лінгвістичний аспект формування української фразеології: Автореф... доктора філол. н.: 10.02.02, / Дніпропетровський ун-т. -- Дніпропетровськ, 1994. -- ЗА с.
Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. - К., 1988. - 279 с.
Ужченко В Д. Східноукраїнська фразеологія: Монографія. -- Луганськ, 2003. -- 262 с. Ужченко В Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української мови: Посібник для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів. -- Луганськ, 2005. -- 400 с.
Українські народні казки: Для мол. та серед. шк, віку / Упоряд., передм. та адаптація текстів Л.Ф.Дунаєвської. - К, 1992.-- 415с.
Українські приказки, прислів'я і таке інше, Уклав М.Номис / Упоряд. М.М. Пазяк. - К., 1993. -- 768 с.
Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. - К., 1993. - 980 с.
Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклали О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. - К., 2002. -- 735 с.
Фрззер Дж. Дж. Фольклор в Ветхом завете. - М., 1990. -- 542 с.
Хмельовський О.М. Теорія образотворення: Кн. 2. Образологіка системи бог і Бог. Кн. 3. Категорія образу. - Луцьк, 2002. -- 352 с.
Царук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні пара- метри: Монографія. -- Дніпропетровськ, 1998. -- 324 с.
Чубинський П. Мудрість віків: українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського: У 2 кн. / С.К.Горкавий, Ю.О.Іванченко (упоряд). -- К., 1995, - Кн. 2. - 224 с.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
Ууасйезіао УазуїспепРо
ВІТОДІ, МОТТУАТІТОМАЇТ, СОМХЕСТІОМУ5 ОЕ ОККАТМІАМ ЕТНМІС ПІОМ5 (а 8сиду ої «Бе Гипега! рЬгазеоіовіса! ипіїз8)
Рргазеоїовіса! ипійя ої "Бе УКгаїпіап Іапепаєе, ап огієбіп ої УБісЬ геЇаїез бо Пе (гадііопа! тега! сегешопієз, аге сопзідегеа іп СБіз агіїсіе, ТБе іплег Їогю ої зисЬ ипійз гейесія Бе з(егеобурез ої (Бе засгей Бебаміог, декегтпіпей Бу сегегтпопіа! сапопз. ТБе зресійїс сбагас- сег ої пабіопаї регсербіоп ої'їФе могій із геайхей іп ЄВет. Те зутабоПіс пагите ої сегето- піаї геайсу Фебеттпіпез Пе арреагапсе ої сегетопіа! ійіотабіс ехргеззіопз огівіпаед вот СБе патез ої Бе сегетопіа! асіз.
Кеуу/огаз: агсБебуре, геаіеті, Гапега! сегетопу, рігазеоіовізт, сегегпопіа! асі.
Відомі постаті про мову
Південноруська мова, якою розмовляли наші перші літописці, котрі ніби в ков- чег від потопу часу вберегли заповіт прабатьків Руського царства до нащадків, південноруська мова. Якою батьки наші оспівали в думах своїх життя і славу Південної Русі, усієї священної колиски могутнього Царства, - мова, якою, ві- рогідно, звучали промови князів київських, прабатьків наших царів православ- них, слова й вирази якої і понині звучать у Святому Письмі. Південноруська, кажу, мова з дня на день забувається і вмовкає, і - прийде час - забудеться і вмовкне.
І слова її тільки, можливо, в тужливих піснях долетять до нащадків, і слова Її знайдуть нащадки в темних для себе місцях літопису, подивуються на цих рідних незнайомців, назвуть їх недоглядом переписувача і виправлять.
Проте можливе й таке, що в часи зневаги прівденноруської мови любов до неї прокинеться. Хто ж збере, як добрий син прах батьків своїх, залишки півден- норуського слова, яке зникає? Їх розсіяно від Вісли до Кубані.
Уже світла увага уряду і освічених людей благовісною зіркою засяяла над світом Слов'янщини, і жодна риса народності не зникне, жодна будова мови не зруйнується, жодна православна думка не вмре бузплідно в цьому світі. У жур- налі, який діяльно утверджує грунтовну освіту в нашій батьківщині, уже покладе- но перші кроки розробки південноруської мови, і, мабуть, ці перші кроки - по- чаток, але не кінець наших вітчизняних досліджень з цього предмета.
М Метлинський А.Л. 1 19
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 85
УДК 3Г373.46.23 Людмила Туровська (м. Київ)
ТЕРМІНОЛОГІЗАЦІЯ НАЗВ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
У статті зроблено спробу проаналізувати різні ступені термінологізації назв осіб за видом діяльності, належністю до певного колективу, політичної партії, за місцем про- живання тощо.
Ключові слова: термін, термінологізація, лексико-семантична група.
Но осіб складають значну частину словника будь-якої літератур- ної мови: людина завжди була об'єктом прискіпливої уваги оточую- чих, 1 її різноманітні характеристики на основі стосунків з іншими людь- ми, впливу явищ і предметів дійсності знайшли відображення у тисячах слів. Лексикографічне визначення їх має ідентифікатори: особа, людина, робітник, працівник, спеціаліст, народ, прихильник, той, хто та ін. В українському мовознавстві дослідники звертали увагу на різні аспекти цієї тематичної групи: історію виникнення, лексико-семантичні особли- вості, генетичну характеристику тощо ||; 3; 5; 12|. Однак, залишилися поза увагою проблеми термінологічного характеру: чи всі назви осіб є термінами? Які властивості отримує слово в процесі термінологізації? Чи можна встановити ступінь термінологізації у різних назв осіб?
Термінологія складає особливу сферу літературної мови, функ- ціонуючи в сферах науки і техніки. З огляду на це, за основу взято визначення терміна як слова або словосполучення спеціальної сфе- ри вживання, що є назвою спеціального поняття і вимагає дефініції 4: 15). Для визначення ступеня термінологізації того чи того понят- тя, коротко зупинимося на відмінностях терміна від загальновжива- ної лексеми.
Від літературної лексики термін відрізняє, по-перше, його дефі- нітивна функція: «Загальновідомо, що перш за все слово виконує
о Л.В. ТУРОВСЬКА, 2009 86 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Термінологізація назв осіб в українській мові
номінативну, або дефінітивну, функцію, тобто, або є засобом чіткого позначення, і тоді воно -- простий знак, або засобом логічного визна- чення, тоді воно -- науковий термін» |2: 16). Дефініція -- це «логічна операція, у процесі якої розкривається зміст поняття» |9: 359|. Ви- значити поняття -- це передусім визначити межу, що відділяє пред- мети, охоплені цим поняттям, від усіх подібних, виділивши його іс- тотні ознаки. По-друге, специфікою терміна є сфера його вживання: «Термінологія -- це властивість науки, техніки, політики, тобто сфер інтелектуально організованої соціальної дійсності», -- зазначав О.О. Ре- форматський | 11: 80|. Спеціальні сфери функціонування термінів пе- редбачають організацію, тобто контроль і керування в галузі вико- ристання слів. По-третє, термін системний, тобто взаємообумовлений іншими словами певної сфери вживання. Форма і зміст терміна за- лежать від характеру термінополя: дефініція терміна визначається розвитком понять спеціальної сфери знань і практики, мовна обо- лонка -- системними засобами термінотворення.
Усі названі ознаки можуть виявлятися в слові неоднаковою мі- рою: чіткість відмежування терміна від слів загальновживаної мови, спеціалізація сфери вживання, системність виявляються по-різному.
Т.Л. Канделакі у системі значень науково-технічної термінології ви- діляє такі категорії спеціальної лексики: категорія предметів, категорія процесів, категорія станів, категорія режимів, категорія властивостей, категорія величин, категорія одиниць вимірювання, категорія наук та галузей, категорія професій і занять |7: 10). Як бачимо, автор відносить назви осіб за професією до системи науково-технічної термінології.
Іменники на позначення назв осіб, як правило, розподіляються на такі семантичні групи: а) назви осіб за видом діяльності: бурильник, вальцювальник, будівельник, бомбардувальник; б) назви осіб за предме- том, що визначає їхню професію: альтист, аквалангіст, апаратник, барабанник, скейтбордист, валютник; в) назви осіб за домінантною ознакою, властивістю: безхатник, грубіян, страждалець, новосел, роз- пусник, пустун; г) назви осіб за походженням, країною, належністю до певного народу: американець, росіянин, австралієць; т) назви осіб за їхньою належністю до певної політичної партії, суспільної організації, закладу: анархіст, скінхед, абстракціоніст, комуніст, б'ютівець.
Більшість слів всередині цих груп об'єднується обмеженим набо- ром суфіксальних моделей, а це дає підстави говорити про їхню фор- мальну спорідненість. Спільність змісту виявляється в узагальненому словотвірному значенні «той, хто..», яке підтримується граматичною семою предметності, що знаходить формальне вираження в категоріях істоти, роду, числа і відмінка. Винятком є слова іншомовного похо- дження, непохідні та неподільні (зрідка подільні) з погляду сучасної української мови: агроном (спеціаліст з агрономії), джобер (біржовий посередник, який здійснює операції за власний рахунок та може укла- дати угоди тільки з іншими біржовими посередниками -- членами бірж), андерайтер (маклер в операціях з цінними паперами; людина,
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2 87
Туровська Л.В.
яка оцінює страховий ризик), лайфгард (вільнонайманий працівник у курортних готелях, який слідкує за безпекою у басейні, на пляжі, на атракціонах, мерчандайзер (продавець, який допомагає знайти покуп- цеві найбільш вдалі речі, що підкреслять його особистість). ! Такі та подібні слова знаходяться на периферії розгляданих лексико- семантичних об'єднань і можуть відчувати певний тиск мікросистеми, що виявляється передусім у підвищеному ступені членування. Так, функціонування у межах лексико-семантичної групи назв професій осіб і виникнення нових слів сприяли поповненню активних слово- твірних засобів елементом -навт, виокремлюваним у словах астро- навт (те саме, що космонавт), космонавт (той, хто здійснює політ у космічний простір), океанавт (дослідник океану), гідронавт (той, хто проводить роботи у воді). Новий словотвірний елемент отримав ву- зьке словотвірне значення через обмеженість основ, до яких він при- єднується: слова з цим компонентом позначають спеціаліста, який працює у незвичному для людини середовищі.
Єдиною категоріальною семою для всіх виділених лексико-се- мантичних груп є сема «особа», яка значною мірою впливає на ха- рактер диференційних сем, задаючи певні аспекти уточнення зна- чення. Типові диференційні семи можуть бути визначені відповідно до наведених раніше лексико-семантичних груп: «діяльність», «пред- мет», «властивість», «соціальна належність», «належність за місце- розташуванням». Дві останні семи явно пов'язані з однією з на- званих раніше, оскільки поняття «країна», «місцевість», «народність», «суспільна течія», «суспільна організація», «ідеоло- гічний рух» виражаються іменниками, а, отже, набувають предмет- ності. Можна уточнити класифікації, об'єднавши всі назви осіб всього у три лексико-семантичні групи: «назви за відношенням до діяльності», «назви за відношенням до субстанції», «назви за влас- тивістю».
«Жодна мова не була б здатна виражати кожну конкретну ідею самостійним словом чи кореневим елементом. Конкретність досвіду безмежна, ресурси ж найбагатшої мови обмежені. Мова виявляється змушеною розносити безмежну множину значень за тими чи іншими рубриками основних понять, використовуючи інші конкретні чи на- півконкретні ідеї як опосередковані функціональні зв'язки» 2, - пи- сав В.В. Виноградов |2: 18|. Використовуючи зазначені відношення, можна вичленувати з позиції узагальнення й упорядкування поза- мовного змісту три ономасіологічні категорії, що об'єднуються спіль- ним ономасіологічним базисом «особа, носій відношень»: «категорія носія відношень до дії», «категорія носія відношень до субстанції», «категорія носія властивості».
Туровська Л.В., Василькова Л.М. Нові слова та значення. Словник. - К.: Довіра, 2008. - 284 с.
2 Переклад наш. -- Л.Т.
88 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2
Термінологізація назв осіб в українській мові
Категорія носія властивості не диференційована, монолітна, оскільки властивість сама виявляється лише як деякий спосіб відно- шень, а інші категорії диференціюються залежно від характеру вира- женого чи не вираженого мовними засобами відношення. При аналі- зі термінологічної лексики ономасіологічний погляд переважає над аналізом семантики, оскільки завданням термінолога є передусім логічний аналіз, що передбачає виявлення логічних категорій, сво- єрідних «сходинок пізнання світу» у вигляді гнізда «річ -- власти- вість - відношення» | 10: 199).
Оскільки семантика терміна -- це дефініція, задана термінопо- няттям певної сфери науки чи галузі виробництва, техніки, сільсько- го господарства, дослідник іде від змісту до мовної форми, створюю- чи чи добираючи з наявних слів найвідповідніше.
Найважливішими особливостями терміна визнаються: однознач- ність, визначена співвіднесеністю з певною термінологічною систе- мою, стандартизованість відношень до мотиваційного, регулярність більшості моделей, структурна прозорість. Відповідно, щоб довести, що назви осіб, віднесені до однієї з ономасіологічних категорій, є тер- мінами, потрібно: схарактеризувати ті властивості і відношення все- редині логічної категорії, які треба позначити у сучасній українській мові; виявити характер тієї терміносфери, до якої ці назви осіб могли 6 входити; виявити характер словотвірних структур: стандартизова- ність відношень, регулярність моделей, семантичну прозорість.
Однак всі ці ознаки не можуть бути виражені однаково повно. Сту- пені наявності і вираження ознаки можуть бути різними, тому, аналізу- ючи назви всередині кожної з трьох категорій, потрібно виявити слова, які можуть бути названі термінами в повному розумінні цього слова, а також ті назви, які підлягають різному ступеню термінологізації.
Необхідність термінологізації назв осіб, тобто зарахування їх до терміносистеми з певним чітким змістом, зумовлена причинами, що перебувають за межами мовної системи. Проте результат терміно- логізації має і лінгвістичний зміст. Входження слова до терміноло- гічної системи може бути ядерним, центральним або периферійним. Від цього залежить ступінь термінологізації.
Можна виділити кілька ступенів термінологізації: нульовий, тоб- то повна відсутність термінологізації. У такому випадку слово має значення, що залежить від контексту, належить до неспеціального, за- гальновживаного словника і не входить до жодної терміносистеми (плакса, мовчун, приймак, старожил, відлюдок); перший: слово вико- ристовується як засіб спеціального позначення, функціонує у віднос- но замкненій системі професійного мовлення, має варіативний харак- тер без чітко визначеного змісту (дайвер, блогер, парапсихолог); другий: замкнена система позначення понять, більш диференційованих, ніж у загальнолітературній мові, які мають закріплений у спеціальному вжитку зміст (назви рослин, риб, топонімів у діалектах, так звана «на- родна етимологія»); третій: слово використовується як офіційно ви-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 89
Туровська Л.В.
знаний кодифікований знак для чітко визначеного, закріпленого у спеціальній літературі, навчальних посібниках, довідниках змісту. За необхідності терміни офіційно-ділової сфери підлягають уніфікації та стандартизації як всередині держави, так і в міжнародних організаці- ях. Очевидно, що найвищий ступінь термінологізації простежується у слів третього порядку, найнижчий -- першого. Чим вищий ступінь, тим більша умовність, штучність утворень.
Найбільший ступінь термінологізації мають назви осіб за про- фесією. Диференціація і розподіл праці покликали до життя чималу кількість нових професій, а, отже, і появу нових назв або використан- ня старих слів з термінологічним значенням (піарник, підприємець, по- літтехнолог, рекрутер, селекціонер). Зазначимо, що такі назви відмеж- овані від загальновживаних слів. Лише незначна частина з десятків тисяч найменувань професій входить до загальновживаної лексики, основна маса професійних позначень вузькоспеціальна і співвіднос- на з термінами різних галузей науки, техніки, мистецтва, управління. Окрім того, використання назв осіб за професією поруч із загально- вживаними словами часто викликає небажані асоціації.
Ці назви складаються в процесі тривалого становлення вироб- ництва, науки, мистецтва і змінюються залежно від змін соціально- економічних умов, зв'язок з трудовою діяльністю, такою важливою для існування суспільства, робить їх стійкими і соціально значущими.
Назви осіб за професією, спеціальністю, посадою не завжди чіт- ко розмежовуються. Посадова особа, яка здійснює організаційно- розпорядні чи ідміністративно-господарські обов'язки є однією з най- важливіших ланок державного управлінського апарату. Номенклатура посад співвідносна, а іноді й перетинається з професійним складом: професії і посади можуть збігатися за назвою.
Усі перераховані позначення за постійним, професійно викону- ваним, суспільно вагомим заняттям протиставлені назвам осіб за тимчасовим чи аматорським заняттям, з нульовим ступенем термі- нологізації: аферист -людина, яка займається аферами; гастролер (крим.) -- той, хто здійснює свої злочинні наміри не за місцем про- живання, а їдучи до іншого регіону країни.
Терміни -- назви осіб за професією, посадою утворюють основу лексико-семантичних груп, ті ядерні структури, за якими моделюються нетермінологічні назви. Чим ближче до центру терміносистеми, тим більший контроль, тим офіційніша сфера використання, тим штучніші утворення. Периферійні утворення не настільки контрольовані.
Услід за В.П. Даниленко, виділяємо білятермінологічну лексику, тобто назви, утворені від термінів або за їхніми моделями, але які ви- ходять за межі терміносистеми, оскільки позначувані ними поняття не властиві певній термінології, а супроводжують її, використовую- чись у розмовній практиці |4|. Так, від назв професій у розмовній мові утворюються дієслова бондарювати -- працювати бондарем, слюсарю- вати, вчителювати тощо.
90 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Термінологізація назв осіб в українській мові
Зазначимо, що розмежування назв професій, використовуваних в офіційно-діловому мовленні, і розмовними словами закріплюється практикою справочинства.
Можливість громадського контролю, що виявляється у свідомо- му відбиранні термінів для офіційного використання зумовлює обме- ження словотвірних засобів для цієї лексико-семантичної групи. Так, аналіз «Класифікатора професій» дозволяє говорити про обмеження використання суфікса -щик(-чик) та тенденцій до регулярного вико- ристання компонентів авіа-, аеро», гідро-, теле-, електро-, радіо- при словоскладанні: аерографіст, аерозольник, гідролог, гідромоніторник, гідрогеолог, гідроакустик, електромеханік, електромонтер, електрослю- сар, радіотехнік, радіомонтажник телеграфіст тощо. Можна помі- тити регулярне використання суфікса -іст(-ист) для називання музи- кантів (флейтист, гітарист, піаніст), суфікса -ик(-ік) -- учених (фізик, хімік, історик).
Назви за професією, посадою, спеціальністю входять до двох оно- масіологічних категорій, вказуючи на відношення до діяльності (водій, давильник, бронювальник) та відношення до субстанції (автоматник, машиніст, шаблонник, апаратник). Переважають назви, що вказують на відношення до субстанції, семантично складніші, оскільки характер та- ких відношень може бути різноманітним. Невираженими залишаються такі відношення, як «виготовлення» (карамельник, діжник, медовар, пи- ріжник, цегельник, скловар, ложкар), «оброблення» (мідник, морильник, лудильник), «обслуговування» (апаратник, мартенник, рентгенотехнік, машиніст), «вивчення» (зоолог, лімнолог, міколог, палеонтолог, рома- ніст, ботанік). Всередині терміносистеми ці не виражені мовними за- собами відношення уточнюються, конкретизуються. У розмовному мовленні омонімічні термінам назви мають різне значення залежно від того, яке відношення актуалізується в конкретній ситуації: цукерник -- той, хто любить солодощі; той, хто продає цукерки.
Уплив термінологізації на цю групу лексем виявляється у специ- фічній сполучуваності: якісні прикметники хороший, прекрасний у сполученні з такими назвами вступають у синонімічні відношення з прикметниками кваліфікований, досвідчений, отримуючи нові відтін- ки значення: хороший модельєр -- кваліфікований, досвідчений моде- льєр, прекрасний лікар -висококваліфікований лікар. У спеціальному вжитку терміни мають обмежену сполучуваність. Переважно офіційна сфера функціонування термінологічних назв осіб за професією під- креслюється сполученням з прикметником кваліфікований, іменника- ми спеціальність, професія, кваліфікація тощо. «Дослідження син- таксичної сполучуваності може дати певні критерії для віднесення слів до тих чи інших лексико-семантичних груп» |15: 15|. З погляду сполу- чуваності до цієї групи можна зарахувати назви на позначення людей того чи іншого професійного колективу: залізничники -- працівники за- лізничного транспорту, машинобудівельники -- працівники машинобу- дівної промисловості, метрополітенівці -- працівники метрополітену.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 914
Туровська Л.В.
Проте ці та подібні назви не термінологізуються, оскільки функціонують у загальномовному словнику, не мають чіткої дефініції і не входять до ядра жодної терміносистеми. Значення їхні широкі і часто розпливчас- ті: автомобілістами називають і працівників автомобілебудівництва, і водіїв-аматорів, і професійних перевізників. Проте як тільки лексема автомобіліст потрапляє до офіціального списку професій і входить до тарифно-кваліфікаційного довідника, їй приписується чітка дефініція, пов'язаний з нею характер праці та її оплата, слово отримує ознаки терміна і стає омонімом відносно розмовного варіанта. Деякі омоніміч- ні термінам загальновживані слова отримують яскраве емоційне за- барвлення (паяц -- поганий актор), що свідчить про певну автоном- ність функціонування спеціальної лексики. Проте набагато більше слів, які у повсякденному житті мають значення, яке спирається на дефініцію терміна. Іноді вони належать до цілого ряду галузей вироб- ництва і характеризують економіку й організацію суспільного життя в цілому: з вузькогалузевих вони стають термінами соціально-еконо- мічними і легко запозичаються літературною мовою: робітник, інже- нер, директор, капітан, майстер, секретар тощо.
Отже, назви осіб за їх участю у суспільно корисній діяльності мо- жуть входити до термінологічних систем і отримувати статус термінів, що позначатиметься на їхній мовній формі. Стандартним, регулярним, з чіткою дефініцією офіційним термінам протистоять аморфні за зна- ченням розмовні утворення і лексеми, створені за термінологічними моделями. Літературна мова запозичає зі спеціальних галузей назви професій, спеціальностей, посад, надаючи їм багатозначності й оцінно- го характеру, розширюючи їхню сполучуваність та асоціативні зв'язки.
Проте спеціальні словники рідко включають назви осіб до свого реєстру. Так, наприклад, словники лінгвістичних термінів не мають дефініцій численних назв осіб за професійною класифікацією: гра- матист, дериватолог, лексиколог, синтаксист, фонетист, фонолог, термінолог та ін., хоча тут же подано терміни лінгвістика, філологія, граматика та под. Очевидно, наявність таких термінів і пряме похо- дження від них назв осіб за галуззю наукової діяльності зумовили рішення не включати до словника назви спеціалістів.
Подібна непослідовність в лексикографічній практиці хоча й пояснювана, однак має бути науково обгрунтована. Адже якщо ви- знати, що всі назви осіб належать до розмовної чи вузькоспеціальної лексики і тому не заслуговують уведення до термінологічних слов- ників, то це означає відмовитися від особистісного фактора у науці й виробництві, знеособити їх. А це суперечить не лише законам по- будови людського суспільства, але й законам мови, де особа -- одна з найважливіших категорій.
Чітка визначеність основних понять терміносистеми робить від- ношення всередині неї логічними й упорядкованими, що дозволяє не включати назви осіб до термінологічних словників, оскільки вони мають доволі прозору і регулярну внутрішню форму. Ще одна при-
92 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Термінологізація назв осіб в українській мові
чина їхнього виключення зі словників - їхня велика кількість. Саме з цієї причини до словників не входять патронімічні назви.
Назви жителів мають другий ступінь термінологізації: вони ви- користовуються поруч з офіційно закріпленими географічними та етнографічними термінами як диференційованіші позначення, необ- хідні у мовленні, але зайві у суто науковому описі. Позамовні від- ношення, виражені патронімічними назвами, доволі однозначні: для їхнього тлумачення у словниках використовуються ідентифікатори «народ», «мешканці»: грузини, -ів, одн. грузин, -а - народ тюркської мовної групи, який складає основне населення Грузії.
Слід визнати, що назви мешканців словотвірно пов'язані з терміно- логією географії, але функціонують як соціальні терміни переважно у засобах масової інформації. ЗМІ закріплюють один з варіантів назв: лу- ганчанин, киянин, вінничанин. Отже, патронімічні назви утворюють за- мкнену систему, основою якої є відібрані з народної термінології слова, які за офіційного використання набувають ознак термінів.
Оскільки етнографія -- це наука, основним об'єктом якої є народи світу, назви народів та народностей повинні входити до її терміноло- гічного ядра. Помітною є регулярність утворень із суфіксом -анин для вказаної лексико-семантичної групи, що виявляється і в появі слово- твірних варіантів до назв за місцем проживання: татарин, єгиптянин, кримчанин. Стандартизованість, регулярність моделей патронімічних та етнографічних назв дають підстави стверджувати, що ця кількісно численна лексико-семантична група зазнає термінологізації. Її ядро складають етнографічна термінологія та назви мешканців, закріплені частим офіційним вживанням, на периферії знаходяться варіанти та діалектні назви, не використовувані в офіційно-діловому стилі.
Назви осіб за належністю до колективів (громадських організа- цій, закладів, суспільних рухів, ідеологічних напрямів) мають най- вищий ступінь термінологізації, оскільки супроводжують офіційно прийняту і закріплену у довідковій та навчальній літературі термі- нологію. Тісний зв'язок слів цієї групи зі спеціальними об'єктами виявляється в тому, що вони використовуються як похідні основи. Специфіка їхня в тому, що такі утворення, як правило, оказіональні та недовговічні. Чисельні напрямки в мистецтві та літературі зумо- вили появу великої кількості новотворів, які з часом ставали істо- ризмами: натуралісти, акмеїсти, класицисти, романтисти, сенти- менталісти, футуристи. Така сама доля спіткає і назви осіб у галузі політичної термінології. У періоди загострення політичної боротьби виникає ціла низка ідеологічних течій, політичних спілок: опорту- ністи, меншовики, більшовики, махісти, нунсівці.
Велика кількість назв осіб за належністю до різних колективів підприємств, закладів, спілок з'являється в наш час: довженківець -- працівник кіностудії імені О.Довженка, побутовик -- працівник за- кладу побутового обслуговування, податківець -- працівник подат- кової служби.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 93
Туровська Л.В.
Потенційно будь-яка назва громадської організації, закладу може стати основою для назви особи. Такі назви виходять за межі терміно- логії і номенклатури підприємств, легко створюються за необхідності.
Назви осіб третього ступеня термінологізації, що позначають належність до певного громадського руху, течії, закладу, як правило, не підлягають упорядкуванню через свою оказіональність та недов- говічність.
Зроблені за останні роки спроби уніфікації термінології торкну- лися й назв осіб. Насамперед варто вказати на велику роботу з упо- рядкування системи професійних 1 посадових позначень у зв'язку зі створенням «Класифікатора професій». Зазначимо, що упорядку- вання назв осіб потребує передусім уніфікації галузевої термінології, усунення невиправданих варіантів позначення спеціальних понять.
Урахування ступеня термінологізації тієї чи іншої назви особи сприяє чіткішій їх диференціації при лексикографічному опрацю- ванні.
1. Борисюк І. Історія та сучасний стан найдавніших найменувань робітничих професій // Українська термінологія і сучасність: Збірн. наук. праць. - К., 1998. - С.41 -- 48.
2. Виноградов В.В. Русский язьк: (Грамматическое учение о слове) / 3-е изд. - М.: Вьсшая школа, 1986. -- 640 с.
3. Годована М.П. Автохтонні та запозичені назви осіб за видом діяльності в україн- ській мові // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. - Вип. МП. - К.2007.- С.99-- 101.
4. Даниленко В.П. Русская терминология: Опьшт лингвистического описания. - М.: Наука, 1977. - 246 с.
5. Дідківська Г. Назви осіб за професією у сучасній українській мові (лексико-се- мантичні особливості) // Мовознавство. -- 1969. -- Мо 5. - С. 18 -- 23.
6. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. -- К. Довіра, 2006. -- 703 с
7. Канделаки Т.Л. Семантика и мотивированность терминов. -- М.: Наука, 1977. - 167 с. 8. Класифікатор професій. -- К.: Соцінформ, 2001. -- 584 с. 9. Кондаков Н.Й. Логический словарь. - М.: Наука, 1971. - 656 с.
10. Панфилов В. 3. Гносеологические аспекть философских проблем язькознания. --
М. Наука, 1982. -- 357 с.
11. Реформатский А.А. Введение в язьткознаниє. -- М.: Просвещение, 1967. -- 542 с.
12. Савельева Л.С. Семантичні кореляції іменників-назв осіб // Наукові праці. Серія фі- лологія. -- Миколаїв, 2007. -- Вип. 54. - С. 64 -- 69.
13. Стаховська Н. Проблеми унормування агентивно-професійних назв у металургійній термінолексиці // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук, праць. -- Вип. М. - К., 2003.-- С.175 -- 178.
14. Словник української мови: В 11 тт. - К.: Наук. думка, 1970 -- 1980.
15. Шмелев Д.Н. Проблемьт семантического анализа лексики: на материале русского язьтка. -- М: Наука, 1973. - 279 с.
Тматуіа Тигоозва ТЕКМІХОТОСІСАТІОМ ОЕ ТНЕ РЕКЗОМУ" ХАМЕЗ ІМ ОККАТХЕ ТАХСОАСЕ
Ап айетрі іо апаіузіз (Бе ФіНегепі Февтее5 ої (Бе рег5оп8" патез їегтіпоїову ассогдїпя со Юеїг Беїопвіпе бо їФе сегкаїп соНесіїує, роса! рагіу, гезідепсе апа 50 оп і5 таде.
Кеуу/огіз: іегт, кегтіпоїову, Іехіса|-5етапііс вгопр.
94 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Кувілеї
УДК 811. Василь Німчук (м. Київ)
Ю. ШЕВЕЛЬОВ І ПРОБЛЕМИ НАШОГО ПРАВОПИСУ (до 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова)
У статті йдеться про проблеми сучасного правопису й "навкіл правописну" історію а також значення праць Ю. Шевельова у становленні наукового підходу до проблем україн- ської орфографії. Наголошено на необхідності відновлення роботи Правописної комісії при Кабінеті міністрів України.
Ключові слова: Ю. Шевельов, український правопис.
"РО. наукова громадськість країни відзначила 100-річчя від дня народження видатного діяча вітчизняної культури, лінгвіста зі світовим ім'ям Ю.В. Шевельова. Непоміченими залишилися дві важ- ливі дати в історії української літературної мови, на які варто було звернути увагу: 2008-го р. минуло 80 років відтоді (6. ЇХ. 1928 р.), як народний комісар освіти М. Скрипник підписав, зробивши його чин- ним і загальнообов'язковим, , Український правопис", котрий опрацю- вали визначні мовознавці, 1 72 років від того часу (2. ЇХ. 1933 р.), коли народний комісар освіти В. Затонський підписав кардинально пере- краяний , Український правопис" тому, що ніби , Правописна комісія на чолі з М. Скрипником провела націоналістичну лінію в побудові, в літературному оформленні правопису".
2009-то р. настануть ще два не менш важливі ювілеї: 8.МІ1.1994 р. Уряд України своєю постановою затвердив склад Української націо- нальної правописної комісії з питань правопису при Кабінеті Міні- стрів України (їй виповниться 15 років). У серпні 2009-го р. випо- вниться 10 років ,проектові найновішої редакції ,Українського правопису", створеного під нашим керівництвом.
А ось 17. ХП. 2009 буде п'ять років відтоді, як Українська націо- нальна правописна комісія останній раз збиралася.
о В.В.НІМЧУК, 2009 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 95
Німчук В.В.
Ю. Шевельов був учасником, сучасником деяких подій, по- в'язаних з українською орфографією. Про ,Український правопис" 1928 1 1933 рр. писав лише як дослідник історико-мовного процесу в Україні періоду тоталітаризму. Він сказав своє вагоме слово й про наші правописні проблеми кінця ХХ ХХІ ст.
Перша його праця на тему орфографії - ,, Головні правила укра- інського правопису" (61 с.) - вийшла 1946 р. (без місця, видавництво , Прометей").
Наступна праця про орфографію -- ,, Принципи сучасного україн- ського письма" -- надрукована в 1949-му р. |4: 364| в , Енциклопедії українознавства". Вона невелика, але важлива тим, що Ю. Шевельов чи не перший із українців у дусі нового європейського мовознавства заявив: ,В основу українського письма покладено фонематичний принцип, себто засаду, що одна літера відповідає одному звукові мови (фонемі). Проте від цього є відхилення... |Там само|. Про це ми гово- римо тому, що в нас донедавна ходила хибна думка (та в когось і досі тримається), що український правопис грунтується на фонетичному принципі.
Ю. Шевельов був ще молодою людиною, але сучасником диску- сій навколо проблем орфографії в кінці 20-х -- на поч. 30-х рр. ХХ ст. Уже поважним і знаним фахівцем він писав про них у великій моно- графії про українську мову в першій половині двадцятого століття. Через 60 літ про правопис 1928(29) р. Ю. Шевельов говорив безсто- ронньо, але з глибоким знанням справи, суспільного та психологічно- го клімату доби наступу на все українське. Ю. Шевельов стисло, але виразно зазначав: "3 дискусії про те чи те ортографічне правило про- ступали дві відмінні культурні традиції, дві лінгвістичні школи. Поєд- нання їх у правописно-мовній компромісовій нормі не задовольняло ні одну, ні другу. Що гірше, нова норма не відповідала жадній тради- ції, жадній школі і запроваджувала деякі форми вимови й правопису, що ніде не вживалися...
Таким чином, з кількома винятками, всі чужі слова на центрально- східних українських землях мали лчи ль, як у російській мові, а росій- ське 5 послідовно передалося через г; на Західній Україні всі чужі сло- ва мали ль та г (для західного 5). Вишукування інших джерел може задовольнити почуття власної гідности українців, але з історичного погляду воно безпредметове...
Не знати, чи такий експеремент вдався б у незалежній держа- ві; з впевненістю можна твердити, що при двомовній інтелігенції і невисокому рівні освіти серед решти суспільних прошарків, коли частина мовців щойно проходила українізацію, -- шанси на його успіх були невеликі. ..Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло від- бутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі" |2: 160-161.
96 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Ю.Шевельов і проблеми нашаго правопису (до 100-річчя...)
Хоч Ю. Шевельов і критикував окремі вади ,Українського право- пису" 1928-то р. (1929 р.), проте дотримувався його правил і вважав, що він ,може бути змінений тільки у вільній українській державі" |: 4.
Ще стисліше, але не менш влучно, Ю. Шевельов сказав про, Укра- їнський правопис" 1933-го р. ,Як каже Хвиля... у старий правопис внесено 126 поправок, багато з них суттєвих, а розділ про чужі сло- ва переписано в цілості. Там, де українські слова мали подвійні фор- ми, перевагу надано формі, ближчій до російської мови. Наприклад, закінчення іменників жіночого роду з кінцевою приголосною в родо- вому відмінку однини змінено з -и на -і (радості, солі). Такі форми зустрічаються переважно у південно-східних діялектах, отже, якоюсь мірою мінялася говіркова база літературної мови. В деяких випадках запроваджено форми, яких нема в жадному більшому діялекті (напр., імені в родовому однини замість імени як було)...
Правопис іншомовних слів майже повністю змінено на росій- ський. Літеру г усунено цілком, так що, скажімо, СоебБе перетвори- лося на Гете, Правило, коли писати л чи ль, скопійовано з російського з усіма непослідовностями, зумовленими історичними впливами (Їс- ландія, але Фінляндія)... На центрально-східній Україні позичені сло- ва потрапляли до мови переважно в їхній російській формі, отже для мовців тієї -- більшої -- частини країни це була бажана інновація (чи радше повернення до старої практики). Але західних українців, що здебільша засвоювали чужі слова в польській формі, це означало ціл- ковите відкинення їхньої мовної традиції. На радянській Україні в ті роки розпалювано ворожнечу до всього галицького" |2: 195).
Правописних проблем Ю. Шевельов не міг не торкнутися у ві- домій нині (але до т.3. ,перебудови" незнаній у нас розгорнутій праці » Українська мова в себе дома сьогодні і завтра", надрукованій у жур- налі ,Сучасність" у 1986 р., у частині, названій , Гак нас навчали пра- вильних проізношеній", що була відповіддю на цькування його та ін- ших українських лінгвістів, котрі перебували на еміграції, в журналі "Мовознавство" Інституту мовознавства ім.О. Потебні АН УРСР та брошурі, яка вийшла під псевдонімом М.М. Тарасюк.
Ю. Шевельов, зокрема, переконливо спростовує доводи проти вживання букви г і обтрунтовує необхідність збереження цієї літери для відбиття фонемної структури української мови: , Інші аргументи Русанівського в справі г - мала частота вживання й наявність дубле- тів типу господар -- господар теж не витримують критики. Єдине, що тут важить, це те, що г - фонема, фонематичний принцип лежить в основі українського письма -- певні відхилення морфофонетичного й історичного характеру до проблеми г не стосуються. Якби була навіть одна пара слів, де г має розрізнювальну роль -- скажімо грати -- гра- ти, гніт -- тніт -- цього вистачало б для визнання г за фонему, і фо- немний характер г змушений визнати 1 Русанівський. Інші слов'янські мови теж мають фонеми низької частоти й з дублетами..., але ніхто й на думці не має ці літери з абетки тих мов усувати. Звичайно, замов-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 97
Німчук В.В.
чувана суть дискусії про г зовсім не в низькій частоті й дублетах, а в тому, про що Русанівський не згадує, - що г нема в російській абетці. Постишев, кому належить заслуга викинення г, був одвертіший щодо цього" |6: 250-251.
Тут автор торкнувся дуже актуальної й нині теми -- втручання соціолінгтвістичних факторів, яке веде до втрати власної шкали вар- тостей, і переключення на систему вартостей другої і фактично па- нівної мови. Одним із яскравих прикладів цього автор вважав сприй- мання відмінювання іменників середнього роду на -о іншомовного походження. З глибоким знанням справи Ю. Шевельов писав: Яскра- вий приклад з морфології -- трактування відмінювання іменників середнього роду, що закінчуються на -о. До 1933 р. чужі слова на -0 типу кіно, бюро, ситро нормально відмінялися, так само, як власні слова типу вікно, ребро, як вони відміняються в розмовній мові. Такі чужі слова відміняються і в російській мові, але тільки позалітера- турній, тоді як у літературній мові такі відмінкові форми вважають- ся за вульгарні, погляд, що йде, либонь, ще з тих часів, коли росій- ські вищі кляси вживали французької мови в щоденному побуті. Така оцінка закорінена в російській мовній свідомості глибоко, пле- кана школою й літературою. Тепер її перенесено на українську мову, івсі познаки показують, що вона прищепилася цілком щиро серед українських освічених кіл, що вони справді відчувають, що форми, наприклад, родового відмінка кіна, бюра, ситра -- вульгарні й не- припустимі в мові освіченої людини. Тим часом нічого посутньо вульгарного в них нема. Форми типу Фійга нормальні в польській мові, чехи кажуть у родовому відмінку Фута, по-своєму відміняються такі слова і в сербо-хорватській літературній мові -- біроа тощо. Тут, отже, до української мови застосовано специфічну шкалу вартостей російської мови й повірено в її універсальність, якої справді нема |б: 214;
Мимохідь справ орфографії Ю. Шевельов торкнувся у праці ,У довгій черзі: проблеми реабілітації". Зокрема він зазначив: , Порушу ще питання правопису, хоч свідомий того, що це означає відчинити скриньку Пандори... Але я не робитиму пропозицій щодо змін право- пису, обмежуючись проблемою історизму в регулюванні орфографії. Усі наші правописи, починаючи щонайменше від 1917 року, виявили- ся нежиттєздатними, бо не виходили з розуміння чи хоч бажання ро- зуміти процеси, що відбувалися й відбуваються в мові...
Усі правописи, починаючи від 1933 року, відкинули цю настано- ву, але так само ігнорували живомовні процеси, намагаючись тепер за всяку ціну наближати українську мову до російської. Пізніше додано до цього засаду спрощення, щоб не обтяжувати бідні школярські го- лівки, а насправді часом краючи мову по живому м'ясу. Знову панува- ли які завгодно, але не внутрішньоїісторичні критерії. Назви, геогра- фічні чи особові, що прийшли з християнством, природно, пройшли ту ж еволюцію, яка відбувалася в українській мові. Приміром, відбув-
98 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2
Ю.Шевельов і проблеми нашаго правопису (до 100-річчя...)
ся в них перехід , і" ви". Так постали форми Єгипет, Єрусалим. Але заради якого ,спрощення" порушено послідовність, наприклад у сло- вах Сирія, Вифлеєм, що їх завернено до написання з ,,і"? Так само гео- графічні назви суміжних земель підлягали українським фонетичним змінам, але -- з чемності до сусідів? -- українізовані їх форми влягли прямій забороні, і не сміємо говорити про ЛТюблин, Вороніж, Білгород, Дін... А от поляків зречення Львова зовсім не примусило заборони- ти їхню стару форму Ілудбм. Історично правильні написання аж ніяк не ведуть до територіальних претензій або, не дай Господи, імперіа- лістичних замахів на чужі території. З того, що скажемо Париж, а не Парі, не випливає, що хочемо анексувати Париж" |З: 20).
Але автор підкреслює, що було б абсурдним викидати з мови те, що спільне з російсько, хоч потрібна реабілітація несправедливо усу- неного |З: 19.
Та найактивніше над українською орфографією Ю. Шевельов почав працювати після створення Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України 15.М1.1994 року і затвердження її персонального складу, до якого ввійшов і наш видат- ний ювіляр. Він був її членом до 19.11.2002 року, коли вийшла по- станова КМ України 30198, якою затверджено новий склад Комісії. Акад. Ю. Шевельова та інших іноземних учених у ній не було. Ду- маю, що про це він знав, бо пішов у небесні засвіти 12.ГУ.2002 році.
Чи не на першому засіданні новоствореної Української на- ціональної комісії з питань правопису при КМ України виступив Ю. Шевельов із доповіддю |5: 68|, яку аудиторія слухала завмерши: виступав патріарх вітчизняного мовознавства, визнаний у світі лінг- віст (з не багатьох таких людей у наші часи). Відразу після виголо- шення доповідь стала класикою української лінгвістики в галузі правописознавства (орфографістики), теорії так званого прескрип- тивного мовознавства. Виступ Ю. Шевельова як статтю кілька разів передруковано в різних журналах (що тепер трапляється вкрай рід- ко). Це роздуми мудрої людини-лінгвіста, що створив класичні праці з українського і слов'янського мовознавства.
На самому початку Ю. Шевельов зауважив: , Обізнаність пересіч- ного українського інтелігента в справах мовознавства мала і чим вона менша, тим палкіші дискусії в справах правопису. Здебільшого, це ви- ступи в обороні того, до чого дана особа звикла і що їй до вподоби". Розглянувши побіжно історію українського правопису за останні 150 років, акад. Ю. Шевельов підкреслив, що українська орфографія еволю- ціювала від стихійності через певну міру демократичності до урядового наказу. У різні часи застосовувано різні критерії (чи їх комбінацію), але не ставлено питання про міру доцільності певного критерія або поєд- нання його з іншими в тій чи іншій пропорції. Ось ці принципи:
1./"Бо так ми говоримо".
2."Критерій національної єдності".
3." Взорування на російській мові й правописі".
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 99
Німчук В.В.
Але критерій 1 не захищений від "суб'єктивності", критерій 2 втра- тив своє значення внаслідок успішного мовного ,перевиховання Гали- чини" (починаючи від 1939 -- 1945 рр.), а критерія З важко дотримува- тися одверто від часу проголошення незалежності України" (5: 72.
Автор пропонує взяти до уваги ще два ,призабуті або занедбані" критерії, а саме:
1. ,Збереження (обережне консервування) підсистем мови, таких як фонологічна, морфологічна, синтаксична тощо", взятих у їхній ди- наміці" (5: 72-74.
2."Увага до історичної традиції" |5: 74.
Про нині чинні норми Ю. Шевельов у підсумку сказав:,УП 93 - латанина із слідами праці багатьох упорядників, часом взаємозапе- речними, не цілість, а конгломерат, позбавлений єдности й систе- матичности... Саме рівновага запропонованих принципів, зокрема двох останніх, зможе витворити і втримати життєдайність і при- йнятність УП 195" (5: 74, 75.
Коли група лінгвістів -- членів Національної комісії з питань правопису -- у 1999-му р. опрацьовувала проект орфографічних змін, крім власних міркувань, було враховано думки акад. Ю. Шевельова. Під час обговорення проекту 1999-го р. Ю. Шевельов прихильно по- ставився до наших пропозицій. В останньому в житті інтерв'ю, опу- блікованому в газеті ,Свобода" 1 лютого 2002 року на питання: ,Мово- знавство -- центральне місце вашої наукової кар'єри. Який правопис української мови, до формування якого ви також доклали чимало зу- силь, найбільш прийнятний сьогодні?" акад. Ю. Шевельов відповів: ,Сучасний правопис під редакцією Василя Німчука. Він не ідеальний, але це найкращий варіант з усіх запропонованих" |7: 9|.
Про правописні митарства і долю проекту , Українського право- пису 1999 р. лінгвісти добре знають. Хотіли б лише згадати про події п'ятирічної давності й про правописну справу нині.
Лише в травні 2003 р. (через чотири роки після обговорення з 1999 р. проекту нової редакції , Українського правопису") під керів- ництвом акад. В.М. Русанівського вироблено ,альтернативний" про- ект, але він фактично не містив жодних змін у чинній нині орфогра- фії. Цей проект обговорювано й узято за основу на засіданні Правописної комісії 19.12.2003 р. Ухвалено: 1. Писати букву г в укра- їнських засвоєних загальних назвах та онімах згідно з вимовою: дзи- га, Тонта, Горонда. Але це правило нині чинне й без проекту 2003 р. 2. Писати слово пів завжди окремо від сусідніх слів, коли воно має семантику , половина": пів години, пів яблука, пів Києва. Правило взя- то з проекту 1999-го р. 3. У запозичених загальних назвах писати лише г незалежно від того В чи Є вимовляються у мові-джерелі: герба- рій, гол. Та це правило чинне з 1933-то р. 4. У загальних назвах іншо- мовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: тона, нето, бруто, але ванна, вілла та ін. Перші три написання -- з проекту 1999-го р. 5. Поширити ,правило дев'ятки" на правопис ін-
100 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Ю.Шевельов і проблеми нашаго правопису (до 100-річчя...)
шомовних власних назв: Аристотель, Едип, Занзибар, Сиракузи. Це запропоновано в проекті 1999-го р. 6. Не писати зайвої букви й у словах параноя, секвоя, феєрверк, фоє та ін. Але лексеми параноя, секвоя, феєрверк були, і є в чинному правописі. З проекту 1999-го р. взято фоє. Кворуму на засіданні не було, тому й ці рішення Комісії є нелигітимними. Мабуть, через це ніхто організовано не наважився ввести в дію зазначені нечисленні зміни.
Питання про нову редакцію ,Українського правопису" залиша- ється відкритим. Ми мали намір виступити про це в ЗМІ, але утрима- лися, бо побоювалися, що перед виборами Президента України реак- ційні кола знову зчинять галас на шкоду справі.
Уважаємо, що Національній комісії з питань українського пра- вопису треба повернути первісний (1994 р.) статус, відновити її пер- вісний склад, вивівши з нього справді ,мертві душі". Украй необхід- но скликати її пленум або П Всеукраїнську правописну конференцію (перша відбулася в Харкові понад 75 літ тому -- у 1927 р.) і ще раз обміркувати запропоновані зміни в орфографії й, нарешті, ухвалити нову редакцію , Українського правопису". Правописна комісія фактич- но припинила роботу. Один її співголова -- В.Г. Кремінь - уже давно не є міністром освіти, а інший -- М.Ф. Курас -- помер. Насамперед не- обхідно, щоб КМ України затвердив нового голову чи нових співголів та заступників голів Правописної комісії.
1. Вірний М. Він пам'ятник створив собі всесвітнього визнання (17 грудня 1908 -- 12 квітня 2002) // Рідна школа. -- 2002 (травень). - Рік ХХХІХ. - 4.2. (132). - С. 3-6.
2. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 -- 1941). Тан і статус. - Б.м. - ,Сучасність". -- 1987. -- 295 с. (англійською мовою з'явилася 1989 р.).
3. Шевельов Ю. У довгій черзі: проблеми реабілітації / / Вісник Міжнародної асоціації україністів. -- 1991. - Мо2. -- С. 12-23.
4. Шерех Ю. Принципи сучасного українського письма і правопису // Енциклопедія українознавства. - К., 1994. - С. 364-366.
5. Шевельов Ю. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису // Україн- ський правопис: так і ні. Обговорення нової редакції , Українського правопису. -- К., 1997.-- С. 68-76.
6. Шевельов Ю. Так нас навчали правильних проізношеній // Шерех Ю. Поза книжками і зкнижок. - К., 1998. -- С. 236-290.
7. Шевельов Ю. Я ніколи нікого не зрадив // Газ. Свобода. -- 2002. -- Хо5. - 1 лютого (п'ятниця).
Уазуї Мітсрик
ЗО, ЗНЕМУЕЦІОМ АХ ТНЕ РЕОВІЕМ5 ОК ООВ ОКТНОСКАРНУ (оп "Бе 100СЬ аппіуетзагу оф'Бе Ли. 5БеуеПоу'з БігБЧау)
Кеуу/огав: Лі. 5реуеПоу, ОКтаїпіап огіровтарбу
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 101
УДК 929:811.161.2Коломієць
ДОСЛІДНИК РУХУ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ І ФРАЗЕОБІОГРАФ (до ювілею професора Л.І. Коломієць)
е слово -- про вченого, чий погляд подібний до погляду чи то го-
динникаря, чи то досвідченого кінооператора, який фіксує живу природу. Маючи неоціненну для дослідника граматики увагу до дрібних деталей і здатність розрізняти їхні найтонші відмінності, вона наділена даром уявно розкласти нерівномірний поступ живої мови на безліч ка- дрів, чітко фіксуючи кожен рух, уловлюючи зміни, структурні і значен- нєві. Саме такі люди в національному мовознавстві копіткою працею, деталь за деталлю, прописують портрет мови -- точніше, відразу багато її портретів «у різному віці»: щось на зразок особистої галереї. І саме за- вдяки таким людям наука отримує величезну базу лінгвістичних «осо- бливих прикмет», здатних прислужитися дослідникам наступних поко- лінь. 17 березня 2009 р. докторові філологічних наук, професору Лідії Іванівні Коломієць виповнилося 80) років, із яких майже шістдесят вона присвятила викладацькій і науковій діяльності.
Л.І. Коломієць народилася 1929-го р. в с. Рябухине тепер Ново- водолазького району на Харківщині. Одержавши освіту на мовно- літературному факультеті Харківського педагогічного інституту, з 1950-го р. працювала вчителем української мови та літератури в Харкові. Незабаром вступила до аспірантури при кафедрі україн- ської мови Харківського університету. Із цього часу й розпочалася її педагогічна діяльність у вищій школі. Після закінчення аспірантури Лідія Іванівна захистила кандидатську дисертацію «Мова україн- ських грамот ХІУ--ХУ ст.» (у січні 1954 р.), викладала в Ужгород- ському (1953--1955 рр.), Харківському (1956 -- 1964 рр.) університе- тах, а також у Харківському педагогічному інституті.
У 1964--1994 рр. Л.І. Коломієць працювала в Ніжинському педін- ституті ім. М. Гоголя (протягом 1978--1988 рр. завідувала кафедрою
о дО. КОЛОКОЛОВА, Р.А. ТРИФОНОВ, 2009 102 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Дослідник руху граматичних форм і фразеобіограф...
української мови), викладаючи дисципліни історико-лінгвістичного циклу, сучасну українську літературну мову. Керувала науковою ро- ботою студентів, довгий час була головою наукової ради товариства «Знання» на філологічному факультеті. Після захисту докторської дисертації 1979-го р. Лідія Іванівна здобула науковий ступінь доктора філологічних наук, а 1981-го р. їй було присвоєно звання професора.
Нині професор Л.І. Коломієць працює Харківському національ- ному економічному університеті і Харківському національному уні- верситеті імені В.Н. Каразіна.
І знайомство з науковим доробком Л.І. Коломієць, і будь-яка роз- мова з нею на фахові теми засвідчують: найцікавіше для цієї людини, що тільки може бути в мові, - то історичні джерела й факти, етимо- логічні, семантичні та граматичні особливості, які дозволяють зану- ритись у давні часи існування мови й виявити, як вона тоді функці- онувала, що несло в собі слово і як це вплинуло на теперішнє його побутування. Викликає щиру повагу різноманітність мовних проблем, які порушує непересічна дослідниця, -- по суті, немає жодного ваго- мого періоду в історії української мови, який вона б оминула. Грун- товно опрацьовані в її статтях найрізноманітніші мовні факти -- від ознак дохристиянського світосприйняття у фразеологізмах до контек- стів із науково-популярної періодики другої половини ХХ ст.
Галузь науки про мову, яка цікавила Лідію Іванівну від початку на- укової діяльності й продовжує спонукати до наукових пошуків нині, - історична граматика. Серед перших її праць -- стаття «До питання про формування категорії дієприслівника в українській мові» (1958). У ній ідеться про ті ознаки, які вказують на перехід нечленних активних дієприкметників у певних синтаксичних функціях у дієприслівники в українській мові ХІУ-- ХУ ст. Систематизувавши складний матеріал, дослідниця зуміла, зокрема, дійти висновку про відмінність між спо- лучниковими і безсполучниковими конструкціями з дієприслівником. Безсполучникові дієприслівникові конструкції у писаних ділових до- кументах ХГУ--ХУ ст. вживались у складному синтаксичному цілому, коли необхідно показати, що дія, виражена дієприслівником, виступає складовою частиною іншої дії, вираженої особовим дієсловом, або що ці дії разом утворюють складне ціле» |З: 210 -- 211|. Окремим видан- ням опублікована лекція для студентів-філологів «Дієприкметник і дієприслівник в історії української мови» (1959, у співавторстві з А.В. Майбородою). Згодом у полі зору дослідниці також опинилися дієприслівники та дієприслівникові конструкції в українських поезіях Т. Шевченка (1962); зокрема, Л.І. Коломієць звертає увагу на викорис- тання письменником «синтаксичних архаїзмів», наприклад конструк- цій з підметом у складі дієприслівникового звороту: «Розбивши вітер чорні хмари, / Ліг біля моря одпочить» |А: 38).
Чималу увагу вже кілька десятиліть науковець приділяє специ- фічній граматичній рисі української іменникової словозміни -- флек- сії -ові (-еві) іменників другої відміни. Про це йшлося в роботі «З іс- торії флексії давального відмінка однини іменників чоловічого роду на -ові (на матеріалі ділових пам'яток доби української народно- сті)» (1962), надрукованій у харківському збірнику «Питання істо- ричного розвитку української мови». Л.І. Коломієць наголосила на
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 103
Колоколова А.О., Трифонов Р.А.
тому, що зазначена флексія не могла з'явитися в українській мові під впливом польської, хоча близьке польське сусідство могло підтри- мувати в українській мові це закінчення. Кілька років тому (2002 р.) дослідниця знову звернулася до цієї специфічно української флексії, простеживши її в «Слові о полку Поревім».
Загалом «Слово о полку Ігоревім» -- то, без сумніву, знаковий (кажучи сучасною мовою мас-медіа, «культовий» -- цей прикметник видається нам тут доречним, попри науковий контекст) для ювілярки твір. Вона вивчає саму пам'ятку, зокрема, спеціальні розвідки при- святила смисловим опозиціям, звертальним конструкціям; просте- жила генетичні зв'язки метафоричних текстових конструктів у романі М. Стельмаха «Дума про тебе» з вираженням поняття битви через об- раз жнив і молотьби, характерним для «Слова...». Залучення мовних одиниць із пам'ятки є регулярним у студіях Л.І. Коломієць, присвяче- них історії та семантиці фразеологізмів.
Саме праці з історичної фразеології становлять найвагомішу час- тину доробку професора. Варто згадати, що саме Лідії Коломієць нале- жать параграфи про фразеологію ХТУ-ХУ і ХУМІ-ХМПІ ст. у курсі «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (1983). Проте ін- терес дослідниці до цієї ділянки знань про мову склався значно рані- ше. Так, ще статті «Про деякі особливості фразеологічних сполук української актової мови ХТУ--ХУ ст.» (1960), «О фразеологических сочетаниях язька украинских актов ХІ -- ХУ веков» (1961) є важли- вим внеском Л.І. Коломієць у розуміння шляхів виникнення фразеоло- гічних одиниць. Дослідниця розробляє теорію про полісемічність слів старої української мови як причину появи фразеологізмів. Такими фразеологізмами були складені терміни, виникнення яких зумовила необхідність уточнити значення полісемічного слова конкретизацій- ними атрибутивними лексемами. Розуміння такого шляху виникнення фразеологічних одиниць, зазначає науковець, вимагає пильної уваги до значення слова в кожному конкретному фразеологізмі. І Л.І. Коло- мієць послідовно дотримується цього принципу, переконливо обтрун- товує семантику компонентів фразеологізмів, наводячи велику кіль- кість яскравих прикладів, залучаючи на підтвердження своєї думки спостереження інших мовознавців. Цінність такого дослідницького по- гляду, наприклад на сполуки держати правду («присягати»), карати на горло («позбавляти життя») тощо |1|, - у нестандартності, специ- фічності лексичних значень слів правда, горло в цих випадках (так само, як і слів животь, рука, голова, путь та інших у багатьох подібних спо- луках, які розглянуто в статтях). Тож ретельна праця з фразеологізма- ми дає тут щедрі плоди: як елементарне розуміння слова з минулого, так і можливість відтворити дуже цікаві фрагменти картини світу.
Л.І. Коломієць наголошує й на стилістичному розмаїтті фразео- логізмів у староукраїнських грамотах, зазначаючи, що серед них є і ти- пові для актових документів складені терміни, дієслівно-іменні сполу- ки, позбавлені образності; і стійкі вирази, що мають у своєму значенні та оформленні специфічні ознаки художньо-поетичного характеру; і фразеологічні конструкції, які належать до розмовної мови.
Уже в цих історико-мовних студіях, присвячених конкретному періоду функціонування фразеологічних одиниць певного стилю, ви-
104 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Дослідник руху граматичних форм і фразеобіограф...
робився принцип досліджування фразеологізмів у динаміці. Л.І. Ко- ломієць, розглядаючи стійкі сполуки, що трапляються в актовій мові ХІТУ-ХУІ століть, залучає для їх пояснення набагато ширший кон- текст: простежує наявність цих фразеологізмів у народнорозмовній мові, фольклорі (причому не лише українському, а ширше -- сло- в'янському). Крім того, авторка виявляє вживання давніх фразеоло- гізмів у первинному чи трансформованому вигляді в текстах пізнішо- го часу, зокрема художній літературі ХІХ--ХХ ст.
Велику увагу Л. І. Коломієць приділяє дієслівно-їменним сполу- кам -- «характерній рисі дієслівної системи східнослов'янських мов», «одній з найдавніших і дуже стійких конструкцій» (набивати ціну, по- бачити світ, копати яму, подавати голос, держати слово, дати раду). Такі описові звороти, що «доповнюють і без того багатющу систему ді- єслова сучасної української мови» |?2: 8|, стають предметом розгляду в працях, присвячених мові літописів, українських грамот, полемічної лі- тератури, «Лексикону» Памва Беринди. Л.І. Коломієць присвятила та- кож низку статей дієслівно-іменним сполукам у мові письменників: Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Стельмаха. Тут Лідія Іванівна про- стежує традицію використання дієслівно-іменних сполук у мові письменників-попередників, а потім зупиняється на особливостях ужи- вання фразеологізмів у творах досліджуваного автора. Її цікавлять фор- мальна семантика таких зворотів (дослідниця звертає увагу на те, що носієм значення в дієслівно-іменних сполуках найчастіше є іменник, дієслово ж зберігає тільки граматичні ознаки), їхнє походження (пито- мо українське чи іншомовне, вплив діалектної стихії на вживання фразеологізмів у літературних творах, зокрема в О. Кобилянської), ін- дивідуально-авторські трансформації давніх фразем, функції фразеоло- гізмів у мові письменників (комунікативна, експресивна тощо).
Цікавими є статті, присвячені групі фразеологічних одиниць, які створюють один мовний образ певного явища, або й окремому фразе- ологізму. У них Л.І. Коломієць простежує динаміку розвитку мовної одиниці протягом усієї історії її існування. Так, стаття «З життя фра- зем» (1973) цілком присвячена виразові положити (приложити, сло- жити) голову та його варіантам. Авторка зазначає, що цей вислів, який віддавна побутує у східних слов'ян (зустрічається в літописах Київ- ської Русі, «Слові о полку Ігоревім», літописі Самійла Величка), охо- че використовують письменники ХІХ 1 ХХ ст. Видається цінним те, що увагу Л.І. Коломієць привертають лінгвопрагматичні аспекти: дослідниця аналізує і функціонування сполуки лягти трупом, що з'являється в ХУМП ст. При цьому не лише вказано на стилістичну й семантичну відмінність між цим виразом і «фраземами високого зву- чання»: положити голову, полягти головою, а й зазначено, що в літера- турі здавна простежується тенденція вживати фразему лягти трупом переважно для змалювання смерті ворожого війська.
У статті «Поетична традиційна фразеологія на позначення БИТВИ» (1976) Л.І. Коломієць розглядає групу фразеологізмів, об'єд- наних репрезентацією образу битви. Крім уже згаданого образу жнив, молотьби, дослідниця простежує властиве слов'янам порівняння бит- ви з весіллям, бенкетом, на яке звертав увагу ще О.О. Потебня. Вона залучає широкий матеріал: тексти фольклору, літописів, «Слово...»,
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 105
Колоколова А.О., Трифонов Р.А.
Професор Л.І. Коломієць серед співробітників кафедри української мови (Харків)
твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, пись- менників ХХ століття й радянську періодику, а також порівнює функ- ціонування цього образу у творах російської літератури. Фразеологізми, пише дослідниця, живуть у мові віками, зберіга- ючи свою граматичну структуру й загальну семантику, однак протя- том життя змінюється їхній лексичний склад, стирається чи, навпа- ки, завдяки індивідуально-авторським перетворенням увиразнюється образність. Продуктивна модель породжує інші мовні одиниці, що відрізняються відтінками семантики, стилістичним забарвленням, емоційно-експресивним навантаженням. А все разом -- сталість грама- тичної структури і гнучкість семантики -- і дозволяє фраземі «жити» в мові, бути «живим», яскравим засобом увиразнення, органічно вжи- ватися в текстах різних епох. Ці твердження, важливі для розуміння сутності мови, дістають численні обгрунтування в працях ювілярки. Важливе місце в науковому доробку Л.І. Коломієць посідають сту- дії з етимології фразеологізмів. Серед них і суто наукові, і науково- популярні розвідки «Декілька етногенетичних етюдів до фразеологіч- них одиниць» (1975; складається з двох «етюдів»: «Чому говорять «Погибоша аки обрьт»?», «Чому чекають, як каня дощу?»), «Чому ки- дають (вергають) перуни, дають перунів і йдуть до грому?» (1976). Роблячи історичні й етнографічні екскурси, розкриваючи міфологічні та інші суттєві нашарування у фразеологізмах, дослідниця подає мовні звороти як лінгвокультуреми. У статтях «Рудименти дохристиянсько- го світосприйняття у фразеологізмах» (2004), «Наслідуючи традиції
106 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Дослідник руху граматичних форм і фразеобіограф...
О.О. Потебні (етимологічні пошуки в царині фразеології)» (2006), на- писаних у співавторстві з О.А. Майбородою, ідеться про шляхи форму- вання фразеологізмів, умови, у яких вони розвиваються з вільних спо- лук. Особливу увагу авторів привертають фразеологізми, яким «не пощастило» з тлумаченням у науковій чи популярній літературі: непра- вильне пояснення фразеологізму може спричинити й неправильне ро- зуміння тексту художнього твору, у якому цей фразеологізм ужито. Завдання ж дослідника -- залучаючи етимологію, численні контексти вживання сполуки, встановити її справжнє значення.
Саме спостереження Л.І. Коломієць над історичною фразеологією стали основою для докторської дисертації «Фразеологія української мови другої половини ХУЇ -- першої половини ХУПІ століть (Генезис і стилістичне використання)».
Лідія Іванівна також є одним із співавторів колективної академіч- ної праці «Сучасна українська мова. Морфологія» (1969) за редак- цією І.К. Білодіда (розділи «Прислівник», «Сполучник», «Частки»). Опубліковані у співавторстві з А.В. Майбородою посібники -- збірни- ки вправ і завдань зі старослов'янської мови (з'явились у 1960-ті роки й потім не раз перевидавалися) та з історичної граматики української мови -- стали надзвичайно цінними для викладачів і студентів укра- їнської вищої школи в ході вивчання складних курсів, утамували, за словами колет, які працювали в той час, голод на такі видання, вкрай необхідні в повсякденній роботі.
Сама ж Лідія Іванівна нині також працює зі студентами, викладаю- чи українську і старослов'янську мови, є заступником голови спеціалізо- ваної вченої ради із захисту кандидатських дисертацій при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна. Її доповідь на конферен- ції, присвяченій 100-літтю від дня народження Ю. Шевельова, знов-таки стосувалася проблем історичної граматики; до друку подано статтю, у якій наголошено на українських рисах «Ізборника» 1076 року...
Анастасія Колоколова, Роман Трифонов (м. Харків)
1. Коломиец Л.И. О фразеологических сочетаниях язька украинских актов ХТУ-- ХУЇ веков // Начальньй зтап формирования русского национального язьтка. -- Л., 1961.-- С.237 -- 254.
2. Коломієць Л.І. Дієслівно-іменні звороти у творі М. Стельмаха «Кров людська -- не водиця» // Тези і рефер. доп. з мови і літ. на ХМПІ звітній наук. конф. Харк. педін- ту. - Харків, 1963. - С.8-- 11.
3. Коломієць Л.І. До питання про формування категорії дієприслівника в українській мові // Уч. зап. Харк. ун-ту. -- 1958. - Т. 99: Труди філол. ф-ту. -- Т. 6.- С.201 - 213.
4. Коломієць Л.І. Синтаксичне функціонування дієприслівників і дієприслівникових конструкцій в українських поезіях Т.Г. Шевченка // Праці Одеського держ. ун-ту ім. 11. Мечникова. -- 1962. -- Т. 152: Сер. філологічних наук. -- Вип. 15: Питання слов. філології: Мовознавство. -- С. 33 - 43.
Апазіазіа Коїіороіога, Вотат Ту/опод
СВАММАВ ЕОКМ5 МОМЕМЕМТ ІХУЕЗТІСАТОВ АХО РНКБАЗЕОВІОСНАРНЕК (оп Бе аппіуетзагу сеіебгаціопзя ої ргоїеззог І. Коїотіуєїз")
ТьЬе агіїсіе і5 деуогед бо Бе |ибіїсе ої Ргоїс5зог 1.1.Коіотіуєїз", а Іапбиаве Нізбогіап. І сопіаїп8 Біовтарійса! іпіогпабіоп абопі Бет апд а 5игуєу ої Пег 5сіепіійс могК8.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 107
УДК 939:811.161.2Грещук
ОБРАНЕЦЬ НАУКИ ЯК ДОЛІ (до 60-річчя професора В.В. Грещука)
Що посієш в юності, те пожнеш у зрілості
Г. Ібсен Це мудро - стати початком продовження
Т. Мельничук
ікавість до світу, яка з'являється ще змалку, ставить перед нами
багато запитань. Запитання стають ключем до його пізнання. Спрага пізнання народжує ідеї, як зерня. Щоденна копітка праця дає їм зрости, У зрілості збираємо плоди, засіяні в молодості.
Професор Василь Васильович Грещук належить до тих людей, котрим вдалося зреалізувати прагнення до осягнення світу на мово- знавчій ниві. Він, не порушуючи наступності наукових поколінь, тяглості наукових традицій, продовжив пошуки в галузі дериватоло- гії свого вчителя І.Ковалика. Створивши дериватологічну школу, за- клав підвалини для розвитку власної справи в учнях.
Народився В.Грещук 2-го червня 1949-го р. у мальовничому селі Старі Кривотули на Івано-Франківщині в сім'ї Ганни й Василя Грещу- ків. Названо його на честь маминого брата Василя, котрий у 1945-му р. трагічно загинув у партизанці. У родині збереглася добра українська традиція давати дітям імена їхніх родичів. Це, з одного боку, сприяє збереженню пам'яті роду, а з іншого -- покладає певну відповідаль- ність на того, хто успадковує чиєсь ім'я, зобов'язує людину своїми вчинками не осоромити минулі покоління (син Василя Васильовича Богдан також названий на честь одного зі своїх дідусів).
З 1955-го р. до 1966-го р. В. Грещук спершу навчався у Старокри- вотульській восьмирічці, а згодом -- у Отинійській середній школі. Він був частим відвідувачем місцевої бібліотеки, тому не дивно, що вже в
о В.ПІТЕЛЬ, 2009 108 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обранець науки як долі (до 60-річчя професора В.В. Грещука)
учнівські роки виявляється його потяг до слова. Тоді, окрім перших ху- дожніх спроб пера, він пише замітки до місцевих газет про найрізнома- нітніші події в селі. Однак захоплюється й точними дисциплінами, 30- крема математикою. Спочатку хоче пов'язати своє майбутнє саме з цією наукою, а тільки згодом зароджується мрія стати журналістом. Але не- даремно кажуть, що до свого призначення ми часто йдемо манівцями. Плануємо одне, а доля веде нас своїми шляхами. І люди, які зустріча- ються на цій дорозі, і те, як складаються обставини, скоріше не випад- ковість, а якась закономірність, прописана зверху. Особливістю талано- витих людей є різнобічність їх обдарувань, і чим би в житті вони не займалися, це завжди яскраве самовираження. Хто зна, може б і Василь Васильович став світилом природничих наук чи відомим журналістом, однак як багато би втратила філологія! Тепер, згадуючи свої юнацькі мрії, він жартівливо каже, що філолог завжди ще може стати добрим журналістом, але не кожен журналіст може стати добрим філологом.
У ті роки, щоб вступити на відділення журналістики, потрібно було мати виробничий стаж. За порадою свого шкільного вчителя-словесника В. Грещук у 1966-му р. вступає на українське відділення філологічного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту їм. В.Стефаника, щоб згодом перевестися на журналістику. Цей крок ви- значить наступні кроки і, зрештою, долю Василя Васильовича.
Навчання зацікавило юнака. У читальному залі бібліотеки, на за- няттях він все більше відкриває для себе світ філології. Бере актив- ну участь у студентському житті, танцює у відомому ансамблі "Верхо- винка" з дня його заснування.
У той час молодий кандидат філологічних наук А. Зеленько наби- рав студентів у науковий гурток. Бажаючих спочатку виявилося близько п'ятдесяти, однак згодом залишилося всього шестеро осіб, які справді цікавилися різними мовознавчими проблемами, хотіли їх обговорюва- ти. Серед них -- В.Грещук та майбутній дослідник в галузі ономастики М. Габорак (він згодом захистив кандидатську дисертацію під керівни- цтвом Василя Васильовича). Саме робота у гуртку стала поштовхом до наукової діяльності В. Грещука. Пізніше наукові зацікавлення студента помітив декан філологічного факультету В. Верещака. Він знайомить третьокурсника Василя Грещука з професором Львівського університе- ту ім. І. Франка І. Коваликом, котрий у той час читав спецкурс зі слово- твору для четвертокурсників івано-франківського вузу. Тоді В. Грещук за власним бажанням відвідує лекції професора, який згодом відіграє у його житті важливу роль, стане для нього не тільки науковим керівни- ком, а й ідеалом Вченого та Людини.
Навчаючись в інституті, В. Грещук брав участь у багатьох сту- дентських наукових конференціях, виступив із доповіддю на респуб- ліканській студентській науковій конференції у Вінниці.
У 1970-му р. В. Грещук закінчує інститут з відзнакою. Як випускник-відмінник має право першочергового вибору при розпо- ділі майбутнього місця роботи, однак з властивими йому романтиз- мом та ентузіазмом їде працювати у восьмирічну школу на Рівнен- щину (Дубровицький район, село Мочулище). Там молодий учитель швидко знаходить спільну мову з доброзичливими щирими поліщука- ми (часто й тепер з теплом та ностальгією згадує ті роки). Навчаючи
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 109
Пітель В.
дітей, помічає основні труднощі в засвоєнні ними літературної мови, пов'язані з впливом місцевого діалекту. Тому розробляє методичні ма- теріали, спрямовані на допомогу учням, У той час коло його наукових зацікавлень -- методика викладання мови у школі. Він неодноразово виступає на районних та обласних педагогічних читаннях. У респуб- ліканському журналі "Українська мова та література в школі" друкує статтю під назвою "З досвіду роботи над діалектизмами".
Увесь цей час В. Грещука не покидає бажання грунтовного науково- го вивчення мови, він вирішує вступати до аспірантури. Працюючи в школі, успішно складає кандидатські іспити з філософії та іноземної мови.
У 1971-му р. В. Грещук готується до кандидатського іспиту з мови, везе документи до Львівського університету ім. І. Франка. Там завідувач відділу аспірантури радить йому звернутися на кафедру української мови, де незабаром мав відбутися вступний екзамен до ас- пірантури. Доля вдруге дарує йому зустріч з проф. І. Коваликом, який погоджується стати його науковим керівником.
Навчання в аспірантурі повинно було розпочатися 1-го листопа- да, однак ще два місяці чекав Василь Васильович повідомлення про зарахування. Як з'ясувалося згодом, така затримка була пов'язана з вивченням "компетентними органами" його біографії. Чи то перевір- ка не була такою ретельною, чи то односельці повелися порядно й не згадали "ганебної" історії вуйка Василя, котрий у далекі 50-ті рр. віддав своє життя за ідею незалежної України, але в грудні 1971-го р. В. Грещук офіційно став аспірантом кафедри української мови Львів- ського університету ім. І. Франка.
110 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обранець науки як долі (до 60-річчя професора В.В. Грещука)
У 1979-му р. В. Грещук захищає кандидатську дисертацію на тему: "Словотвірна й лексико-семантична структура українських деад'єктивів на -ість, -ство, -ота, чина, -изна". З 1977-го р. він працює в Прикарпатському національному університеті ім. В. Сте- фаника (до 1992-го р. -- Івано-Франківський державний педагогіч- ний інститут ім. В. Стефаника), де й тепер продовжується його плід- на наукова діяльність. Спочатку розпочинає свою роботу асистентом, у 1980-му р. - старшим викладачем, у 1993-му р. - доцентом, а в 199А-му р. - професором кафедри української мови.
У 1985-му р. В.Грещук кілька місяців працював заступником де- кана філологічного факультету. Як людині обов'язковій та відпові- дальній, йому запропонували посаду декана. З 1985-го р. В. Грещук -- декан філологічного факультету. В 1988-му р. він звільняється із посади декана у зв'язку зі вступом до докторантури, а вже в 1993-му р. успішно захищає докторську дисертацію на тему "Типологія україн- ського відприкметникового словотвору" (науковий консультант - професор А. Грищенко, з яким у Василя Васильовича склалися теплі дружні стосунки).
У свої 60 років Василь Васильович Грещук багато чого досягнув у житті, Він -- нетільки люблячий батько й чоловік, але й доктор філоло- гічних наук, професор, директор Інституту українознавства, завідувач кафедри української мови, заступник голови спеціалізованої ради із за- хисту кандидатських дисертацій у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника та член спеціалізованої вченої ради із за- хисту кандидатських дисертацій у Львівському національному універ- ситеті ім. І. Франка, член експертної ради ДАК України з напрямку "Пе- дагогічна освіта, культура, мистецтво". Також є головним редактором журналу Інституту українознавства " Українознавчі студії", головою ре- дакційної ради Вісника Прикарпатського національного університету їм. В. Стефаника, член редакційної колегії науково-теоретичного жур- налу Інституту української мови НАН України "Українська мова", член редколегій ряду наукових вісників і журналів.
В. Грещук продовжує наукові традиції, започатковані професо- ром І. Коваликом. Тому проблематика його досліджень в основному пов'язана з теоретичними питаннями дериватології та словотвору української мови.
Узагальненням багаторічної праці професора В. Грещука в галузі вивчення особливостей українського словотвору стала монографія "Український відприкметниковий словотвір" (1995), присвячена світ- лій пам'яті І. Ковалика. У ній дослідник не тільки детально аналізує прикметники як твірну базу в сучасній українській літературній мові, встановлює чинники детермінації словотворчої спроможності різних класів твірних ад'єктивів, а й обгрунтовує необхідність застосування поряд із поширеним і загальноприйнятим формантоцентричним під- ходом основоцентричного підходу до вивчення словотвору, розглядає теоретичні проблеми основоцентричної дериватології. Власне, у цій монографії на практиці реалізовано основоцентричний підхід до ана- лізу словотвірних одиниць.
Згодом В. Грещук зі своїми учнями Р. Бачкуром, І. Джочкою та Н. Пославською видає монографію "Нариси з основоцентричної де-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 111
Пітель В.
риватології" (2007), у якій, не заперечуючи комплексного підходу до словотвору, звернуто увагу на формуванні основоцентричного аспек- ту вивчення словотвору з його специфічними завданнями та прийо- мами аналізу мовного матеріалу. Зроблено фрагментарний опис від- іменникового, відприкметникового та віддієслівного словотвору су- часної української мови на засадах основоцентричної дериватології.
Багато зроблено професором і в дослідженні українського іс- торичного словотвору, зокрема ним виявлено закономірності істо- ричного розвитку словотвірної категорії "абстрагована якість" від праслов'янської доби й до наших часів.
У 2001-му р. на базі кафедри української мови та Інституту українознавства Прикарпатського національного університету їм. В. Стефаника спільно з Інститутом української мови АН України створено Прикарпатський дериватологічний центр ім. І. Ковалика, співголовою якого став проф. Василь Грещук. Одне із основних за- вдань центру - різнобічне вивчення теоретичних проблем деривато- логії, визначення й розробка актуальних питань українського слово- твору, координація зусиль лінгвістів у дослідженні словотвору. Науковий дериватологічний центр працює над залученням провід- них дериватологів вузів до вивчення актуальних проблем словотво- ру, рекомендує здібних дериватологів до навчання в аспірантурі та докторантурі. Значна увага центру, очолюваного В. Грещуком, спря- мована на організацію та проведення наукових конференцій. Так, до 95-річчя І. Ковалика в 2002-му р. Прикарпатський дериватоло- гічний центр ім. І. Ковалика, Прикарпатський національний універ- ситет ім. В. Стефаника разом з Інститутом української мови АН України та Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України організували та провели Всеукраїнську наукову конференцію "Ак- туальні проблеми українського словотвору", за матеріалами якої був опублікований збірник наукових статей. Згодом, у 2007-му р., до 100-річчя від дня народження І. Ковалика, науковий центр бере ак- тивну участь в організації та успішному проведенні Всеукраїнської наукової конференції "Іван Ковалик і сучасне мовознавство". ЇЇ учасників приймає у своїх стінах Прикарпатський національний уні- верситет ім. В. Стефаника. На пошану професора виходить ювілей- ний випуск вісника цього вузу.
Однак коло мовознавчих зацікавлень Василя Васильовича зна- чно ширше, воно охоплює проблеми лексикології, діалектології, істо- рії української літературної мови, мови художньої літератури, лекси- кографії.
Низку праць В.Грещук присвятив питанням художнього слова. Особливе зацікавлення вченого викликала мова новел В. Стефаника, не випадково він стає співавтором колективної монографії "Василь Стефаник -- художник слова" (1996), а ще публікує статтю про лек- сику новел видатного письменника, укладає частину Словника мови художніх творів В. Стефаника (на літери К, Л). У полі зору науковця також мовний феномен новел Марка Черемшини, оказіональне слово- вживання Богдана-Ігоря Антонича, поетичне слово С. Пушика, роль поетичної творчості І. Франка у розвитку лексики української літера- турної мови кін. ХІХ -- поч. ХХ ст.
112 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обранець науки як долі (до 60-річчя професора В.В. Грещука)
Окремою сторінкою у творчій діяльності В. Грещука є проблема використання говорів, передовсім південно-західних, у мові україн- ської художньої літератури. Під цим кутом зору предметом пильної уваги дослідника стала мова І. Франка, В. Стефаника, М. Черемши- ни, Л. Мартовича, теоретичні питання взаємодії територіальних діа- лектів 1 літературної мови у художній мові. Наукові напрацювання у цій ділянці привели лінгвіста до ідеї створення словника "Гуцульська лексика в українській художній мові", роботу над яким В. Грещук зі своїми колегами уже розпочав.
Ученого також цікавить мовна ситуація в Галичині у ХІХ--ХХ ст. та формування тут літературної мови і граматичної думки. У річищі цих досліджень В. Грещук підготував до друку і опублікував першу наукову лінгвістичну розвідку в Галичині "В'Едом'Ксть о руском язи- ці" І. Могильницького (2003), яка давно стала бібліографічною рід- кістю, та кілька статтей. З цієї проблематики як співавтор і відпові- дальний редактор публікує колективну працю "Євген Желихівський у національно-культурному відродженні України" (1999), у якій ви- світлено багатогранну діяльніть свого краянина на науковій і педаго- гічній ниві. Сучасна мовна ситуація в краю знайшла відображення у розділі колективної монографії "Етнос. Соціум. Культура. Регіональ- ний аспект" (2006).
Не оминув своєю увагою вчений і такого актуального питання, як роль рідної мови у національній самоідентифікації і консолідації, у національному самозбереженні. Праці зазначеної тематики стали ор- ганічної складовою розготання 1 розвитку українознавчих студій.
У 90-ті рр. виникла потреба різноаспектного наукового осмис- лення багатьох проблем українознавства, на які в радянські часи було накладено табу. Василь Васильович наприкінці 1996 -то р. орга- нізовує та очолює Інститут українознавства при Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, і ставить за мету згур- тувати творчий колектив провідних вузівських вчених гуманітарно- го й суспільного профілів задля розв'язання низки наукових про- блем українознавства.
Незважаючи на скрутні економічні умови в державі, В. Грещуку завдяки підтримці ректорату та обласної державної адміністрації, а та- кож шляхом залучення спонсорських коштів вдалося добре налагоди- ти роботу Інституту та видавничу справу. Діяльність цього інституту є прикладом того, як кожен, від кого це залежить, не гучними гаслами, а щоденною працею може сприяти державотворчому процесу.
За невеликий проміжок часу Інститут українознавства підготував і опублікував понад 30 монографічних досліджень, які розширюють і поглиблюють наші знання про Україну, її мову, державність, культуру, історію, народ тощо. Повернуто із забуття чимало імен славних діячів культури й науки, відкрито широкому загалу наукові та літературно- мистецькі праці, які раніше були забороненими, однак не втратили своєї цінності та актуальності й сьогодні. Василь Васильович упоряд- кував, підготував до друку й опублікував ряд збірників українознав- чих матеріалів, зокрема "Іван Огієнко і національно-духовне відро- дження України" (1992), "Просвіта": історія, постаті, чин" (1993), "Актуальні проблеми українського словотвору" (1995), "Україно-
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 113
Пітель В.
знавство: документи, матеріали, раритети" (1999), "Українська мова: навчально-методичні та виховні аспекти" (1999), "Українська мова в освіті" (2000), "Актуальні проблеми українського словотвору" (2002), Тван Ковалик "Вчення про словотвір" (2007), "Листування І. Франка та Бодуена де Куртене" (2008).
Інститут видає щорічник "Українознавчі студії" та неперіодич- ний збірник "Українознавство: документи, матеріали, раритети".
За наукові досягнення в ділянці українознавства В. Грещук удо- стоєний премії імені В.Стефаника та Почесної грамоти імені Прези- дента НТІ Михайла Грушевського Наукового товариства ім. Шев- ченка в Америці.
В цілому у творчому доробку професора В. Грещука близько 150-ти праць, присвячених різним актуальним проблемам мовознав- ства. Він неодноразово брав участь у багатьох міжнародних конфе- ренціях не тільки в Україні, а й за її межами (Варшавський, Люблін- ський, Ягеллонський університети (Польща), Мінський інститут іноземних мов, Гродненський університет (Білорусія), Оломоуцький університет (Чехія), Український вільний університет (Німеччина), Інститут російської мови (Росія)).
Чимало зусиль доклав В. Грещук до укомплектування кафедри ви- сококваліфікованими фахівцями, зростання їх науково-методичного рівня та згуртування у творчий колектив, здатний на високому рівні здійснювати лінгвістичну підготовку філологів. Зараз на кафедрі пра- цюють два професори доктори наук (крім завідувача, добре знана у нау- ковому світі М. Голянич), вісімнадцять кандидатів наук доцентів. Поява плеяди творчих особистостей зумовлює розмаїття напрямків наукової проблематики кафедри: словотвір і семасіологія, лінгвопоетика, лінгвос- тилістика, діалектологія, синтаксис, історія літературної мови.
Колектив кафедри переважно жіночий, багато молодих. Однак Василю Васильовичу як мудрому завідувачеві вдається, з одного боку, організовувати всіх до науково-педагогічної роботи, з іншого -- під- тримувати дружню теплу атмосферу у стосунках між працівниками (при нагоді каже нам, молодим, щоб цінували і в майбутньому збері- гали ті кращі традиції, які склались на кафедрі).
Ті, кому пощастило безпосередньо працювати й спілкуватися з Василем Васильовичем, знають його як інтелігентну, надзвичайно ерудовану, тактовну, добру, але, водночас, тверду й непохитну в прин- ципових питаннях людину. Він має дар розважливою порадою усувати різні непорозуміння, а то й жартом "розряджати" конфліктні ситуації. Уміє не тільки радіти успіхам колег, а й переживати їхні труднощі та невдачі. До В. Грещука як до авторитетної людини часто звертають- ся зі своїми проблемами колеги та підлеглі, бо знають: якщо пообіцяє чимось допомогти, то завжди дотримає свого слова. Часто, розуміючи труднощі інших, першим робить кроки назустріч, намагається підтри- мати і добрим словом, і справою -- делікатно, ненав'язливо.
Василь Васильович -- не тільки відомий науковець, добрий керів- ник і просто порядна хороша людина, а й мудрий педагог, досвідчений викладач та прекрасний оратор. Мені пощастило ще на першому курсі навчання в університеті слухати його лекції. І я, як багато інших сту- дентів, прийшовши на філологію з любові до літератури, після його
114 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Обранець науки як долі (до 60-річчя професора В.В. Грещука)
"Вступу до мовознавства" зацікавилась проблемами лінгвістики. Тон- ко володіючи словом, професор В. Грещук уміє складні мовознавчі теорії пояснити доступно, захопливо 1, головне, викликати бажання пізнавати мову як людський феномен.
Василь Васильович завжди намагається залучати здібних студен- тів до науки. Під його керівництвом підготували і захистили канди- датські дисертації 13 аспірантів і здобувачів. Ті, кому випала честь мати такого наукового керівника, знають його як надзвичайно вимог- ливу до себе й до інших людину. Він неухильно дотримується науко- вого етикету, не терпить плагіату, поважає факти, виваженість суджень і оцінок, обережне ставлення до новомодних термінів і цьому вчить молодих науковців. Коли потрібно, вміє делікатно вказати на помил- ки та висловити своє незадоволення, однак ніколи не дозволяє собі принижувати інших, завжди з розумінням ставиться до чиїхось про- блем, йде назустріч. Мудрість його як наукового керівника полягає і в тому, що він ніколи не нав'язує своїх власних поглядів на ту чи іншу наукову проблему, а тільки, де потрібно, скеровує влучним запитан- ням, доречним зауваженням, дає змогу самим дійти до правильного рішення. Він, як справжній учитель, вчить знаходити істину. Будучи знаним ученим і відповідальним адміністратором, цінує насамперед людські стосунки, ставить на перше місце особистість з її внутрішнім світом, переживаннями та власним поглядом на світ.
У всі часи батьки ретельно обирали ім'я дитині, яка щойно з'являлась на світ. У народі навіть образно кажуть: "Як назвеш кора- бель, так він і попливе", Можливо, ім'я є одним із тих важливих чин- ників, які визначають характер людини, її долю. Беручи інтерв'ю до однієї із місцевих газет, Василя Васильовича якось запитали про те, як йому "царюється" із цим ім'ям, адже в перекладі з грецької воно озна- чає "вінценосець", "цар". На що він відповів: "..царювання пов'язане з пригнобленням когось, а мені така ідея не дуже імпонує. Але як обра- нець долі, що має вінець, який до чогось зобов'язує - це так", У тому ж інтерв'ю ще один відомий Василь Васильович Добрянський (пись- менник, редактор газети "Слово народу") зауважив: "...Василі, як на мене, добрі, м'якосердні. Може, тому дуже мало Василів царювали за історію людства. Та й нині, оглянувши політичний овид України, рід- ко побачимо Василів серед урядовців, народних депутатів, чиновни- ків високого рангу. Політичне крутійство, лукавство не для Василів. Вони прагнуть змінити світ добром, творчістю. Одразу згадуються імена Василя Стефаника, Василя Земляка, Василя Симоненка, Васи- ля Стуса..." (тазета "Галичина" від 13 січня 2001).
Доброго Вам здоров'я, здійснення всіх творчих задумів, родин- ного затишку й просто людського щастя, дорогий і шановний наш ювіляре!
Віра Пітель (м. Івано-Франківськ) Уїга Рігеї
БАМООКЕР ОМЕ ЕОБВ ЗСТЕМ5Е А5 ЕОК ЕОКТОХМЕ (оп "Бе 60-СБ У. Стез|сВбик'я БігіБАау)
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 115
Наукова уроніка
УДК 047.314-8136
ГРАМАТИЧНІ ЧИТАННЯ - У
9 6 лютого 2009 року на кафедрі української мови та приклад- 7 ної лінгвістики Донецького національного університету була проведена міжнародна науково-теоретична конференція «Трама- тичні читання - У».
У роботі конференції взяли участь учені з вищих навчальних закла- дів, науково-дослідницьких установ України, Росії, Білорусії, Казахстану. Відкривало конференцію пленарне засідання, надалі робота конференції проходила у секціях, а завершили її засідання двох Круглів столів.
Конференцію відкрив вітальним словом декан філологічного фа- культету Донецького національного університету, завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови, доктор філологічних наук, професор, академік Петровської академії наук Є.С.Отін. Він зазначив, що «Граматичні читання», які проходять на філологічному факультеті Донецького національного університету вже вп'яте, стали доброю тра- дицією. Міжнародна конференція дає змогу вченим різних країн пред- ставити свої наукові здобутки та обговорити проблемні питання лінг- вістичних досліджень. Є.С. Отін також розповів про інші мовознавчі конференції, що проводяться на базі Донецького національного універ- ситету, ознайомив учасників конференції зі щорічними лінгвістичними збірниками, де презентовані наукові дослідження з різних галузей лінг- вістичної науки, та з міжнародними науковими лінгвістичними проек- тами, які здійснюються спільно з університетами Росії та Білорусії.
Пленарне засідання розпочалося з доповіді А.М. Нелюби (Хар- ків, Україна) «Чи порушують мовну норму оказіоналізми?», у якій на репрезентативних прикладах учений доводив тезу про те, що поняття «оказіоналізм» не працює на рівні словотвору.
Доповідь І.А. Герасименко (Горлівка, Україна) була присвячена особливостям функціонування та вживання описових конструкцій з компонентом «цвет» у текстах російської фразеології, фольклору та художньої літератури ХІХ--ХХІ ст.
о дП.ЗАГНІТКО, Г.В.СИТАР, Є. С.КОВАЛЕНКО, 2009 116 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Граматичні читання - У
Т.В. Тукова (Донецьк, Україна) у виступі «Інтелектуалізація мови як один зі шляхів її розвитку» розглянула проблему напрямку еволю- ції мови на всіх рівнях її системи у зв'язку з розвитком пізнавальної діяльності людини. На думку авторки, інтелектуалізація мови як на діахронічному, так і на синхронічному зрізі виявляється в тенденції ДО СМИСЛОВОЇ ТОЧНОСТІ.
У доповіді В.В. Мозгунова (Донецьк, Україна) «Особливості ви- яву категорії модальності в епістолярному жанрі мовлення» на мате- ріалі епістолярію В.Стуса та Олени Теліги проаналізовано особливос- ті вияву категорії модальності в цьому жанрі мовлення, простежено гендерні відмінності в реалізації цієї категорії, окреслено перспективи подальших досліджень.
Особливості глибинно-семантичного подання речень з темпо- ральними частками стали предметом аналізу в доповіді В.М. Тру- ба (Київ, Україна) «Про специфіку значення речень з реалізованими темпоральними валентностями часток ще та вже». Лінгвіст продемон- стрував, що семантична структура повинна містити інформацію про розвиток описуваної ситуації 1, враховуючи різноманітні функції реа- лізованих темпоральних валентностей часток, відбивати реальне від- ношення між поверхневою та глибинною структурою речення.
Завершилося пленарне засідання виступом М.О. Вінтоніва (До- нецьк, Україна) «Категорії комунікативного синтаксису». Предметом ана- лізу у доповіді стали такі основні категорії комунікативного синтаксису, як: фокус, тема, рема, дане, нове, топік, коментар та ін. Доповідач доклад- но проаналізував кожну з презентованих категорій та зосередився на про- блемі їх розмежування та взаємодії в межах комунікативного синтаксису.
Після перерви робота конференції продовжилася на секційних засіданнях. Заплановані вісім секцій були об'єднані в чотири.
У центрі уваги учасників об'єднаних секцій «Актуальні про- блеми теорії мови і когнітивної граматики», «Актуальні проблеми синтаксису» були проблеми концептології, зокрема концептуальної картини світу, аксіології, синтаксису складного речення тощо. Так, І.Карамишева (Львів) привернула увагу до проблеми дискусійності виокремлення «синтаксичного концепту» в сучасних лінгвокогнітив- них дослідженнях; Н.Плотнікова (Харків) представила свої спосте- реження над концептом голодна кутя у міфологічній картині світу; Л. Фатєєва (Луганськ) привернула увагу до концепту «воля» в пое- зії Тараса Шевченка; Н. Ясакова (Київ) презентувала семантичну ка- тегорію персональності у світлі філософського осмислення опозиції Я-ТИ-ВІН; О. Мачак розглянула семантику та типологію предикатів статальних допустових синтаксичних конструкцій.
Кілька виступів було присвячено розгляду складного речення в різних аспектах синтаксичного аналізу. Так, І. Бокатенко (Київ) при- вернула увагу до проблеми дослідження складних речень із підрядною предикативною частиною умови; О. Колісник (Кіровоград) розгляну- ла особливості синтаксичного зв'язку в складних сполучникових ре- ченнях із пояснювальними відношеннями.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 117
Загнітко А.П., Ситар Г.В., Коваленко Є.С.
Жваве обговорення викликали виступи Ю. Драч (Вінниця), яка розкрила лінгвальну природу обов'язкових приприкметнико- вих компонентів формально-граматичної структури речення, С. Гала- ур (Полтава), яка презентувала чинники формування просторового значення в семантико-синтаксичній структурі речення з префіксально- прийменниковою кореляцією.
У виступі Ю. Язикової (Кіровоград) «Семантичні особливості займенниково-співвідносних речень симетричної та несиметричної структури» було окреслено особливості формування аналізованих ре- чень як синтаксичних одиниць.
Проблеми, напрямки та аспекти дослідження морфології та сло- вотвору обговорювали на секціях «Проблеми категорій словотвірно- го рівня» й «Теоретичні і практичні проблеми морфології».
Роботу об'єднаної секції розпочато виступом Т. Скоробогатої (Гродно, Білорусь) «Дериваційна семантика російських і німецьких дієслів фізичного впливу, які позначають "напрямки дії в просторі», де авторка окреслила способи вираження дериваційної семантики у дієслів фізичного впливу в російській і німецькій мовах і дійшла висновку, що словотвірна семантика простору в німецькій мові пре- зентована різноманітніше ніж в російській, хоча основні словотвірні типи, способи і засоби їх вираження наявні в обох мовах.
Також були заслухані доповіді В. Теркулова (Горлівка) «Ономасі- ологічні моделі композитів -- позначень об'єднань людей в російській мові» та І. Демешко (Кіровоград) «Типологія морфологічних моделей у віддієслівному словотворенні сучасної української мови».
В. Теркулов (Торлівка) присвятив свій виступ встановленню па- раметрів ономасіологічного опису універбалізаційних композитів, а також реалізації визначеної структури цього опису при аналізі склад- них слів, що входять до ономасіологічного класу «об'єднання людей» у російській мові.
У своїй доповіді І. Демешко (Кіровоград) встановила механізми впливу на структуру девербативів та проаналізувала типи морфоно- логічних позицій, релевантні для віддієслівних дериватів субстантив- ної зони. Окрему увагу авторка звернула на морфонологічні засоби морфемного варіювання, а також різновиди морфонологічних моде- лей віддієслівних іменників у сучасній українській мові.
Теоретичні та практичні проблеми морфології були висвітлені у допо- відях А. Рубан (Москва, Росія), яка запропонувала проект нового практич- ного словника на матеріалі російських темпоральних прислівників; І. Но- сенко (Полтава), яка розкрила особливості присубстантивного вживання відносних ад'єктивів, утворених від іменників -- назв металів; О. Халіман (Харків), яка на матеріалі граматичного значення множини проаналізува- ла «нульове» граматичне значення як наслідок нейтралізації.
Засідання секції «Проблеми дискурсології, дискурс-аналізу» характеризувалося широким колом розглянутих питань.
З доповіддю «Граматичні індикатори вираження ввічливості» ви- ступила А. Безноса (Полтава), яка простежила це явище з погляду іс-
118 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, М 2
Граматичні читання - У
торії його вивчення. Класифікацію перформативів у лінгвістиці пода- ла А.Дедухно (Київ).
В аспекті теорії мовленнєвих жанрів презентована характеристика повідомлень про стихійні лиха у доповіді Р Карамишевої (Львів) «Регіс- трово-жанрові характеристики повідомлень про стихійні лиха на украї- номовних та англомовних інтернет-сайтах», де акцентовано, що аналізо- вані повідомлення є особливим тематичним видом повідомлень у межах новинного дискурсу зі своїми особливостями подачі поганих новин.
Т. Осіпова (Харків) у доповіді «Комунікативний кодекс україн- ців: відображення дії закону поглинання емоцій в українському па- ремійному фонді» наголосила на тому, що вивчення комунікативних властивостей прислів'їв та приказок, систематизація їх за законами спілкування мотивує необхідність створення комунікативного кодек- су українців, який сприятиме підвищенню рівня комунікативної ком- петенції сучасного мовця.
У доповіді «Синтаксична і смислова структура атрибутивних метафоричних словосполучень у поезії шістдесятників» Н. Слобо- да (Дніпропетровськ) виділила три типи метафор (метафора-загадка, метафора-порівняння, метафора-епітет), які проаналізувала у зв'язку із синтаксичними особливостями їх реалізації.
На об'єднаних секціях «Флункціональна семантика лексич- них і фразеологічних одиниць» та «Актуальні проблеми сучасних діалектів, соціолінгвістики та ономастики» переважала тематика, пов'язана з функціонуванням та семантикою лексичних та фразеоло- гічних одиниць у різних дискурсах (публіцистичному, художньому та ін.), ономастичними дослідженнями у сучасній лінгвістиці. Належна увага приділена питанням діалектології та сучасної соціолінгвісти- ки. Так, Ж. Краснобаєва-Чорна (Донецьк) грунтовно проаналізувала національно-культурну специфіку українських фразем весільної се- мантики; О. Кудря (Торлівка) у виступі «Похідні ад'єктивні одиниці зі вторинним колоративним значенням в українській та англійській мо- вах: семантичні групи та механізми їх словотворення» окреслила по- няття похідних та вторинних кольоронайменувань, а також простежи- ла особливості будови лексем кольору у двох контрастивних мовах.
Проблеми ономастики висвітлили: О. Антонюк (Донецьк) на основі антропонімії Донеччини з'ясувала граматичні особливості прізвиськ; Т. Буга (Донецьк) звернула увагу на особливості периферійної частини українського чоловічого іменника Центральної Донеччини з к. ХІХ до поч. ХХІ ст. О.Заїнчковська (Кіровоград) розглянула морфологічні варі- анти мікротопонімів південно-східного Поділля; Г. Лукаш (Донецьк) присвятила свій виступ «Функціональна семантика граматичних катего- рій власних назв» проблемі зв'язків власних назв із граматичними рівня- ми мови; у центрі уваги О. Кашталян (Кіровоград) була морфологічна парадигматика прізвищ прикметникового типу в українській мові.
Новітні напрямки лінгвістичних досліджень були презентовані на засіданні секції «Прикладна (комп'ютерна) лінгвістика: аспекти, напрями досліджень» .
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 119
Загнітко А.П., Ситар Г.В., Коваленко Є.С.
Зацікавлення аудиторії викликала доповідь Х. Гайдис (Львів), при- свячена мовним злочинам як предмету судово-лінгвістичної експертизи.
Доповідь О. Лазаренко, Д. Панченка (Харків) «Роль онтологій під час обробки знань в «семантичному уг?ебр» була присвячена питанням моделювання процесів автоматичного реферування із застосуванням онтологій. Дослідники запропонували модель онтологічного подання знань та опис онтологій засобами мови ОМУ/Т..
У виступі М. Вінтоніва, І. Грабовської (Донецьк) були проаналі- зовані займенниково-кореляційні складнопідрядні речення в системі автоматичного опрацювання писемних текстів, висвітлено методику укладання бази даних речень цього типу.
Окрема увага на секції була приділена питанню розвитку дистан- ційного навчання в Україні, що викликало жваве обговорення в ауди- торії. Свої розробки з цієї проблеми презентували ГТ. Ситар, І. Селіщев (Донецьк) «Дистанційний курс «Прикладна фонетика»: принципи створення і структура» та І. Коненко (Донецьк) «Технологічні особли- вості виконання вправ у системі дистанційного навчання».
Засідання секції продемонструвало надзвичайну актуальність до- сліджень в галузі прикладної (комп'ютерної) лінгвістики, окреслило перспективи цієї галузі мовознавчої науки.
На другий день конференції розпочали свою роботу засідання двох Круглих столів. Заявлена на круглі столи проблематика репре- зентує дослідження, здійснювані лінгвістами Донецького національ- ного університету спільно з ученими філологічних факультетів Мос- ковського державного університету імені М.В. Ломоносова (Москва, Росія), Білоруського державного університету (Мінськ, Білорусь), Гродненського державного університету імені Янкі Купали (Гродно, Білорусь) у межах двох міжнародних проектів «Моделі слов'янських простих речень з урахуванням їх типових значень і мовленнєвих реа- лізацій» і «Слов'янські прийменники у синхронії і діахронії: морфо- логія і синтаксис».
Обговорення Круглого столу «Типологія предикатів і моделі речень у слов'янських мовах» розпочалося з доповіді А.П. Загнітка «Одиниці і категорії когнітивного синтаксису», яка викликала жваву дискусію серед учасників засідання. Найбільше зацікавило слухачів питання співвідношення одиниць і категорій когнітивного, семантич- ного та функціонально-комунікативного синтаксису.
М. Капась-Романюк (Київ) розглянула стійкі дієслівні сполуки у проекції на історію української літературної мови. Доповідь викли- кала багато питань, що свідчить про наявність невирішеного у межах проблеми описових предикатів, про необхідність уточнення поняття «стійкі дієслівні сполуки», визначення критеріїв їх кваліфікації.
Симетричні конверсиви в українській мові стали об'єктом допо- віді О. Милостної (Донецьк). Авторка обгрунтувала положення про симетричність усіх конверсивів, запропонувала власну класифікацію конверсивів за ступенем симетрії, окреслила перспективи створення алгоритму, за яким відтворюються конверсиви.
120 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Граматичні читання - У
Завершив засідання цього Круглого столу виступ К. Виноградової (Москва, Росія), Г. Ситар (Донецьк, Україна) «Типологія моделей мо- дальних модифікацій речень в українській і російській мовах», у якому авторки запропонували дихотомію модальних модифікацій речень, ви- ділили моделі речень, спільні для трьох основних типів модальності -- бажання, можливості, необхідності, та моделі, за якими будуються мо- дифікації одного з указаних типів в українській та російській мовах.
На засіданні Круглого столу «Слов'янські прийменники: катего- рійна семантика і функції, контрастивістика» порушували проблеми контрастивного зіставлення російських та казахських прийменників, машинного перекладу українських прийменників тощо. Так, доповідь К. Доценко (Москва, Росія / Астана, Казахстан) «Російські приймен- ники та їхні казахські еквіваленти» викликала жваву дискусію серед учасників Круглого столу. Предметом обговорення стала методика контрастивного аналізу російських і казахських прийменників, також слухачів зацікавили способи передачі просторових відношень казах- ською мовою у зіставленні з російською, вираження "синтаксичних" прийменників у казахській мові та ін.
Українські первинні прийменники в аспекті прикладної лінгвіс- тики стали предметом виступу М. Оранської (Донецьк), яка презенту- вала спробу складання алгоритму машинного перекладу українського прийменника за російською мовою. Дослідниця виходила із праг- нення врахувати типові помилки програм автоматичного перекладу, окреслила перспективи подальшого розгортання моделі запропонова- ного алгоритму та наголосила, що принципи його побудови, очевидно, є спільними для всіх первинних прийменників.
Підсумовуючи роботу Круглих столів, учасники наголосили на не- обхідності проведення таких засідань, де обговорюються актуальні пи- тання сучасної лінгвістики, знаходять шляхи вирішення проблемних питань, окреслюються перспективи подальших наукових розвідок.
Міжнародна конференція відзначилася актуальністю тематики, широким колом обговорюваних питань і грунтовними дослідженнями у нових галузях лінгвістичної науки. Матеріали конференції вийшли друком до початку її роботи у збірнику наукових праць «Лінгвістич- ні студії» (випуски 17 і 18). Обидва випуски та програма конферен- ції доступні на Донецькому лінгвістичному порталі за адресою м/мум. тоуа.4Чпла.
Анатолій Загнітко, анна Ситар, Євгенія Коваленко (м. Донецьк)
Апаїоїіуі Харпіїко, Саппа 5угат, Бирепіуа Когаїепко СВАММАТІСАЇТ. КЕАРІМО-МАТТЕК - У
ТьЬеге із ап іпбогтайоп абоші (Бе Псетпайопа! з5сіепіійс апа ргасбіса! сопіегепсе "Стат- тлайса! геадіпє-плаїтег -- МУ" мУбісі соок ріасе оп 5--6 Кебгиагу 2009 аб Ре сРаїг ої ОкКтаїпе апа аррііед Ппвизіїсз (Допетзк пасіопаї Юпіуетзісу).
Кеуу/огав: сопіегепсе, Жтаїпе Єгатита.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 121
УДК 808.1--047.31--801.73--81:371-655.41
ТЕХТ. СОХТЕХТ. ЕРІТІОХ. (огляд семінару)
лютого 2009 року Інститут української мови НАН України ра- 19 зом із Інститутом літератури ім. Т.Т. Шевченка НАН України провели перше засідання наукового семінару , Текст. Контекст. Еди- ція", метою якого було розширити коло фахівців різних галузей гума- нітаристики, які б оцінювали текст з позицій його поліінформатив- ності, а в дослідженнях та едиційній практиці були зорієнтовані на автентичність тексту.
Актуальність дальшого розвитку текстології, без якої сьогодні не можуть розвиватися ні літературознавство, ні мовознавство, ні фольк- лористика, підкреслив у своєму виступі "Ідіолект і текст. (Про основ- ні завдання семінару)" П. Гриценко (Пнститут української мови НАН України). Кожна з цих наук має свої напрацювання, елементи власної методики, бо підпорядковані відповідним дослідницьким цілям. Інте- гральною для цих наук щодо текстології, зазначив доповідач, є підви- щена увага до тексту, його якості, яка визначається як відношення аналізованого тексту до первісного, створеного автором.
Сучасні дослідження ідіостилю письменників свідчать, що друко- вані варіанти відрізняються від написаного автором тексту. Твори, на- писані у часі відносно віддаленому від моменту його вивчення, зазна- вали впливу едиційної практики різних культурних і політичних епох, традицій різних регіонів України.
Сьогодні, на жаль, більшість текстів українських класиків (Ольги Кобилянської, Панаса Мирного, Василя Стефаника, Івана Франка та ін.) відредаговані видавцями, часто без урахування волі автора. Такий текст не відображає реальної мовної картини того часу і не може бути використаний у дослідженні мовних особливостей автора.
Однак нерідко в дослідженні ідіостилю письменника його мовні особливості вивчають без належної уваги до автентичного тексту, що
о Г.С. КОБИРИНКА, 2009 122 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Текст. Контекст. Едиція. (огляд семінару)
унеможливлює не тільки всебічне пізнання ідіостилю, а й встановлен- ня закономірностей та тенденцій у структурі мови.
Саме тому, як зазначив доповідач, "реальною може стати Зміна за- гальної дослідницької парадигми, яка унеможливлювала б поширену сьогодні байдужість до студійованого тексту, історії його створення авто- ром й авторських перетворень, редагувань, історії видань і текстуальних змін, т. зв. редакторських виправлень, часової, тематичної та мовної акту- алізації написаного автором. Неувага до історії тексту -- це неувага до того культурного хронотопу, якому автор зобов'язаний і від якого автор був залежний, а відтак -- свідомо чи несвідомо відтворив його у тексті".
Важливим є й те, що П.Гриценко не тільки окреслив першочерго- ві завдання, які стоять перед дослідниками, а й запропонував шляхи їх реалізації. На часі узагальнення досвіду розв'язання актуальних проблем едиції, напрацювань різних творчих колективів українських та зарубіжних дослідників, узагальнення досвіду аналізу текстів (особливо аналізу мовознавчого) в опорі на рукописи і першодруки. У плані організаційному запропоновано створити умови для ширшого користування автентичними текстами -- рукописами, що можливе із застосуванням цифрових аналогів рукописів; водночас доповідач за- пропонував каталогізувати всі рукописні фонди, що зберігаються в різних установах, започаткувати серію видань на кшталт "Путівник по фондах відділу рукописів" (К., 1999) та звести воєдино інформації про розрізнені фонди.
Отже, дослідження тексту, спираючись на його автентику, потребує максимально точного передавання особливостей вихідного рукопису чи, за його відсутності, -- авторизованого першодруку. Водночас перед упо- рядниками такого тексту виникає чимало питань. 0. Федорук у допові- ді " Деякі мовно-правописні проблеми видання "Повного зібрання тво- рів Пантелеймона Куліша" (Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України) звернув увагу на ті проблеми, що постали перед автор- ським колективом, який готує академічне зібрання творів П. Куліша.
Констатовано, що сьогодні ще відсутні єдині рекомендації, які мож- на було б використати у процесі підготовки до видання різних томів спадщини П.Куліша, бо за змістом ці томи дуже відрізняються. Перед упорядниками стоїть проблема мовно-правописного передавання укра- їнських та російських текстів та вибору словоформ, які слід осучаснюва- ти, тобто передавати їх відповідно до норм сучасного чинного правопи- су, а які треба зберігати як особливість мови ХІХ ст. і мови автора.
Зазначимо, що засадничою настановою, яку сформульовано в І т. листів, є максимальне відтворення особливості Кулішевої мови.
Однак, на думку О. Федорука, не завжди можна діяти відповідно до цієї постанови, Проблемною у мовно-правописному плані є підготовка різних за своїм видом творів П. Куліша, написаних українською, -- ори- гінальних художніх творів (поезія, белетристика), художніх перекладів і переспівів, фольклористичних, літературно-критичних, публіцистич- них, філософських, педагогічних, історичних праць, мемуарів, листів. Очевидним є те, що слово в поетичному творі має інше навантаження,
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 123
Кобиринка Г.С.
ніж в історичній праці. Доповідач зауважив, що "у поетичному творі для читача важлива і семантика слова, і зафіксована у словоформі його звукова оболонка, в історичному ж тексті словоформа має другорядне значення, а на першому плані виступає семантика". Саме тому за функ- ціональною ознакою слова у текстах різного призначення доповідач запропонував умовно поділити тексти на групи: та, у якій слово ви- світлює передусім художньо-естетичну функцію; 1 та, у якій -- логічно- інформативну. В окрему групу запропоновано виділити епістолярний жанр, оскільки в таких текстах, вважає О. Федорук, слово є і засобом донесення інформації, і формою розкриття внутрішнього світу автора. Саме тому відповідно до прагматики творів у різних томах можна буде застосовувати дещо різний підхід щодо збереження мовних особливос- тей, від найприскіпливішого до відносно довільного.
Доповідач зазначив, що у підготовці російськомовних художніх текстів особливу увагу необхідно звертати на українізми, зберігати їх форми і не осучаснювати відповідно до норм російського правопису.
Водночас О.Федорук підкреслив, що оскільки видання "Повного зібрання творів Пантелеймона Куліша" є науковим, воно ляже в основу численних передруків, адресованих широкому колу читачів, зокрема й освітянам. А такі видання здійснюються з максимальною модернізацією мови й правопису, до якої, очевидно, не може вдатися наукове видання. Отже, створюючи базовий текст твору, упорядники повинні бути свідомі того, що він стане прототекстом для адаптованої версії, тобто зазнає додаткової мовно-правописної модернізації. Саме тому є бажаною співпраця науковців Інституту літератури з видавця- ми, щоб адаптовані версії текстів готували фахівці-текстологи.
Доповіді викликали жваве обговорення, у якому взяли участь на- уковці Інституту літератури їм. Т.Г. Шевченка (Е. Соловей, П. Ми- хет, С. Гальченко, Г. Бурлака, В. Дудко), Інституту мистецтвознав- ства, фольклористики та етнології їм. М.Т.Рильського (О. Брицина), Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Гру- шевського (1. Гирич).
Висловлено сподівання, що такі семінари сприятимуть подолан- ню нігілізму й страху перед рукописами, створять ситуацію, коли до- слідники спиратимуться передусім на автентичні тексти.
Ухвалено проводити такі семінари чотири рази на рік.
ТШлина Кобиринка (м. Київ)
Саіупа Кофутупка
ТЕХТ. СОМТЕХТІ. ЕРІТІОМ. (геміем ої (Бе зетіпаг)
Оп Кебгиагу Фе Па5іійиіе ої ШКктаїпе ої СКктаїпіап МА ої 5сі. апа Т.С. 5БеусрбепКо ПШ5бі- сиїе ої йсегасиге ЮКтаїпіап МА ої 5сі. сопдисіей (Бе бтзі плеегіпе ої 8сіепіійс зетіпаг "Техі. Сопіехі. Едїкіоп", "Бе ригрозе ої місії маз бо ехсепа (Бе сігсіе ої зресіаЇзія ої аї- їегепі іпдизігіез ої єитапікагу, убісі моцій езбітаке сехі їгота розійіопз ої їс5 роїуїпбог- тайіса! 5каїе, гезеагсбез апа едісіоп ргасіїсе меге огіепіакед оп апеБепіїсіу ої їехі.
Кеуум/огіз: геуісм оф'Бе зетіпаг "Техі. Сопгехі. Едїкіоп".
124 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
УДК 811.16:81:342.61
ПРОБЛЕМИ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ФОНОТАКТИКИ
1 1 8 лютого 2009р. в Інституті слов'янської філології уні- верситету М. Коперніка (м. Торунь, Польща, Бір:/ /
уми лит К. рі /їі5 /іпдех.БітоЇ) відбулася конференція, присвячена про- блемам слов'янської фонотактики ("/авадпіепіа 810міайзКіе| Іопоїак- суКі"), в якій взяли участь представники семи слов'янських країн.
Доповіді засвідчили зацікавленість науковців фонетичними про- цесами, які відбуваються в сучасних слов'янських літературних мовах та діалектах, взаємостосунками між орфоепічними нормами та живою мовленнєвою практикою.
Зокрема, Д. Горга (Хорватія) зупинився на особливостях функ- ціонування артикуляційного складу в спонтанному мовленні та в чи- таному тексті, виявив умови, які сприяють збереженню властивостей звуків у складах як найменших одиницях вимовляння.
В. Лаброска (Македонія) дослідила реалізацію фонеми /у/ у ма- кедонській мові, виявила порушення орфоепічних вимог, що стосу- ються асиміляції цього звука за глухістю, запропонувала пояснення причин цих відхилень.
С. Пунішіч (Сербія) звернула увагу на широкий діапазон арти- куляцій африкат з близьким акустичним ефектом у сербській мові. Ці результати використовуються в логопедичній практиці.
М. Осовіцька-Кондратовіч (Польща) виступила з доповіддю про реалізацію в потоці мовлення польських носових голосних звуків. Ре- зультати її досліджень засвідчують, що в польській мові (до речі, які в інших слов'янських) спостерігається тенденція до спрощення "склад- них" звуків, зокрема назальних вокалів, які втрачають носовість, осо- бливо в позиції кінця слова.
Висновки про спрощення -- економію артикуляцій -- підтвер- джує й експериментальний аналіз гемінації у словенській (А. Козира) та польській (А. Серовік) мовах: обидві авторки відзначили перева-
о Л.М.ХОМЕНКО, О.С. ІЩЕНКО, 2009 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 125
Хоменко Л.М., Іщенко О.С.
жання вимови одного звука при відтворенні сегмента на письмі двома літерами.
Г. Тівадар (Словенія) дослідив розбіжності між вимовною прак- тикою та орфоепічними приписами словенського літературного мов- лення навіть на фонематичному рівні; зауважено, що хоча проблема розпізнавання фонем і знімається в контексті (напр., Утап -- стат), але такі збіги залишаються завадою у спілкуванні.
Л. Хоменко (Україна) представила експериментальне дослі- дження звукосполук у контексті проблем орфофонії. Йдеться про характеристику звуків українського мовлення, які з'являються на місці сполучень д1 3, дчс, дчж, дедж, дчаз, дчч, дчи, тобто зімкнено- проривного д та щілинних свистячих, шиплячих, африкат на межі префікса і кореня. Авторка зіставила результати експериментально- го вивчення асимілятивних процесів у зазначених позиціях із реко- мендаціями сучасних орфоепічних словників щодо вимови цих зву- косполучень.
О. Іщенко (Україна) доповів про результати вивчення фонетич- ної організації слова залежно від темпу мовлення в українській літе- ратурній мові, окреслив роль голосних у цьому процесі. Підкреслено характер протиставлення наголошених і ненаголошених складів у мовленні з різним темпом, визначено й охарактеризовано ті мовлен- нєві засоби, які є провідними у створенні ефекту наголошеності в українській мові.
А. Травінська (Польща) на значному експериментальному ма- теріалі, отриманому з застосуванням різноманітних прийомів, про- демонструвала варіанти вимови польської голосної фонеми /у/ та сприйняття алофонів цієї фонеми, виділених з потоку мовлення, но- сіями польської мови.
І. Савіцька (Польща) поділилася спостереженнями щодо фо- нетичних балканізмів у слов'янських мовах, проаналізувала шляхи їхнього поширення.
Е. Грігорова (Німеччина) присвятила свій виступ принципам контрастивного вивчення фонотактики в слов'янських та інших євро- пейських мовах.
Про можливості комп'ютерного дослідження усного мовлення доповів М. Суботіч (Сербія).
Цікаву доповідь про фонетичні явища в говорі російських ста- рообрядців, які мешкають на території Польщі, представив С. Гжи- бовські (Польща), який окреслив найбільш стійкі щодо польського впливу фонетичні процеси, зокрема якання; водночас відзначив іс- нування сильної тенденції до занепаду фонетичних рис, здавна при- таманних досліджуваному російському говорові, та набуття ним польських фонетичних рис (поширення специфічного польського Й). Докладно схарактеризував говірку, що функціонує в іншомов- ному оточенні і виявляє стійкість структури, чому значною мірою сприяє церква.
126 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Проблеми слов'янської фонотактики
Д. Пасько (Польща) описала акцентуаційні зміни цієї говірки, зазначивши, що наголошування в говірці нині майже цілком підпо- рядковане польській акцентуації -- наголос усталився на перед- останньому складі слова.
А. Коритовська (Польща) представила огляд праць, присвяче- них дослідженню сандхі в македонській мові.
Конференція засвідчила інтеграцію знань різних слов'янських на- укових шкіл, оскільки більшість явищ, процесів окремої мови можна збагнути лише в контексті досліджень явищ інших мов. З огляду на ці тенденції в розвитку сучасної славістики був підготовлений і опублі- кований за редакцією проф. І. Савіцької том праць "Фонетика. Фоно- логія" (ЕопесуКка. Копоіовіа) (Ороїе); серед учасників міжнародного колективу авторів 1 Л. Хоменко, яка підготувала розділи про україн- ську фонетику і фонологію та про асиміляцію приголосних за участю голосу.
Більшість авторів зазначеної монографії є членами Комісії зі слов'янської фонотактики при Міжнародному комітеті славістів; по- вноваження цієї Комісії закінчилися в лютому цього року, тому одним із питань організаційного засідання були вибори її нових членів. Ко- місію на новий термін знову очолила проф. І. Савіцька. Членами Ко- місії від України стали Л. Хоменко та О. Пценко.
Об'єктом вивчення на найближчу перспективу обрано сандхі (аси- міляція приголосних за ознакою голосу й шуму в усіх релевантних по- зиціях) та реалізацію звука |уУ| у слов'янських мовах. Спеціальний об'єкт студій -- діалектна фонетика, зокрема функціонування зімкнено- проривного |4Ї.
Людмила Хоменко, Олександр Іщенко (м. Київ)
Тиатуіа Кйотепбо, Оіехапах І5йспепВо РВОВІЕМ5 ОЕ 51.АУОКІС РНОМОТАСТІС5
Те агбісіє сопкаїп5 зоте іпіогтпасіоп або їбе сопіегепсе «/абадпіепіа зіоміайзкіє| іопокакбукі», м БісЬ бооК ріасе оп 17 -- 18 Кефбгиагу 2009 ас Бе М. Корегпік Юпіуетзібу'я Позсісиге ої ЗЇауопіс РЬіййоіову (Тогип, Роіапа).
Кеуу/одз: рропебісз, рропоїасіїіся, уомеіз, сопзопапіз, зуПаНіе.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 127
УДК 047.31-817:271
СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ СЕМІНАР У ЛЬВОВІ
ФІ наукове життя Львівського національного універси- тету імені І.Я. Франка у березні 2009р. було означене важливою подією: 26--27 березня проходила школа-семінар із соціолінгвістики, у рамках якої 27 березня відбувся черговий УТ Всеукраїнський соціо- лінгвістичний семінар, співорганізатором якого постійно виступає Ін- ститут української мови НАНУ.
Близько тридцяти студентів-філологів зі Львова, Києва, Вінниці, Харкова, Луганська, Сум, Горлівки, Тернополя, Івано-Франківська, Луцька, Ялти, Одеси, Херсона виступили з науковими повідомлення- ми, тематика яких засвідчила не тільки спектр наукових зацікавлень молодих науковців, а й пріоритетні напрями сучасної української со- ціолінгвістики, у річищі яких ці зацікавлення природно формуються й розвиваються. На макросоціолінгвістичній проблематиці двомов- ності були зосереджені доповіді студентів, що мешкають на Східній Україні: "Білінгвізм на Донбасі: реальність чи принциповість?", "Дигло- сія двомовності України як соціолінгвістична проблема."
Значний інтерес у молодого наукового покоління викликають проблеми українського мовного субстандарту, які досліджують на жи- вому мовному матеріалі, із залученням даних польових досліджень, що були віддзеркалені у доповідях про елементи суржику в живому й публічному мовленні; про жаргон банківських працівників; про лайку й вульгаризми в україномовному комунікативному просторі. Відчут- ний інтерес до лінгвогендерологічної проблематики, що була озвучена в студіях про гендерно нейтральну лексику в сучасних англомовних засобах масової комунікації, гендерний аспект герундію у жанрі «лек- ція», про гендерні стереотипи у фразеології сучасної німецької мови; а також до вікового параметру комунікації на прикладі соціолекту під- літка. У полі зору молодих науковців перебувають дискурсивні прак- тики сучасного українського соціуму (політичне мовлення, реклам-
о Л.О.СТАВИЦЬКА, 2009 128 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Соціолінгвістичний семінар у Львові
ний дискурс), жанрове розмаїття мови (міські вивіски, фронтове листування), інтернет-комунікація. Серія доповідей переконливо за- свідчила знакову для сучасної соціолінгвістики інтеграцію з іншими філологічними дисциплінами: ономастикою, когнітивною лінгвісти- кою, психолінтвістикою, етнолінгвістикою.
Тематика наукових доповідей на семінарі стосувалась переважно загальнотеоретичних та термінологічних аспектів сучасної соціолінг- вістики: Соціолінгвістика -- шлях від "що" мовознавства до "чому" мовознавства (Т. Мацюк), Національні особливості сучасної мовної по- літики (Л. Масенко), Соціолінгвістичний аспект дослідження двомов- ності в Україні (Я. Радевич-Винницький), Соціолінгвістична пробле- матика в аспекті сучасних лінгвістичних теорій (В. Ригованова), Мова як засіб формування соціального простору (Н. Карпенко), Ідіолект: поняттєво-термінологічна парадигма (Л. Ставицька), Лінгвонім "мова" в контексті позамовних чинників (І. Фаріон). Не залишилась поза ува- гою проблематика діахронної соціолінгвістики: "Німий ювілей" Тараса Шевченка в 1914 році: національно-мовний аспект (В. Статєєва), Соці- альний запит на граматики української мови у другій половині ХІХ ст. (О. Горда), Мовна ситуація на Закарпатті в 20 -- 30-х рр. ХІХ ст.у порівнянні з підугорським періодом (Я. Лукачина); належна увага була приділена сучасній урбанолінтвістиці (І. Брага, О. Галай, Д. Даниль- чук, І. Кудрейко), вивченню мови мовних меншин, зокрема польської у Львові (Л. Король), дискурсу телевізійних новин (І. Стецюк), періо- дики (В. Шляхова), соціокомунікативним аспектам мовної діяльності: Формули соціального етикету в художній прозі Івана Франка: вітання ( М.Тавриш), Особливості компліментів жінок і чоловіків (О. Руда).
Організація семінару уможливила творчий зацікавлений діалог між досвідченими науковцями і науковою молоддю, який виявився плідним для обох сторін. Студенти змогли почути схвальні й кри- тичні оцінки своєї діяльності, вислухати поради, рекомендації, взяти участь у науковій дискусії. Для зрілих вчених постала в усій очевид- ності потреба створення фундаментальних теоретичних і методоло- гічних праць із соціолінгвістики, так само, як написання підручників, розробки шкільних факультативних курсів і програм, орієнтованих на вивчення мови в актуальному соціальному режимі «тут і тепер».
Леся Ставицька (м. Київ)
Іезуа 5їадуїзва ЗОСТОШТМСОІУТІС ЗЕМІХАНВ ІМ ІМІМ
Зоте могдя абоші їБе герогіз оп Бе 5осіоПпецізсіс 5етіпаг мбісі сооК ріасе іп Іміу (26-27 МагсЬ 2009).
Кеуу/огаз: 5осіойпецізбіс зетіпаг, іпбогтабіоп.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 129
Рецензії
УДК 049.32--811.161.2
ДУХОВНІ ОБРІЇ ГОНЧАРА-ПУБЛІЦИСТА
Степаненко М.І. Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми). -- Полтава: АСМІ, 2008. -- 396 с.
країнське мовознавство останніх десятиліть позначене пильною
увагою до особистості письменника як духовного провідника на- ції, у полі зору якого перебуває життя суспільства в усій його різно- манітності, з його гострими, болючими проблемами, у тому числі мов- ними, Олесь Гончар належить до тих постатей у вітчизняній культурі ХХ ст., чия діяльність потужно впливала на відновлення, збереження та розвиток української духовності, сприяла утвердженню високих морально-етичних ідеалів нашого народу. З цього погляду важливим і надзвичайно значущим є дослідження полтавського науковця Мико- ли Степаненка «Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, нав- коло мовні й деякі інші проблеми)», яке відкриває читачеві багато но- вих, невідомих сторінок життєвої та творчої біографії письменника. Видається прикметним те, що ця книга з'явилася до 90-річчя від дня народження автора «Собору», коли особливо відчутною є потреба ці- лісного осмислення творчої спадщини видатного майстра слова, по- лум'яного патріота України.
В анотації до рецензованої праці зазначено, що її написано на ма- теріалі «Щоденників» Олеся Гончара, у ній «розкрито динаміку мов- ної ситуації в колишній Українській РСР і в уже самостійній неза- лежній Україні, зміни в мовній політиці, зумовлені екстра- й інтралінгвальними чинниками; з'ясовано актуальні проблеми сучас- ної української соціо- та етнолінгвістики...», Розглядові цієї пробле- матики присвячено перші шість розділів монографії; назвами кожно- го з них є взяті зі щоденників слова-роздуми Олеся Гончара, Відтак власне мовознавчі питання відразу концептуально поєднують читача з їх баченням очима публіциста, дослідник при цьому окреслює пара- метри наукового розгляду конкретного питання. Наприклад: Розділ І.
о В.С.КАЛАШНИК, М.І. ФІЛОН, 2009
130 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Духовні обрії Гончара-публіциста
«А мова -- наче заборонена, наче валуєвський указ воскрес» (Ди- наміка мовної ситуації в Україні в 20--90-х рр. ХХ ст.); розділ У. «...Мова -- народі» (Соціолінгвістичні, власне мовознавчі й деякі інші спостереження Олеся Гончара). Тематично початкові 6 розділів утворюють своєрідний змістовий блок, у якому, крім зазначених, ви- світлюються й інші питання, зокрема про політику зросійщення кни- гопродукції, радіомовлення та телебачення, про радянську цензуру, про Гончарове розуміння історії української мови.
Глибокий розгляд щоденникових матеріалів Олеся Гончара здій- снено з використанням багатьох даних про сучасну соціолінтвістичну ситуацію, дбайливо зібраних дослідником. Це дозволяє показати про- никливість і прозорливість поглядів Гончара на мову як першооснову духовності, точність його спостережень і вагомість висновків.
Спорідненими з попередніми є два наступні розділи, в яких по- слідовно наголошується на силі рідного слова як підвалині письмен- ницької майстерності та патріотизмі митця в зіставленні з інтернаціо- налізмом і шовінізмом. Актуальною є думка Гончара про патріотизм не як абстрактне почуття, виражене традиційно в пафосному ключі, а як те, що визначає повсякденну діяльність митця, оперту на чистоту, красу й життєствердність рідного слова. Так само сучасними є вислов- лені у «Щоденниках» понад 30 років тому естетичні оцінки тогочас- ного літературного процесу, болісна констатація та однозначний осуд несмаку снобізму, «хамства вседозволеності», «словесної полови», «самовпевненого кривляння» (с. 137). Для Олеся Гончара питання про красу української мови невіддільне від питань мовної культури, на чому особливо наголошено в рецензованій праці. Надзвичайно ці- каві міркування та спостереження М.Степаненка знайде читач на тих сторінках його монографії, де зіставляється декларований і фактич- ний (справжній) патріотизм навіть видатних представників російської літератури в їх ставленні до української мови й нації (напр., К. Паус- товський, О. Блок, Є. Євтушенко та ін.). Автор книги простежує, бо- дай фрагментарно, наскрізність такого упередженого ставлення до всього українського, що з особливою силою виявляється в сучасних суспільно-політичних умовах існування української держави.
Безсумнівним є те, що Олесь Гончар тонко відчував глибинні процеси, що відбувались і відбуваються в українському суспільстві. Про це свідчить і один із центральних розділів монографії -- дев'я- тий: «Як примирити націю? Такі ж ми різні, з такими різними доля- ми!..» (Гончар про письменників-борців за волю, самостійність, со- борність України). Єдність нації є обов'язковою умовою її існування як цілісного життєздатного організму. Олесь Гончар, як засвідчує ана- ліз дослідником його публіцистики, добре розумів усю сукупність 30- внішніх і внутрішніх причин роз'єднаності українців, пристрасно за- кликаючи брати уроки з трагічного минулого й суперечливої, складної сучасності, Тут, як і в інших розділах книги, наведено численні листи як свідчення активної громадянської позиції письменника.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 131
Калашник В.С., Філон М.І.
У духовному світі Олеся Гончара своє особливе місце займають життєві і творчі долі трьох геніальних письменників -- синів України: Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Олександра Довженка. Кожному з них у Гончаровій оцінці присвячено окремий розділ монографії Миколи Степаненка.
Дослідник не обмежується аналізом деяких, хай навіть дуже при- кметних, щоденникових записів, для нього важливо виявити ціліс- ність погляду Гончара на всіх названих митців слова. Справедливо звернено увагу на різновекторність спостережень Олеся Гончара, од- наково уважного і до життєвих доль, 1 до ролі та місця в літературно- му процесі, і до значущості для духовного життя, а зрештою -- і суто особистісне в ставленні до величних постатей українства. Надзвичай- но багатою й різноманітною є щевченкіана Гончара, на думку якого Шевченко як геній «народився, щоб осяяти Україну». У «Щоденни- ках» Олеся Гончара, як показує дослідник, представлена ціла програ- ма шевченкознавчих студій у їх здобутках та перспективах. Не випад- ково письменник підкреслював, що Тарас Шевченко у всьому своєму багатстві ще не вивчений.
«Тенієм світового масштабу» вважає Олесь Гончар свого ве- ликого земляка-полтавця Миколу Гоголя. М. Степаненко у «Щоден- никах» нараховує понад 50 записів про Гоголя. «Гоголь, -- зазначає Гончар 16 вересня 1975-го р. - явище унікальне, воно виникло на гребні двох мовних стихій і з їх синтезу...». Життя та творчість Ми- коли Гоголя осмислюються в контексті значущості рідних джерел для збереження органічності внутрішнього світу письменника. Відір- ваність від рідної стихії зумовлює трагічну руйнацію особистої духовності митця.
Серед майже 200 українських письменників, згаданих у щоден- никах Олеся Гончара, найрельєфніше, на думку дослідника, окрім Та- раса Шевченка та Миколи Гоголя, представлено Олександра Довжен- ка. Це закономірно, оскільки в житті та творчості останнього було досить багато, як уважав Гончар, спільного з долею Шевченка. У за- писі від 2 лютого 1994-го р. читаємо: «Шевченко й Довженко мисли- ли категоріями вічності, по-особливому дивилися на українську істо- рію, по-своєму -- однак об'єктивно й оригінально -- оцінювали гетьманів. Їх хвилювали спільні образи -- Бог, батько й мати, рід, майбутнє, доля нації». Розмірковуючи над феноменом Довженка, як одного, за його словами, «з найбільших геніїв сучасності", Олесь Гон- чар убачав геніальність свого великого сучасника насамперед в умін- ні прозирати в майбутнє.
Завершується монографія розділами, що присвячені аналізові міркувань Гончара про свій родовід (Розділ ХІМ «Ой роде ж мій, роде...») тарозповіді автора дослідження про Державний літературно- меморіальний музей-садибу Олеся Гончара в селі Сухій (розділ ХУ). Останній розділ засвідчує прагнення Миколи Степаненка як дослід- ника історії рідного краю й автора монографії «Літературні музеї Пол-
132 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Духовні обрії Гончара-публіциста
тавщини» (Полтава: АСМІ, 2006, -- 404 с.) зберегти й донести до су- часників нетлінні скарби української культури в її полтавських витоках.
Книга М. Степаненка «Публіцистична спадщина Олеся Гончара», відзначмо насамкінець, повно і всебічно розкриває духовні обрії Гончара-публіциста, вона має не тільки наукове, а й виховне значення.
Володимир Калашник, Микола Філон (м. Харків)
Уріодутуг Каїіазітпуєв, Мугоіа Ейоп
ЗРІВІТОАІ, НОБВІ/ОМ5 ОК НОХМСНАК А5З А РОВІІСІЗТ (ВоокК геуісу ої Степаненко М.І. Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми). -- Полтава: АСМІ, 2008. -- 396 с.)
Кеууогаз: Оіез Нопсбаг, МуКоїа 5іерапепкКо.
Відомі постаті про мову
.Ніжні пахощі квітів, грайлива гострота фарб, солодкий голос солов'я, хто їх опише? Хто це опише, змалює, виразить, тому хіба можна випробувати своє обдарування в описі мелодії однієї з людських мов, бо вній стільки невимовно- го, невловимого, несказанного, як і в пахощах квітки для тих, хто її не нюхав, як і в живій грі фарб для тих, хто не бачив їх, як і в солов'їному співі для тих хто його не чув.
Від чого ж хибне в Великоросії уявлення про грубість української чи галицької вимови? Чи від того, що про цю вимову судили за буквами, не знаючи, що південнорус, українець чи галичанин ніколи не вимовляє цих букв так, як ви- мовляються вони у Великоросії; чи від того ще, що слова, які вимовляються не так, як ми звикли чути їх з дитинства, здаються нам чимсь неправильним, потворним і смішним.
Хоча зіставлення й не доказові, скажемо, однак, для пояснення нашого ро- зуміння доброгласності південноруської мови, що, якщо польська мова за сво- їм щебетанням і бренькотом, за цим бржменням подібна в устах прекрасної польки до арфи, гітари, гуслів, і північноруська різкістю своїх тонів подібна то до скрипки, то до кларнета, то мова південноруса своєю м'якістю й ніжністю схожа то до віолончелі, то до флейти, і загальною мелодією наближається до церковнослов'янської, яка звучить величавим органом.
Назва мови південноруської, південно-західної руської (тобто малоруської і червоноруської, або української й галицької), багато в чому відмінної від російської, північно-східної руської (тобто великоруської), насправді нале- жить тій мові, якою говорять у Південній Росії губернії - Київська, Чернігів- ська, Полтавська, Катеринославська, частина Воронізької і Херсонської, Земля Війська Чорноморського, губернії Подільська та Волинська, частина литовських губерній - Віленської і Гродненської, і майже вся Галичина; сло- вом, назва південноруська мова повинна бути присвоєна тій мові, якою роз- мовляє понад 10 000 000 слов'ян, котрі проживають на півдні Росії і на пів- день від Росії і якою пісні співаються навіть у самій Польщі.
. Метлинський А.Л. 1839
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 133
Мовна ситуація в Україні: шляхи гармонізації...
15. Хуцишвили Г., Мшвидобадзе Р., Нижарадзе Г. Интеграция и разрешение конфликтов на Южном Кавказе: реальность или иллюзия? Результатьт социологических опро- сов. Публикация Международного центра по конфликтам и переговорам. -- 2001 // Бєрг/ /мимулм іссп.ре/50с2.Біті.
16. Черненко Ганна. Мовне меню // Дзеркало тижня. -- 18.06.2005. -- С. 17.
17. Черненко Г. А. Роль оцінки у формуванні мовної ситуації // Мова і культура. - К., 2007. -- Вип.9. - Т. П (90), Психологія мови і культури. Мова сучасного мистецтва. Міжкультурна комунікація. -- С. 202 -- 207.
18. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму. - К., 2000. -- 283 с.
19. Юсселер Манфред. Социолингвистика, -- (1982. Берлин) -- К., 1987. -- 200 с.
20. Місетісе Т. М. Війпецайзта іп |7ррег 5іезіа. її5 Ряусро- ап Зосіопецізбіс Ргобіетав. -- УМ/удахмтпісіма Юпіметяуїеїи М/агзгамзкіево, 1975. -- 141 8.
Наппа Сретепро
НОМ ТО КЕСОЇТАТЕ А ТГАМСОАСЕ ЗІТОАТІОМ ІМ ОКВАТХЕ (оп Бе гезиіся ої а РеЇрбі плебБодй іпуезііваціоп)
ТЬе аціБог ц5ез Дербі птекбодй бог йпдіпє ЄБбе зоїибіоп ої а Їапвиаєе сопНїсі. ТБе гезиї8 ої ЄБі8 іпуезбівайіоп сопсегпіпе (Пе Їапвиаєе зійцайіоп іп ШКкгаїпе аге ргезепісад. ТРе Виз- зіап рійоіовізкя, (Бе ОКктаїпіап рійоіовізія апа зоте оїБег ритапібагіап 5ресіаїзсз (Біз- согіап5, Їамуетз еїс) Бауе Бееп роПей. ТБе дїНегепсе Бесмееп оріпіопз ої (Безе вгопря 15 деїпед. ТРе апіРог азсегіаїп5 «Бас їб'8 уегу ітрогіапі о йх Бе уаїце "Пиегезія ої (Бе заїе" аз сотитоп опе Їог а рагіісірапіз ої біз сопНісі апа ої Віз дпезбіоппаїге. Пі зисВ а мау ме бек а сбапсе бо каКе діНегепі розібіоп5 оп ре ргобіет іпіо ассойті апа бо де- сіде а Їапецаєе сопПісі реасейиПу.
Кеуу/огаз: (Бе Їапбиабе сопбісі їп Кктаїпе, Дербі текброа.
Відомі постаті про мову
Багато письменників стверджують, що наріччя великоросійське і південно- руське, як і білоруське, походять від однієї гілки -- руської. А є й такі, що ви- знають його просто обласним польським наріччям (ргоміпсіаїйзти5з), або на- зивають малоросійським; і рідко трапляється, щоб цю руську мову називали руською, так як її називали за старих часів, без усякої зміни й додатку.
Русь. Ця головна галузь слов'янського племені, споконвіку складала один на- род і говорила однією мовою, якій і не може личити інша назва, крім руської, по-латині Ііпдаца гиїпепіса, по-німецьки гиїпепізспе Зргаспе. Поділ її на біло- руську і малоросійську мову помилковий і не відповідає суті справи: що поста- раємося довести. Ім'я Росії створено тільки у ХМІЇЇ ст., а назва російської мови, мабуть, без сумніву, ще новіша і їй власне відповідає латинське слово гиз55іси5 і німецьке ги58і5сП; тим же прикметником і французи позначають руську і ро- сійську мову: Іа Іапдце гиз55е.
Як руська мова, так і руський народ є головним представником усіх сло- в'янських.
М ЗО ОНА
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 13
Семенюк С.П.
39. Фекета І.І. Особливості творення назв осіб жіночої статі // Українська мова і літе- ратура в школі. -- 1974. -- Мо 4.-- С. 77--79.
40. Франко І. Зібрання творів: У 50 тт. - К.: Наук. думка, 1976 -- 1986.
41. Хрещатик. Київська муніципальна газета. -- К., 2005. -- Мо 33.
42. Яновський Ю. Твори: У 5 тт. - К.: Держ. вид-во Худ. літ., 1958.
43. уми. Бовозіоу.Кіеума
5одїйапа 5етепуик
ВОВБКОУЕЄРр КЕОБМАМТ5 ОЕ МООМУ5 УІТН А МОРІКІСАТЕ МЕАМІХС ОЕ ЕЕМАТЕ СЕКРЕВ (епд ої Фе ХУПІЬ -- Бевіппіпя ої (Бе ХХІ Б сепіиге5)
ТЬе агбісіе еЇабогаїез проп ЄБе ФеуеЇортепі ої Бе 5иБзузсеті ої пошпя мі тодійсаїе теапіпе ої Їетаїе бепдег мрісЬ аге ргодисед Бу ЄБе Ботгомеа зиййхез ес-а, -ис-а,, -ит-а, -ід-а Фигіпе Се Газі ємо сепіигіез, сопзідегіпя зас ап іпіеєта! абігібисе аз (Бе зузбетія іпйиепсе оп «Бе Гипсбіопіпя ої ії5 зерагаїе еЇетпепіз. 50те ашезійоп5 ої Бе ргодисіїуїбу, Титсбіопа-зетапііс дізітібийоп ої Ве побісед Богтпапізя, ЄБеїг 5суїе ФіНегепбіабіоп.
Кеуу/огаія: поція міс тоадїйсаке Ретиіпіпе, Їегпіпійує, сотгеЇаїе, Боггомеа Іоттапіз.
Відомі постаті про мову т.
Народ може втратити свою самостійність, але характер і мова його завжди залишаються його надбанням. Слава і досконалість мови не залежать від долі народу. Нині вже немаєні найменшого сліду старої (політичної) могутності рим- лян і греків, а знамениті їхні мови досі існують. Між тим виникло багато нових держав, мови яких тільки тепер стають відомими, в міру свого удосконален- ня. Так само нерідко і скіпетр не змінює народності підвласних йому племен. Чехи, кроати, угорці і т. п., хоча й підлеглі Австрійській імперії, але при тому не перестають бути й називатися чехами, кроатами і угорцями. Така ж доля й Південної Русі. Протекло вже багато віків з того часу, як Руське князівство, засноване Володимиром Великим, упало. Але південноруська мова від того не знищилася й не перестала існувати в устах (туземного) руського народу поряд з іншими мовами слов'янського походження!
Руський народ складав колись значну частину колишнього королівства Поль- ського, до якого входило чотири головні народи: польський, литовський, русь- кий і пруський. Країна, що лежить по Дніпру і має своєю столицею Київ, була стародавньою країною Русі; вона незмірно простяглася на північ, де виникла держава, що одержала назву Великої Русі, а потім, значно пізніше, Росії. Русь, що залишилася в межах Польщі, стала зватися Малою; частина її, що займала підошву Карпатських гір, йменувалася Руссю Червоною (красною); а ту, яку одного разу придбали за допомогою литовської зброї, названо Білою і Чорною Руссю. Три частини Польської Русі визначалися особливими іменами: Поділля, Волині й України.
М РОМЕН
20 155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Остапчук О.О.
21.
221
23.
24.
Мозетг М. Раз ОКтаїпізсбе ("КикБепізБе") дег вайлізбеп Роіопорійеп 2мізсбеп 1830 ил 1849. // 7еїсзсігій Гиг 5Їамізспе РЬрійоіовіе. -- 2004. -- Неї 2. - 5.32 - 48.
О дусій і різтаєр Тупіка Радшту. // Рубпа Тутка Радитту. М/удапіе розтегіпе 7 ам'єоргабім. -- Ілиїму, 1874. - 5.1-ХІ.І.
Ратуіаю Р. Ргоміпсіопайту тому роїзкієе| ху Дгобобусли і |еєо окойсаВ (ргхедтик). // УсгуК роізкі амтпусі Кгезбуу мзсбодпісі. -- 1999. -- Т.2. -- 5.341 -- 365.
УЗомтікК іегуКа роїзКіево. -- Магзгама, 1965. -- Т. 7.
Овзапа Озіарспий
СОХСІОРІМО ВЕМАЕВКУ ТО "АМ АТРНАВЕТІСАТ, МАК": СУБПІІС ЕРІТІОМ ОЕ ТУМКО РАрОВАУ5 УОВКУ5
Кеуу/огаіз: іпгегіапвиаєе сопбасі, ФіаЇссів, Іехіса! Їоапмогаз.
48
Що Південнозахідна Русь з'єднана була з Польським королівством не силою зброї, але правами рівності, доказом тому служить грамота короля Сигізмунда Августа, 1569 р. У ній сказано: "Руська земля з давніх часів предками нашими, королями польськими, приєднана до корони Польської, в числі інших найголов- ніших її частин; і ми всіх її жителів загалом і кожного окремо, як рівних до рів- них, вільних до вільних, як власні й справжні члени до власного тіла й голови, до королівсьва Польського, в єднання, честь і власність навертаємо і приєдну- ємо, разом з іншими коронними жителями урівнюємо і робимо і визнаємо їх учасниками в усіх правах, перевагах і долі Польської корони" і т. ін.
У Руських землях, що належали до Польського королівства, південноруська мова не тільки була мовою народною, але й урядовою, якою говорили і при дворі великих князів Литовських, і в найзначніших руських домах.
південноруською мовою, який служив законом не тільки для Литви. Але й для руських земель, як от: для Волинської, Подільської й Української. За цим зако- ном, усі судові справи проводилися і були писані не інакше, як тільки південно- руською мовою. Лев Сапіга, канцлер великого князівства Литовського, в перед- мові своїй до згаданого Статуту, говорить: "Якщо якомусь народові соромно не знати своїх законів, то тим більше нам, що маємо закони, писані не чужою якоюсь мовою, але своєю власною, тобто південноруською!" і т. д.
-більша частина народу в Литві признавала свою духовну залежність від Цар- городської церкви і слухала слов'янську літургію, то південноруська мова, піс- ля навернення Литви в християнство, була в ній всезагальною. Цією мовою подавалися просьби в судові місця і до інших властей; нею ж відповідали й давали свої рішення король, судді й інші чиновники. За царювання синів Ка- зиміра Ягайла, які виховувалися й жили найчастіше в Польщі, мова польська ввійшла в ужиток при дворі і заступила місце південноруської.
До ХМІЇ ст. не мала Польща інших князів, крім князів руського сповідання, які вживали південноруську мову...
пер не говорить нею, крім лише простого народу південноруського, дрібномаєт- ного дворянства та духовенства грецького обряду? Чому в такій зневазі у нас південноруська писемність, в той час як вона відкрила для вітчизняної історії безліч найважливіших пам'яток? На це може дати нам відповісти історія Польщі, особливо ж у кінці ХМ! і на початку ХМІЇ ст. Пригнічення Русі дійшло до такого рівня, що для порятунку жителі стали зрікатися свого походження і соромитися мови своїх предків.
Відомі постаті про мову ЧУ
1. Доказом того служить, по-перше, "Литовський Статут", первісно писаний
Чому ж така стародавня й прекрасна мова вийшла з ужитку? Чому ніхто те-
МгидеИИЦекиИ РО
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2
Лексичні гунгаризми у творах українських письменників Закарпаття
25. Атпабуаг пусім ібгівпекі-еіітоїввіаі 576їйга. /Вепкб І.отапа (з87етК.). Т. 1-4. -- Видарезі, 1967 -- 1984.
26. Свореу І 4520: Маруаг 876К а гиїеп пуеіуБеп. // МуеЇусидотапуї Кбліетиепуєк ХУІ. -- Видарезі, 1881. -- Р. 270 -- 294.
27. Свйну Вайпі. ЗгатозПаці 876Каг. -- Видарезі, 1935. -- Т. 1. - 573 р. - 1936. Т.П. -- 480 р.
28. Кпіегза Із дат. А табуаг пуєїу 87Їду |буеувпузгамаі 1-П. -- Видарезі, 1955. - 1042 р.
29. Матиз У. Нипвагіап Іоапмогаіз. // Кибіїоууб М. (с4.) Епсусіоредіа ої ОКгаїпе. - Опіуетзісу ої Тогопіо Ргез5, 1988. - Р. 274 -- 275.
УеЇугасега Ватап"
ШЕХІСАЇ, НОМХСАМАХ ЕТЕМЕХТУ ІМ ТНЕ МОВКУ5 ОЕ ОКВАТМАХ УУКІТЕВ5 ІМ ТВАМУСАВРАТНІА
ТЬе рарег Феаїз у єБ "Бе ргобієта8 ої (Лгаїпіап апа Нипевагіап іпіегіапвцаєе сопіасів. ргоуїдез а дезвсгірбіоп ої "бе Нипеагіап Іапецаєє іпНиепсе оп ЄБе Їехіса! еЇетепія іп Бе могК5 ої Тгап5саграбіап у/гіїегя ап согарагез (Бе Ігедпепсу ої ипзаєе ої бе Нипвагіап могд8 іп Пе поусеіз ої 5оміей апа сопсетрогагу у/тіїетз.
Кеуумогаія апа ріга5ез: іпіегіапвиаєе сопгасі, Тгапзсаграїбіап 4іаЇесів, Їехіса! ІЇоапмогая.
Відомі постаті про мову
Якби я задумав описати все те, що можна знайти цікавого в Малій Росії для людини, котра шукає в найменших речах безкінечно великих слідів премуд- рості Божої, то справа моя вимагала б не одного року, Детальний опис старо- давнього й теперішнього, фізичного й морального стану країни цієї склало б превелику книгу. Кожний знає, що в ній були раніше свої власні державці, вона розділялася так, як і інші області нинішньої Російської імперії, на князівства та наділи, після того на воєводства та повіти, потім на полки та повіти, потім на намісництва й повіти і, нарешті, на виконання благословенного визначення ке- руючих усіма Росіями доль, розділена на губернії й повіти ж, або уїзди. Всякий знає, що малоросіяни з усіма іншими слов'янами одноплемінні і зберегли досі деякі свої обряди і повір'я, властиві кожному народові доти, доки він виформу- ється освітою. Всякий знає й те, як вони до цього часу відрізняються від усіх інших народів, і навіть від своїх земляків, одягом, мовою і багатьма іншими рисами, частково описаними в різних Історіях, Землеописах, Подорожах і За- писках. Отже, досить буде мені покласти на папір одну слабку тінь зникаючого наріччя! цього близького по сусідству зі мною народу, цих люб'язних моїх спів- вітчизників, цих моїх співбратів, що походять від єдиної зі мною гілки.
Коротко скажу, що кілька років живучи в Малій Росії, я міг досить пристосу- ватися до національного характеру її жителів. Я знайшов у них щось приємно- меланхолійне, що відрізняє їх, можливо від усіх інших мешканців земної кулі. Для них властива уважність, гострота, нахил до музики і співу. Хлібосольство й простота вдачі їх суттєві риси. У вчинках дуже прості і ніби дещо грубі; у ділах справедливі, в розмовах відверті, хоча часто тонкі і дуже хитрі; у намірах грун- товні. Люблять охайність і чистоту. Займаються найбільше тим, що належить до економії; працюють повільно, але надійно. У пристрастях рідко спостерігають поміркованість. До наук схильні, здається, від природи. Пісні їхні майже завжди томливі, але цікаві, особливо для поетів, задуми, що криються в них, невимуше- на передача думок і завжди виблискуюча якась ніжність і невинність - незрів- нянні! Що може бути більш вражаючого, як слухати, коли малоросіяни вечорами приємних літніх днів, зібравшись гуртом і сидячи на пагорбку в колі, співають свої тужливі пісні? - Тоді луна, що віддається навколо, приносить з полів | з лісів до чутливого серця найзворушливіші тони!
О.П. Павловский, 1818
М ово наріччя виступає у Павловського як абсолютний синонім до мова.
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 69
Обрядовомотиваційні зв'язки українських етнофразем...
Ууасйезіао УазуїспепРо
ВІТОДІ, МОТТУАТІТОМАЇТ, СОМХЕСТІОМУ5 ОЕ ОККАТМІАМ ЕТНМІС ПІОМ5 (а 8сиду ої «Бе Гипега! рЬгазеоіовіса! ипіїз8)
Рргазеоїовіса! ипійя ої "Бе УКгаїпіап Іапепаєе, ап огієбіп ої УБісЬ геЇаїез бо Пе (гадііопа! тега! сегешопієз, аге сопзідегеа іп СБіз агіїсіе, ТБе іплег Їогю ої зисЬ ипійз гейесія Бе з(егеобурез ої (Бе засгей Бебаміог, декегтпіпей Бу сегегтпопіа! сапопз. ТБе зресійїс сбагас- сег ої пабіопаї регсербіоп ої'їФе могій із геайхей іп ЄВет. Те зутабоПіс пагите ої сегето- піаї геайсу Фебеттпіпез Пе арреагапсе ої сегетопіа! ійіотабіс ехргеззіопз огівіпаед вот СБе патез ої Бе сегетопіа! асіз.
Кеуу/огаз: агсБебуре, геаіеті, Гапега! сегетопу, рігазеоіовізт, сегегпопіа! асі.
Відомі постаті про мову
Південноруська мова, якою розмовляли наші перші літописці, котрі ніби в ков- чег від потопу часу вберегли заповіт прабатьків Руського царства до нащадків, південноруська мова. Якою батьки наші оспівали в думах своїх життя і славу Південної Русі, усієї священної колиски могутнього Царства, - мова, якою, ві- рогідно, звучали промови князів київських, прабатьків наших царів православ- них, слова й вирази якої і понині звучать у Святому Письмі. Південноруська, кажу, мова з дня на день забувається і вмовкає, і - прийде час - забудеться і вмовкне.
І слова її тільки, можливо, в тужливих піснях долетять до нащадків, і слова Її знайдуть нащадки в темних для себе місцях літопису, подивуються на цих рідних незнайомців, назвуть їх недоглядом переписувача і виправлять.
Проте можливе й таке, що в часи зневаги прівденноруської мови любов до неї прокинеться. Хто ж збере, як добрий син прах батьків своїх, залишки півден- норуського слова, яке зникає? Їх розсіяно від Вісли до Кубані.
Уже світла увага уряду і освічених людей благовісною зіркою засяяла над світом Слов'янщини, і жодна риса народності не зникне, жодна будова мови не зруйнується, жодна православна думка не вмре бузплідно в цьому світі. У жур- налі, який діяльно утверджує грунтовну освіту в нашій батьківщині, уже покладе- но перші кроки розробки південноруської мови, і, мабуть, ці перші кроки - по- чаток, але не кінець наших вітчизняних досліджень з цього предмета.
М Метлинський А.Л. 1 19
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 85
Духовні обрії Гончара-публіциста
тавщини» (Полтава: АСМІ, 2006, -- 404 с.) зберегти й донести до су- часників нетлінні скарби української культури в її полтавських витоках.
Книга М. Степаненка «Публіцистична спадщина Олеся Гончара», відзначмо насамкінець, повно і всебічно розкриває духовні обрії Гончара-публіциста, вона має не тільки наукове, а й виховне значення.
Володимир Калашник, Микола Філон (м. Харків)
Уріодутуг Каїіазітпуєв, Мугоіа Ейоп
ЗРІВІТОАІ, НОБВІ/ОМ5 ОК НОХМСНАК А5З А РОВІІСІЗТ (ВоокК геуісу ої Степаненко М.І. Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми). -- Полтава: АСМІ, 2008. -- 396 с.)
Кеууогаз: Оіез Нопсбаг, МуКоїа 5іерапепкКо.
Відомі постаті про мову
.Ніжні пахощі квітів, грайлива гострота фарб, солодкий голос солов'я, хто їх опише? Хто це опише, змалює, виразить, тому хіба можна випробувати своє обдарування в описі мелодії однієї з людських мов, бо вній стільки невимовно- го, невловимого, несказанного, як і в пахощах квітки для тих, хто її не нюхав, як і в живій грі фарб для тих, хто не бачив їх, як і в солов'їному співі для тих хто його не чув.
Від чого ж хибне в Великоросії уявлення про грубість української чи галицької вимови? Чи від того, що про цю вимову судили за буквами, не знаючи, що південнорус, українець чи галичанин ніколи не вимовляє цих букв так, як ви- мовляються вони у Великоросії; чи від того ще, що слова, які вимовляються не так, як ми звикли чути їх з дитинства, здаються нам чимсь неправильним, потворним і смішним.
Хоча зіставлення й не доказові, скажемо, однак, для пояснення нашого ро- зуміння доброгласності південноруської мови, що, якщо польська мова за сво- їм щебетанням і бренькотом, за цим бржменням подібна в устах прекрасної польки до арфи, гітари, гуслів, і північноруська різкістю своїх тонів подібна то до скрипки, то до кларнета, то мова південноруса своєю м'якістю й ніжністю схожа то до віолончелі, то до флейти, і загальною мелодією наближається до церковнослов'янської, яка звучить величавим органом.
Назва мови південноруської, південно-західної руської (тобто малоруської і червоноруської, або української й галицької), багато в чому відмінної від російської, північно-східної руської (тобто великоруської), насправді нале- жить тій мові, якою говорять у Південній Росії губернії - Київська, Чернігів- ська, Полтавська, Катеринославська, частина Воронізької і Херсонської, Земля Війська Чорноморського, губернії Подільська та Волинська, частина литовських губерній - Віленської і Гродненської, і майже вся Галичина; сло- вом, назва південноруська мова повинна бути присвоєна тій мові, якою роз- мовляє понад 10 000 000 слов'ян, котрі проживають на півдні Росії і на пів- день від Росії і якою пісні співаються навіть у самій Польщі.
. Метлинський А.Л. 1839
155М 1682-3540. Українська мова, 2009, Мо 2 133
Відомості про авторів
БАРАНЬ Єлизавета, аспірант кафедри слов'янських мов Будапештського уні- верситету їм. Лоранда Етвеш (Будапешт), викладач української мови Закар- патського угорського інституту ім. Ф. Ракоці П (Берегово)
ВАСИЛЬЧЕНКО В'ячеслав Миколайович, кандидат філологічних наук, до- цент, докторант кафедри української мови Національного педагогічного уні- верситету імені М.Драгоманова
ЗАГНІТКО Анатолій Панасович, доктор філологічних наук, професор, завіду- вач кафедри української мови та прикладної лінгвістики, Донецький націо- нальний університет
КАЛАШНИК Володимир Семенович, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
КОВАЛЕНКО Євгенія Сергіївна, аспірантка кафедри української мови та прикладної лінгвістики, Донецький національний університет
КОЛОКОЛОВА Анастасія Олександрівна, аспірант кафедри української мови, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
НІМЧУК Василь Васильович, чл.-кор. НАН України, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу історії української мови, Інститут україн- ської мови НАН України
ОСТАПЧУК Оксана Олександрівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри слов'янської філології, Московський державний університет імені М.В. Ломоносова
ПІТЕЛЬ Віра Мирославівна, кандидат філологічних наук, асистент кафедри української мови, Прикарпатський національний університет імені В. Стефа- ника
ПРИМУШКО Наталія ОЛЕКСІЇВНА, аспірантка-заочниця відділу історії української мови, Інститут української мови НАН України
СЕМЕНЮК Світлана Пилипівна, кандидат філологічних наук, доцент кафе- дри українознавства, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ України
СИТАР Ганна Василівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри україн- ської мови та прикладної лінгвістики, Донецький національний університет
ТРИФОНОВ Роман Анатолійович, кандидат філологічних наук, доцент кафе- дри української мови, Харківський національний університет імені В. Н. Ка- разіна
ТУРОВСЬКА Людмила Володимирівна., кандидат філологічних наук, стар- ший науковий співробітник, Інститут української мови НАН України ФІЛОН Микола Іванович, кандидат філологічних наук, професор, Харків-
ський національний університет імені В.Н. Каразіна
ЧЕРНЕНКО Ганна Анатоліївна, кандидат філологічних наук, науковий спів- робітник Інституту філології Київського національного університету імені Та- раса Шевченка
ЯЦЕНКО Сергій Адамович, викладач кафедри української мови, Житомир- ський державний університет імені Івана Франка